11 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/27964/23 пров. № А/857/3171/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року про повернення позовної заяви (постановлену головуючою-суддею Сидор Н.Т. в порядку письмового провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування рішення,
У листопаді 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - ВПВР, відповідач), в якому просило скасувати постанову ВП№10754241 від 01.11.2023 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі №120/3560/22.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 позовну заяву було повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оспорювана постанова подана ГУ ПФУ протягом 10 робочих днів, як це передбачено Законом України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
З урахуванням положень п.3 ст.294, ч.2 ст.312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до позиції скаржника, спірним питанням є те, який строк звернення до суду слід застосувати у межах спірних правовідносин.
Так, на думку скаржника, такий строк регулюється ч.5 ст.74 Закону №1404-VIII, згідно якої, рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Між іншим, положення статті 287 КАС України, яка регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, унормовують, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Отже, наявний спір щодо обчислення відповідного строку у робочих днях або у календарних.
Вирішуючи дане питання, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 по справі №920/149/18, за змістом якої, існують два законодавчі акти однакової юридичної сили, які встановлюють неоднаковий строк для оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення. Проте, встановлений процесуальним законодавством десятиденний строк звернення до суду щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця слід обраховувати у календарних днях.
Такий висновок Велика Палата обгрунтовувала наступним.
Конституційний Суд України у рішенні №11-рп/98 від 07.07.1998 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив : Термін “дні”, якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні.
Стаття 74 Закону №1404-VІІІ регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів.
Так, згідно ч.3 ст.74 Закону №1404-VІІІ, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Приведена вище стаття також регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів.
Так, у частині першій статті 3 Закону №1404-VІІІ серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється ДВС, перераховано : виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (пункти 3-9).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах, слід застосовувати положення статті 287 КАС України, яка встановлює десятиденний строк звернення до суду, який обраховується календарними днями.
Стаття 74 Закону №1404-VІІІ є загальною нормою по відношенню до норм процесуальних кодексів різних юрисдикцій, адже застосовується до більш широкого кола відносин : 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
Досліджуючи питання чи дотримався позивач такого строку у межах спірних правовідносин, колегія суддів виходить з наступного.
Як вже було встановлено вище, про існування оспорюваної постанови позивач дізнався 06.11.2023.
Враховуючи вимоги ч.1 ст.120 КАС України, яка передбачає, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, відлік на оскарження вищевказаної постанови розпочався з наступного дня, тобто 07.11.2023 та закінчився 16.11.2023.
Однак, з даним позовом ГУ ПФУ звернулося 20.11.2023, тобто з пропуском десятиденного строку звернення до суду, встановленого п.1 ч.2 ст.287 КАС України.
Жодних доказів, які б свідчили про наявність істотних обставин, перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення з цим позовом до суду позивачем не надано, а наведені ним у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду обставини щодо пропуску такого строку лише вказують на неправильне тлумачення позивачем норм чинного законодавства, а тому не є об'єктивно непереборними та не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.08.2021 по справі №520/17941/2020, від 27.01.2022 по справі №640/7933/21, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при вирішенні даного процесуального питання.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) “Стаббігс та інші проти Великобританії” Суд зазначив, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні “Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії” від 25.01.2000 ЄСПЛ вказав, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії” від 28.10.1998, заява №28090/95, п.45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд, відповідно до ч.2 ст.123 КАС України, повертає позовну заяву.
Згідно п.1 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.169, 287, 308, 312, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року про повернення позовної заяви по справі №380/27964/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук