11 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 308/1033/24 пров. № А/857/3783/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 - Петрика Віталія Васильовича на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Голяни О.В. у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Петрик Віталій Васильович до Закарпатської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,
16.01.2023 адвокат Петрик В.В. звернувся в інтересах ОСОБА_1 до суду із адміністративним позовом до Закарпатської митниці Державної митної служби України (далі - Закарпатська митниця, митний орган, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про порушення митних правил №1248/30500/23 від 27.12.2023, винесену заступником начальника Закарпатської митниці Костюком О.А. відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.471 МК України, а провадження відносно неї закрити.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.02.2024 позовні вимоги були залишені без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивачки ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що проведена експертиза вартості товару фактично визначає розмір штрафу, який повинна сплатити позивачка, а відтак об'єктивно не може бути взята до уваги судом, адже існують неточності, розбіжності та сумніви у достовірності цін на аналогічні товари та повноти проведення експертизи. При визначенні обсягу відповідальності необхідно врахувати, що товар позивачкою переміщувався відкрито та був заявлений до митного контролю інспектору митниці при усному опитуванні. Як зазначає скаржник, товар переміщує законно в межах норми, а з огляду на те, що вона знайшла його у контейнері для сміття, а не придбала за якусь цінову вартість, то не могла знати про існування на даний вид товару обмежень та необхідність його декларування. Для визначення вартості даного товару самим посадовим особам митниці також необхідний був певний час, що явно свідчить про неможливість знання таких особливостей звичайній людині.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
З урахуванням положень п.1 ч.1 ст.311, ст.286 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 18.11.2023 старшим державним інспектором оперативного відділу №1 управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Закарпатської митниці Матьолою І.І. було складено протокол про порушення митних правил №1248/30500/23 відносно ОСОБА_1 за ознаками порушення митних правил, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.471 МК України.
Заступником начальника Закарпатської митниці ОСОБА_3 27.12.2023 були розглянуті матеріали справи про порушення митних правил, розпочатої 18.11.2023 за ознаками вчинення громадянкою України ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.471 МК України.
За змістом оспорюваної постанови, 18.11.2023 о 18 год 16 хв в зону митного контролю на ділянку “В'їзд в Україну” по пішохідній смузі руху митного поста “Вилок” Закарпатської митниці, в якості пішохода зайшла громадянка України ОСОБА_1 , яка поверталася з Угорщини в Україну. Формою проходження митного контролю гр. України ОСОБА_4 обрала порядок проходження митного контролю по каналу “зелений коридор”.
Оспорюваною постановою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбачених ч.2 ст.471 МК України та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 30 відсотків вартості незадекларованих товарів, що становить 68054,40 грн.
Вилучений протоколом №1248/30500/23 від 18.11.2023 товар повернуто ОСОБА_1 або її представнику за дорученням, з дотриманням вимог діючого законодавства. Стягнуто з ОСОБА_1 суму витрат за зберігання товарів в розмірі 149,34 грн.
Постанову у справі про порушення митних правил №1248/30500/23 від 27.12.2023 було направлено супровідним листом №7.24-08-4/20/10/2702 від 21.07.2022 на адресу місця реєстрації та проживання ОСОБА_1 , а саме : АДРЕСА_1 .
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розгляд справи про порушення митних правил відносно ОСОБА_1 був проведений з дотриманням вимог законодавства та процедури. Висновок експерта СЛЕД Держмитслужби від 13.12.2023 проведений уповноваженим органом, відповідає вимогам закону, є належним та допустимим доказом, що не спростувала позивачка.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Згідно ст.486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону.
Статтею 487 МК України визначено, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.9, ст.10 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Згідно ч.1 ст.489 МК України, посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати : чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтями 251 КУпАП, 495 МК України передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч.1 ст.531 МК України, підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є : 1) відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил; 2) необ'єктивність або неповнота провадження у справі або необ'єктивність її розгляду; 3) невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи; 4) винесення постанови неправомочною особою, безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду; 5) неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення; 6) накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом.
Згідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку, зокрема, відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відтак, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення (порушення митних правил) та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними і допустимими доказами, а також об'єктивного та повного встановлення всіх фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для правильного прийняття рішення.
Згідно ч.4 ст.374 МК України, товари (крім підакцизних), що ввозяться громадянами у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі, сумарна фактурна вартість та/або загальна вага яких перевищують обмеження, встановлені частиною першою цієї статті, але загальна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 10000 євро, підлягають письмовому декларуванню в порядку, встановленому для громадян, з поданням документів, що видаються державними органами для здійснення митного контролю та митного оформлення таких товарів.
Відповідно до ст.257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Згідно ч.8 ст.264 МК України, з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.
За змістом ст.266 МК України, декларант зобов'язаний : 1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, застановленого цим Кодексом; 2) на вимогу митного органу пред'явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення.
У разі самостійного декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення декларантом передбачену цим Кодексом відповідальність за вчинення порушення митних правил у повному обсязі несе декларант.
Частиною другою статті 471 МК України встановлено відповідальність за недекларування товарів (крім зазначених у частинах першій та/або третій цієї статті), що переміщуються через митний кордон України громадянами у вигляді штрафу в розмірі 30 відсотків вартості цих товарів.
Судом встановлено, що при проведенні усного опитування громадянка України ОСОБА_4 заявила, що переміщує лише особисті речі. В ході митного контролю речей громадянки ОСОБА_1 , крім особистих речей, пред'явлених до митного контролю, були виявлені товари іноземного виробництва, а саме : електронні сигарети іноземного виробництва, нові, без маркування, у картонних коробках, у кількості 510 штук. Виявлений товар знаходився серед особистих речей в поліетиленових чорних кульках громадянки. Доступ до виявленого нічим не утруднювався та став можливим після огляду кульків.
