12 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 240/11311/22
адміністративне провадження № К/990/12619/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі № 240/11311/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - відповідач), у якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №1801/14 від 03 червня 2022 року, виданого Управлінням Державної міграційної служби України в Житомирській області.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області від 03 червня 2022 року №1801/14 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого ОСОБА_1 .
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного посилається на підпункт «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
Так, за правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Водночас вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі, розглянуте за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували пункт 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-ІІI (далі - Закон № 2491-ІІI), статтю 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року № 2469-VIII (далі - Закон № 2469-VIII), статті 27 Закону України «Про Службу безпеки України», пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 лютого 2020 року у справі № 823/1499/17, від 27 травня 2021 року у справі № 826/9102/18, від 29 травня 2023 року у справі № 522/5683/22.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі № 522/5683/22 спір виник у зв'язку із прийняттям ГУ ДМС України в Одеській області про примусове повернення іноземця в країну походження на підставі статті 26 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", у зв'язку із порушенням останнім законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (нелегальне перебування).
У справі № 826/9102/18 спірні правовідносини стосувалися правомірності дій та постанови Служби безпеки України про заборону позивачеві в'їзду в Україну громадянину Держави Ізраїль строком на п'ять років.
Натомість у цій справі, що розглядається, спірні правовідносини стосуються, протиправного, на думку позивача, рішення про скасування особі дозволу на імміграцію згідно пункту 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III.
Суд звертає увагу, що у наведених витягах постанов Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 826/9102/18, від 29 травня 2023 року у справі № 522/5683/22 не міститься висновку суду щодо застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах з цією справою, тоді як згідно вимог норми пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України невідповідність правозастосування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду може бути підставою касаційного оскарження у разі, якщо цей висновок зроблений у подібних правовідносинах.
Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справ № 522/5683/22 № 826/9102/18 є відмінними від тих, що маємо у цій справі.
Також, не може слугувати прикладом неправильного застосування пункту 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 823/1499/17 з огляду на таке.
Так, у справі № 823/1499/17 спір виник у зв'язку із прийняттям Управління ДМС в Черкаській області рішення про скасування особі дозволу на імміграцію згідно пункту 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, де судом касаційної інстанції було установлено, що наведені у поданні Служби безпеки України обставини та зібрані у справі докази у їх сукупності свідчать про наявність у діях позивача намірів, які становлять загрозу національній безпеці Україні, а саме поширення на території України ідеї сепаратизму, висловлення намірів щодо створення угрупування проросійського напрямку для дестабілізації суспільно-політичної ситуації. Крім того, Судом установлено, що позивач вчинив діяння, які порушують законодавство України про охорону громадського порядку, у чому його було визнано винним постановою Придніпровського районного суду м.Черкаси від 23 квітня 2015 року.
Натомість у цій справі, судами попередніх інстанцій встановлено, що жодних встановлених обставин, обґрунтувань та посилань на допущення позивачем дій, які відповідач розцінює як загрозу національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні останнім не надано. Судам обох інстанцій встановлено, що позивач є директором ТОВ "Агрофірма "Тора", яке займається обладнанням сільськогосподарських машин та надавав матеріальну допомогу місту Житомир у виготовленні скоб для бліндажів із арматури, а також транспортні послуги для перевезення гуманітарної допомоги до військових частин України. Згідно пояснень свідків зі сторони позивача, як установили суди попередніх інстанцій, позивач має проукраїнські погляди та не вчиняв дій, які становлять загрозу національній безпеці. Крім того, судами обох інстанцій враховано зазначену у листі Управління Служби Безпеки України в Житомирській області інформацію про те, що опитування позивача проводилось з використанням поліграфу добровільно, проте з питань, не пов'язаних з колабораційною діяльністю. Отже, на думку судів попередніх інстанцій, вказане підтверджує недоведеність в діях позивача ознак, направлених на загрозу національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні, відповідно до статті 12 Закону № 2491-III.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі № 823/1499/17 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов'язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.
Отже, фактично, обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 18 березня 2024 року про повернення касаційної скарги скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі № 240/11311/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько