12 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/4357/23 пров. № А/857/234/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року (головуючий суддя Григорук О.Б., м. Івано-Франківськ) у справі №300/4357/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
10.07.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, в якому просив: визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.06.2020 по 22.06.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.06.2020 по 22.06.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
Позов обґрунтовує тим, що відповідач здійснив несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, оскільки на виконання судового рішення від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 відповідачем 23.04.2021 було здійснено виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 2 465,54 грн. та на виконання рішення суду від 07.03.2022 у справі №300/117/22 відповідачем було здійснено: 19.10.2022 виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 5 439,21 грн.; 23.06.2023 виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 163540,46 грн. Тому, відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року адміністративним позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 та від 07.03.2022 у справі № 300/117/22. Зобов'язано Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 та від 07.03.2022 у справі № 300/117/22. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки зазначає, що питання проходження служби військовослужбовцями і виплати їм грошового забезпечення регулюється окремим законодавством. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
13.02.2024 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.06.2010 за № 85, сержанта ОСОБА_1 , водія-електрика - оператора відділення безпілотних літальних апаратів відділу технічного забезпечення АСУ Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.04.2020 №6-РС з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 19.06.2020 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2022 року у справі №300/117/22, яке набрало законної сили встановлено, Військова частина НОМЕР_1 розформована та її правонаступником є Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі № 300/2375/20, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 31.05.2019. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 31.05.2019 включно. В задоволенні решти позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут відмовлено.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2022 року у справі №300/117/22, яке набрало законної сили, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо застосування жовтня 2016 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 28.02.2018. Зобов'язано Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 03.10.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Визнано протиправними дії Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ігнорування вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 19.06.2020. Зобов'язано Військовий інститут телекомунікацій та інформатизацій імені Героїв Крут здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.03.2018 по 19.06.2020 відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.
На виконання рішення суду від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 відповідачем 23.04.2021 здійснено виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 31.05.2019 у розмірі 2 465,54 грн.
На виконання рішення суду від 07.03.2022 у справі №300/117/22 відповідачем здійснено: 19.10.2022 виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 5 439,21 грн.; 23.06.2023 виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 19.06.2020 в розмірі 163540,46 грн.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації за індексацію грошового забезпечення, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а тому звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до частини 2 статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Колегія суддів зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі. У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Апеляційний суд вказує, що позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 19.06.2020, тоді як фактичний розрахунок з виплати індексації грошового забезпечення 23.06.2023 (на виконання рішення суду від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 відповідачем 23.04.2021 було здійснено виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 31.05.2019 у розмірі 2465,54 грн.; на виконання рішення суду від 07.03.2022 у справі №300/117/22 відповідачем було здійснено: 19.10.2022 виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 5439,21 грн.; 23.06.2023 виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 19.06.2020 в розмірі 163540,46 грн., проте не виплачено позивачу його середній заробіток за час затримки з виплати індексації грошового забезпечення в день фактичного розрахунку.
Таким чином, оскільки відповідачем після вирішення спорів не було проведено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки з виплати індексації грошового забезпечення, то відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з виплати індексації грошового забезпечення.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 117 Кодексу законів про працю України та Порядку від 08.02.1995 №100, оскільки спори у справах №№ 300/2375/20, 300/117/22 вирішено на користь позивача, обчислення середнього заробітку позивача за час затримки по день фактичного розрахунку повинен здійснити відповідач, у тому числі і встановлення та обчислення періоду за який повинно бути здійснене таке нарахування. Оскільки станом на момент вирішення справи таке нарахування не здійснене, вказане свідчить про відсутність спору між сторонами з вказаного приводу, а вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.06.2020 по 22.06.2023 є передчасною, оскільки відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні обчислення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні будуть порушені.
Таким чином, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції, що слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 та від 07.03.2022 у справі №300/117/22 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 та від 07.03.2022 у справі № 300/117/22.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі № 300/4357/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний