11 квітня 2024 рокуСправа №160/21272/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов Вадим Юрійович, до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов Вадим Юрійович, до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 28.11.2022 №Ф-6200-53У про стягнення заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 37788,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 10.02.2005 по 04.03.2021 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. У відповіді Головного управління ДПС у дніпропетровській області від 27.07.2023 №50956/6/04-36-12-04-04 на адвокатський запит адвоката позивача вказано, що за технологічним кодом класифікації 71040000 у ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн, яка виникла: за 2017 рік - 8 448,00 грн; за 2018 рік: І квартал - 2457,18 грн; ІІ квартал - 2457,18 грн; ІІІ квартал - 2457,18 грн; ІV квартал - 2457,18 грн; за 2019 рік: І квартал - 2754,18 грн; ІІ квартал - 2754,18 грн; ІІІ квартал - 2754,18 грн; ІV квартал - 2754,18 грн; за 2020 рік: І квартал - 2078,12 грн; ІІ квартал - 1039,06 грн; ІІІ квартал - 3178,12 грн; жовтень-листопад - 2200,00 грн. У зв'язку з цим, відповідач сформував вимогу від 28.11.2022 №Ф-6200-53У про сплату боргу (недоїмки) на суму 37788,74 грн. Позивач не погоджується з цією вимого і вказує, що відповідач не повідомляв його про наявність боргу з ЄСВ, чим позбавив позивача законного права вчасно подати заяву про списання боргу з ЄСВ. Крім цього, позивач повідомляє, що господарську діяльність не здійснював та доходи не отримував, а в період з 23.11.2018 по 26.12.2019 єдиний соціальний внесок за нього сплачував роботодавець. Наведені обставини, за доводами позивача, є підставою для визнання вимоги протиправною та її скасування.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/21272/23 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Позовна заява не відповідала вимогам, установленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому ухвалою суду від 28.08.2023 була залишена без руху, з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали суду від 28.08.2023 від представника позивача до суду 06.09.2023 через систему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків, з якої видно, що недоліки позовної заяви виправлені.
Ухвалою суду від 05.01.2022 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 про поновлення строку звернення до суду; поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки); прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
27.09.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що за даними інформаційної системи податкового органу щодо Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 обліковуються нарахування єдиного внеску за період 2017 рік, I-IV квартали 2018 року, I-IV квартали 2019 року, I-IІІ квартали та жовтень-листопад 2020 року на загальну суму 37788,74 грн. Ця сума не була своєчасно сплачена позивачем, тому є сумою боргу (недоїмки) і підставою для складення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки). Відповідач стверджує, що під час винесення оскаржуваної вимоги діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України. З огляду на викладене, відповідач просить суд повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Крім цього, відповідач указує, що відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) було направлено на адресу платника рекомендованим листом з повідомлення про вручення в порядку ст. 42 ПКУ та отримано ОСОБА_1 за довіреністю 07.12.2022, а відповідно до ч.13 ст.171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
19.10.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав доводи, наведені в обґрунтування позовних вимог. Додатково позивач вказав, що факт сплати ЄСВ за період з 23.11.2018 по 26.12.2019 підтверджується довідкою форми ОК-5, яку позивач також долучив до відповіді на відзив.
Ухвалою суду 11.09.2023 витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію оскаржуваної вимоги №Ф-6200-53У від 28.11.2022 про нарахування боргу з оплати єдиного соціального внеску ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Витребувані судом документи були надані відповідачем разом з відзивом на позовну заяву.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 у період з 10.02.2005 по 04.03.2021 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
У відповіді Головного управління ДПС у дніпропетровській області від 27.07.2023 №50956/6/04-36-12-04-04 на адвокатський запит адвоката позивача вказано, що за технологічним кодом класифікації 71040000 у ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн, яка виникла:
- за 2017 рік - 8 448,00 грн;
- за 2018 рік: І квартал - 2457,18 грн; ІІ квартал - 2457,18 грн; ІІІ квартал - 2457,18 грн; ІV квартал - 2457,18 грн;
- за 2019 рік: І квартал - 2754,18 грн; ІІ квартал - 2754,18 грн; ІІІ квартал - 2754,18 грн; ІV квартал - 2754,18 грн;
- за 2020 рік: І квартал - 2078,12 грн; ІІ квартал - 1039,06 грн; ІІІ квартал - 3178,12 грн; жовтень-листопад - 2200,00 грн.
