Справа № 953/9130/21
н/п 2/953/190/24
/заочне/
28 березня 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
судді Єфіменко Н.В.
за участі секретаря Лущан В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
встановив:
13 травня 2021 р. ОСОБА_1 (далі: позивач) звернулась до ОСОБА_2 (далі: відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 (далі: третя особа), з позовом, направленим засобами поштового зв'язку, про визнання відповідача такою, що втратила право користування кв. АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилалась на не проживання тривалий час відповідача у кв. АДРЕСА_1 , нарахування заборгованості за комунальні послуги та позбавлення її можливості вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.
До судового засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з'явились, представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі. Відповідач та третя особа причину неявки не повідомили.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Клопотань про відкладення від учасників справи не надходило, підстав передбачених ст.223 ЦПК України для відкладено справи судом не встановлено.
Відповідно до ч.4 ст.2 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, відсутні підстави для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе провести судовий розгляд справи за відсутності учасників справи.
Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини:
Позивач є наймачем займаної кв. АДРЕСА_1 , зі складом сім'ї 3 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , що підтверджується рішення Харківської міської ради №379 від 18.05.2011, додатком до рішення виконавчого комітету ХМР №379 від 18.05.2011.
У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані позивач, відповідач та третя особа, про що свідчить довідка про склад зареєстрованих у житловому приміщенні та забезпеченість житловою площею від 20.12.2013.
Відповідач у вище зазначеній квартири не проживає, що підтверджується Актом не проживання особи за місцем реєстрації, письмовими показанням свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Як вбачається з листа №16233/119.61/2011 від 17.12.2021 відповідач до ХРУП №1 ГУНП в Харківській області у період з 01.01.2019 р. по 24.11.2021 із заявами про порушення свого права на житло не зверталась.
Позивач несе витрати з утримання кв.
АДРЕСА_1 , що підтверджується укладеними договорами про надання послуг №349898 від 27.03.2010р, №1002006357 від 10.08.2011, №4359 від 24.02.2014, №118448 від 23.08.2011, Актом опломбування від 27.04.2018, Актом розпломбування від 23.04.2018, квитанціями про сплату комунальних послуг.
Встановивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд висновує:
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судами встановлено, що спірні правовідносини виникли у сторін з приводу користування належною позивачеві квартирою, право користування якою відповідачі набули як члени сім'ї колишнього власника.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
За положеннями ст.47 Конституції України та ст. 9 ЖК України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною 1 ст.317 ЦК України визначено, що власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За приписами ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положеннями ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь - яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відтак за порівняльним аналізом ст.ст. 383,391,405 ЦК України та ст.ст. 150,156 у поєднанні зі ст.64 ЖК України слід дійти висновку що положення ст.ст. 383,391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення ст.405 ЦК України, ст.ст. 150,156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Частина ч.1 ст.81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України).
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20), від 02 грудні 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 (провадження № 61-10243св19), від 21 жовтня2020 року у справі № 645/7374/18 (провадження № 61-10094св20).
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Указана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19).
З показань свідків вбачається, що відповідач протягом 10 років не проживає у кв. АДРЕСА_1 .
Отже, відповідач відсутній у спірному приміщенні понад строк, встановлений частиною ч.2 ст. 405 ЦК України.
Враховуючи, що відповідач відсутній у жилому приміщенні понад шість місяців без поважних підстав і його відсутність підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з урахуванням досліджених доказів.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по оплаті судового збору в розмірі 908 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 76, 80, 81, 141, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати такою, що втратила право користування кв. АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ).
Третя особа ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 ).
Повний текст рішення складений 28.03.2024.
Суддя -