12 квітня 2024 року
м. Київ
справа №855/134/20
адміністративне провадження №К/990/12701/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бахарєв Максим Анатолійович, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 855/134/20 за позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного суду м. Києва, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, виконувача обов'язків голови Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_2 , керівника апарату Дарницького районного суду м. Києва Реверук Вікторії Сергіївни, про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Дарницького районного суду міста Києва (далі - відповідач), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Дарницького районного суду міста Києва Реверук В.С. від 15 квітня 2019 року № 32-ОС/К "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити її на посаді помічника судді Дарницького районного суду міста Києва;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 квітня 2019 року по день винесення судового рішення у справі (допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення вказаного платежу за один місяць);
- стягнути з відповідача на її користь 20 000,00 грн моральної шкоди.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача виконуючого обов'язки Голови Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_2 та керівника апарату Дарницького районного суду м. Києва Реверук Вікторію Сергіївну.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника апарату Дарницького районного суду міста Києва Реверук В.С. від 15 квітня 2019 року № 32-ОС/К про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено її на роботі помічника судді Дарницького районного суду міста Києва. Стягнуто з Дарницького районного суду міста Києва на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 квітня 2019 року по 07 жовтня 2021 року в розмірі 494328 грн 69 коп. Рішення у частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. В решті позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року, адміністративну справу № 855/134/20 направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.
Не погоджуючись із цим судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бахарєв Максим Анатолійович, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Ця касаційна скарга поданого на підставі пунктів 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував норми права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 та постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у цій справі.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі №368/561/19 Велика Палата Верховного Суду надавала відповідь на питання, до юрисдикції якого суду належить розгляд вимог про скасування виданого після 15 грудня 2017 року наказу про звільнення з посади помічника судді, поновлення на цій посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку зі звільненням.
Так як правовий висновок формулювався виключно щодо розмежування юрисдикції трудового спору помічника судді, тому правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №368/561/19 не підлягає застосуванню в даному випадку.
Дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у цій справі встановлено, що Суд не висловлював правових позицій, а направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме: чи відповідно до штатного розпису Дарницького районного суду міста Києва станом на час виникнення спірних правовідносин були наявні вакантні посади в апараті суду, які могли бути запропоновані позивачу; щодо пропуску строку звернення позивача в суд, із посиланням на конкретні дати всіх фактичних обставин звернення позивача за захистом своїх порушених прав та їх хронологію.
Зі змісту касаційної скарги слідує, що скаржником не зазначено норми матеріального права, яку, на думку скаржника, неправильно застосовано судом апеляційної інстанції та висновок суду, який суперечить позиції Верховного Суду.
Касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваним судовим рішенням з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Отже, зазначена скаржником підстава, на яку зроблено посилання у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не може слугувати належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення в розумінні положень частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосовування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), пункту 2 частини першої статті 36, статті 39 КЗпП України, пунктів 9, 11, 12 Положення про помічника судді, затвердженого рішенням Ради суддів України 18 травня 2018 року № 21 (далі - Положення № 21).
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зі змісту рішення суду апеляційної інстанції, оприлюдненого в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що підставою позовних вимог було, на думку позивача, незаконне її звільнення із займаної посади помічника судді Дарницького районного суду міста Києва у зв'язку із закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Зокрема, у цій справі, судом апеляційної інстанції у площині спірних правовідносин вказувалося на те, що позивача була призначена на посаду помічника судді Дарницького районного суду міста Києва за строковим трудовим договором на час виконання суддею цього суду ОСОБА_3 повноважень зі здійснення правосуддя. Після прийняття Вищою радою правосуддя рішення про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням, відповідачем прийнято наказ про відрахування указаного судді зі штату суду. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача підстав для звільнення позивачки із займаної посади помічника судді у зв'язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що відмова у призначенні позивача додатковим помічником судді ОСОБА_4 не має значення для вирішення даного спору, позаяк звернення судді ОСОБА_4 до в.о. голови суду з поданнями про призначення ОСОБА_1 додатковим помічником відбулось після прийняття оскаржуваного наказу про звільнення, а саме: 16 квітня 2019 року та 25 квітня 2019 року.
Суд звертає увагу на те, що у постановах Верховного Суду від 06 березня 2020 року у справі № 2040/6165/18, від 15 червня 2023 року у справі № 620/537/20 викладалися висновки у справах за подібними правовідносинами.
Так, при розгляді справ Верховний Суд здійснив аналіз статті 92 Закону України «Про державну службу», статті 157 Закону №1402-VІІІ, статті 36 КЗпП України, а також пунктів 2, 7, 8, 11 Положення № 21.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду у справах №2040/6165/18, № 620/537/20 та багато інших.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім того, за правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження.
Разом з тим касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Враховуючи, що справа №855/134/20 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 31 січня 2024 року, від 26 лютого 2024 року та від 21 березня 2024 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бахарєв Максим Анатолійович, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 855/134/20 за позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного суду м. Києва, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, виконувача обов'язків голови Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_2 , керівника апарату Дарницького районного суду м. Києва Реверук Вікторії Сергіївни, про визнання протиправним та скасування наказу - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк
Судді Верховного Суду