У зв'язку з цим, відповідач сформував вимогу від 28.11.2022 №Ф-6200-53У про сплату боргу (недоїмки) на суму 37788,74 грн.
Позивач уважає зазначену вимогу протиправною, тому й звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення терміну «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464, з-поміж інших платників єдиного внеску, визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року), єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.
Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
Як установив суд, контролюючим органом відповідно до оскаржуваної вимоги нараховано позивачу єдиний соціальний внесок на загальну суму 37788,74 грн:
- за 2017 рік - 8 448,00 грн;
- за 2018 рік: І квартал - 2457,18 грн; ІІ квартал - 2457,18 грн; ІІІ квартал - 2457,18 грн; ІV квартал - 2457,18 грн;
- за 2019 рік: І квартал - 2754,18 грн; ІІ квартал - 2754,18 грн; ІІІ квартал - 2754,18 грн; ІV квартал - 2754,18 грн;
- за 2020 рік: І квартал - 2078,12 грн; ІІ квартал - 1039,06 грн; ІІІ квартал - 3178,12 грн; жовтень-листопад - 2200,00 грн.
Водночас, згідно з трудовою книжкою позивача, копія якої надана до матеріалів справи, позивач у період 23.11.2018 по 26.12.2019 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ВМЗ».
Позивачем також були надані індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5, форма ОК-7).
Ці відомості свідчать про те, у період липень, серпень, вересень, листопад та грудень 2018 року та протягом січня-грудня 2019 року страхові внески були сплачені.
Водночас, доказів нарахування і сплати єдиного внеску в інші місяці спірного періоду до матеріалів справи не надано.
Суд зазначає, що відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», «Про Державний бюджет України на 2018 рік», «Про Державний бюджет України на 2019 рік», мінімальна заробітна плата складала відповідно: у 2017 році - 3200,00 грн; у 2018 році - 3723,00 грн; відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з 01.01.2020 мінімальна заробітна плата складала 4723,00 грн, з 01.09.2020 - 5000,00 грн.
Таким чином, до сплати позивачем як фізичною особою-підприємцем підлягає єдиний внесок у сумі 22676,72 грн, з яких:
- 8448,00 грн за 2017 рік (3200,00 грн (мінімальна заробітна плата) х 22% (розмір єдиного внеску) = 704,00 грн; 704,00 грн х 12 місяців 2017 року = 8448,00 грн);
- 5733,42 грн за сім місяців 2018 року (3723,00 грн (мінімальна заробітна плата) х 22% (розмір єдиного внеску) = 819,06 грн; 819,06 грн х 7 місяців 2018 року = 5733,42 грн).
За 2020 рік, з урахування Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», до сплати позивачем як фізичною особою-підприємцем підлягає єдиний внесок: І квартал - 2078,12 грн; ІІ квартал - 1039,06 грн; ІІІ квартал - 3178,12 грн, за жовтень-листопад 2020 року - 2200,00 грн, всього за 2020 рік - 8495,30 грн.
При цьому, у 2020 році у період із січня по серпень розмір єдиного внеску становив 1039,00 грн (4723,00 грн (мінімальна заробітна плата) х 22% (розмір єдиного внеску) = 1039,06 грн); у період з вересня по грудень - 1100,00 грн (5000,00 грн (мінімальна заробітна плата) х 22% (розмір єдиного внеску) = 1100,00 грн.
Отже, оскаржувана вимога включає періоди, за які нарахування єдиного внеску у сумі 22676,72 грн є правомірним, а саме, періоди: 2017 рік, січень-червень, жовтень 2018 року та січень-листопад 2020 року.
Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) неправомірно містить вимогу про сплату єдиного внеску у сумі 15112,02 грн (37788,74 грн - 22676,72 грн).
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, позовні вимоги у цій справі є такими, що підлягають задоволенню частково.
Також, з огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд відхиляє доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву.
Окремо суд зазначає, що в ухвалі від 11.09.2023 про відкриття провадження у справі суд задовольнив заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду та поновив цей строк. Доводи відповідача про те, що оскаржувана вимога була отримана позивачем за довіреністю, судом відхиляються, оскільки рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надане відповідачем, свідчить про те, що це відправлення було вручено матері, а не особисто позивачу, і належним чином засвідченої довіреності, яка б підтверджувала повноваження для представництва позивача перед третіми особами не надано.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).
У цій справі позивачем оплачено судовий збір у сумі 1073,60 грн.
З огляду на положення ст.139 КАС України, а також, часткове задоволення позовних вимог, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 429,34 грн.
Крім цього, у позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Незалежність адвокатури гарантується.
Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
У Рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30 вересня 2009 року передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, до правової допомоги належать і консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Положеннями частини третьої статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
До матеріалів справи представником позивача надані такі документи: копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, видане адвокатові Морозову Вадиму Юрійовичу, Серія ДП №4636; копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги Серії АЕ № 1017448 від 18.08.2023; копія договору про надання юридичних послуг від 17.08.2023; копія додатку №1 від 17.08.2023 до вказаного договору; копія акту наданих послуг від 17.08.2023 та копія квитанції про сплату коштів від 17.08.2023.
Так, 17.08.2023 між адвокатом Морозовим Вадимом Юрійовичем (виконавець) та Аксютіним Віталієм Леонідовичем (замовник) був укладений договір про надання юридичних послуг, згідно з яким виконавець надає змовнику юридичну послугу із супроводу адміністративної справи про скасування податкової вимоги.
Згідно з п.3.1. Договору, за правову допомогу, передбачену в п.п.1.1. Договору замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі визначеному додатком №1 до договору.
Розмір оплати праці виконавця при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків визначаються сторонами в додатках до цього договору. За домовленістю сторін, оплата правової допомоги може здійснюватись також у вигляді переоплати або авансу (пункти 4.1., 4.2. Договору).
Згідно з додатком №1 від 17.08.2023 до договору, за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2., 1.3. Договору замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 10000 гривень. Замовник сплачує суму 10000 гривень у якості авансового платежу на картку адвоката або наручно, після підписання договору.
17.08.2023 сторонами договору був складений та підписаний акт наданих послуг.
Згідно з цим актом, виконавець передав, а замовник прийняв наступні послуги: консультація (2 години) - 1000,00 грн; розробка позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги, розробка адвокатського запиту до ГУДПС у Дніпропетровській області та ГУ ПФУ у Дніпропетровській області (5 годин) - 5000,00 грн; представництво інтересів при розгляді справи у суді (3 години) - 2000,00 грн; обробка документів та аналіз чинного законодавства для подачі позовної заяви, транспортні витрати та витрати на канцтовари (2 години) - 2000,00 грн. Загальна вартість послуг складає 10000,00 грн.
Позивачем кошти у сумі 10000,00 грн були оплачені 17.08.2023, про що свідчить квитанція про сплату коштів, копія якої надана до матеріалів справи.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу у цій справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Відповідач указує, що договір про надання юридичних послуг, Додаток №1 до договору та акт наданих послуг складені однією датою, а саме, 17.08.2023, та зауважує, що адвокат не міг надати послуги з представництва інтересів у суді, оскільки у проміжок між укладенням договору про надання юридичних послуг від 17.08.2023 та засвідченням акту наданих послуг від 17.08.2023 провадження у справі не було відкрито.
Як зазначено вище, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Суд зазначає, що вказані в акті від 17.08.2023 послуги щодо розробки позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги та обробки документів та аналізу чинного законодавства для подачі позовної заяви, є тотожними одна одній послугою.
Крім цього, до матеріалів справи не надано доказів понесення транспортних витрат і витрат на канцтовари, про які йде мова в акті від 17.08.2023.
Послуги щодо представництва інтересів при розгляді справи в суді також не могли бути надані, оскільки справа була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
До того ж, розглянута судом справа, є справою незначної складності з усталеною судовою практикою судів як апеляційної, так і касаційної інстанцій.
Заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн не є співмірною по відношенню до іншої сторони спору, яка фінансується з державного бюджету.
З огляду на все викладене вище, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст.139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд.17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 28 листопада 2022 року №Ф-6200-53У в частині визначення ОСОБА_1 до сплати єдиного внеску у сумі 15112 (п'ятнадцять тисяч сто дванадцять) грн 02 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд.17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 429 (чотириста двадцять дев'ять) грн 34 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд.17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005 код ЄДРПОУ ВП 44118658).
Суддя Н.В. Кучугурна