ОСОБА_1 у своїх поясненнях визнала вказаний товар своєю власністю та повідомила, що взяла його на території Угорщини у с. Тисобеч у контейнері для сміття, перемішувала для себе, а можливо і для продажу.
Документів, які б підтверджували вартість товару громадянка ОСОБА_1 не надала.
Загальна вартість виявленого товару згідно висновку експерта Закарпатського відділу експертиз та досліджень СЛЕД Держмитслужби №142000-3800-0317 від 13.12.2023 становить 226848,00 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 18.11.2023 еквівалентно 5771,42 євро.
Відтак, виявлені електронні сигарети такою вартістю, підлягають письмовому декларуванню у порядку, встановленому для громадян і є об'єктом оподаткування митними платежами.
Проте, ОСОБА_1 не заявила за встановленою формою точних та достовірних відомостей про товари, які переміщуються нею через митний кордон України, чим вчинила правопорушення, що передбачене ч.2 ст.471 МК України.
Вчинення правопорушення гр. ОСОБА_1 підтверджується протоколом про порушення митних правил №1248/30500/23 від 18.11.2023, висновком експерта Закарпатського відділу експертиз та досліджень СЛЕД Держмитслужби №142000-3800-0317 від 13.12.2023 та іншими матеріалами справи.
Згідно ч.2, ч.3 ст.357 МК України, дослідження (аналізи, експертизи) проводяться експертами спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, чи його відокремленого підрозділу або інших експертних установ (організацій), призначених митним органом. Зазначені дослідження (аналізи, експертизи) проводяться з метою забезпечення здійснення митного контролю та митного оформлення і не є судовими експертизами.
Статтею 502 МК України передбачено, що експерт призначається посадовою особою митного органу, в провадженні якої перебуває справа про порушення митних правил, у разі потреби в спеціальних знаннях.
Експертом може бути особа, яка має необхідні знання для надання відповідного висновку.
Згідно ст.515 МК України, експертиза призначається, якщо для з'ясування питань, що виникають у справі про порушення митних правил, виникла потреба у спеціальних знаннях з окремих галузей науки, техніки, мистецтва, релігії тощо.
Експертиза проводиться експертами спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його відокремлених підрозділів та інших установ або окремими спеціалістами, які призначаються посадовою особою митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил. Особа, щодо якої порушено зазначену справу, має право на проведення за її рахунок незалежної експертизи.
Колегія суддів наголошує, що визначеним правом ОСОБА_1 не скористалася, незалежну експертизу не проводила, як і не заявляла клопотання про проведення такої експертизи за ухвалою суду.
Пунктом 3 Положення про СЛЕД Держмитслужби, затвердженого наказом Держмитслужби №18 від 23.10.2019 (у редакції наказу №29 від 12.11.2019 (зі змінами)), на СЛЕД Держмитслужби покладено завдання з проведення досліджень та здійснення експертної діяльності у митній сфері, а також здійснення відповідно до законодавства попередньої оцінки майна, вилученого, конфіскованого за порушення митного законодавства.
Таким чином, повноваження СЛЕД Держмитслужби на проведення експертизи в справах про порушення митних правил, в тому числі проведення товарознавчої експертизи із визначенням вартості вилученого майна, що є предметом правопорушення, закріплено Положенням про СЛЕД Держмитслужби, що відповідає вимогам МК України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” №2658-ІІІ від 12.07.2001.
Нормативне врегулювання форми висновку, складеного експертами СЛЕД Держмитслужби за результатами експертизи предметів правопорушення з метою визначення їх вартості, визначено підзаконним нормативно-правовим актом головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної митної політики, а саме наказом Міністерства фінансів України №1058 від 02.12.2016, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.12.2016 за №1693/29823.
Відповідно до п.4 розділу III “Формування документації для проведення досліджень (аналізів, експертиз)” Порядку взаємодії структурних підрозділів та територіальних органів Державної фіскальної служби України із Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень ДФС під час проведення досліджень (аналізів, експертиз) затвердженого наказом Міністерства фінансів України №105 від 02.12.2016, посадовою особою митниці призначено експертизу та в постанові значені завдання для дослідження (аналізу, експертизи) які відповідали меті призначення експертизи та не виходили за межі компетенції та спеціальних знань експерта, оскільки передбачали лише визначення вартості предметів правопорушення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що висновок експерта проведений уповноваженим органом, відповідає вимогам закону, є належним та допустимим доказом, що не спростував позивач.
Згідно ст.498 МК України, особи, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, та власники товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу (заінтересовані особи), під час розгляду справи про порушення митних правил у органі доходів і зборів або суді мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов та інших документів, що є у справі, бути присутніми під час розгляду справи у органі доходів і зборів та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися юридичною допомогою захисника, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови органу доходів і зборів, суду (судді), а також користуватися іншими правами, наданими їм законом. Зазначені в цій статті особи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ст.526 МК України, справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника.
Колегія суддів зазначає, що про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил. Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.
Судом встановлено, що у протоколі про порушення митних правил, який підписано та отримано позивачкою, вказано про розгляд справи 27.12.2023 о 10 год 00 хв за адресою : Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 220, Закарпатська митниця.
Разом з тим, одночасно 18.11.2023 ОСОБА_1 подала до Закарпатської митниці заяву про розгляд справи про порушення митних правил №1248/30500/23, яка відбудеться 27.12.2023 о 10 год 00 хв, у її відсутності. Вказане спростовує доводи позивачки, що вона не була повідомлена про розгляд справи про порушення митних правил.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність оспорюваної постанови.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст.268, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2024 року по справі №308/1033/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук