П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23008/23
Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.
Дата і місце ухвалення 16.01.2024 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді - доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Градовського Ю.М.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми за відшкодування моральної шкоди, -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті заробітної плати ОСОБА_1 з 22.10.2021 року по 25.08.2023 року в порядку та в розмірах, передбачених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язати Одеську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 (включаючи премії, надбавки, оплата часу відпусток), за період з 22.10.2021 року по 25.08.2023 року, у відповідності до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням фактично виплачених сум;
- стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідачем у спірний період посадовий оклад виплачувався у меншому розмірі, ніж передбачено ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме - у розмірі 5660,00 грн.
Також, апелянт наголошує, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення залишив поза увагою факт ухвалення 13.09.2023 р. Конституційним Судом України у справі №8-р(ІІ)/2023 рішення, яким друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II Закону № 113 визнане неконституційним.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, в зв'язку з чим, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. При цьому, відповідач звертає увагу, що за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 13.08.2007 року по 25.08.2023 року працював в органах прокуратури.
В межах вищезазначеного календарного періоду наказом виконувача обов'язків керівника Одеської обласної прокуратури №3045к від 23.12.2020 року було звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020 року.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач звертався до суду в межах провадження по справі №420/1168/21.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 року по справі №420/1168/21 було визнано протиправним та скасовано наказ Одеської обласної прокуратури від 23.12.2020 року за №3045к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської обласної прокуратури.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської обласної прокуратури з 30.12.2020 року.
Зобов'язано Одеську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.12.2020 року по день фактичного поновлення на посаді.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської обласної прокуратури з 30.12.2020 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2021 року по справі №420/1168/21 апеляційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року змінено, викладено абзац 4 резолютивну частині цього рішення в наступній редакції:
«Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.12.2020 року по 18.08.2021 року в розмірі 167672 (сто шістдесят сім тисяч шістсот сімдесят дві) гривні 86 копійок».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 року залишено без змін.
На підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2021 року по справі №420/1168/21, виконувачем обов'язків керівника Одеської обласної прокуратури було видано наказ №2375к від 23.10.2021 року про скасування попереднього наказу виконувача обов'язків керівника Одеської обласної прокуратури №3045к від 23.12.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури. Крім того, ОСОБА_1 було поновлено на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області з 31.12.2021 року.
Наказом керівника Одеської обласної прокуратури №2386к від 25.10.2021 року було наказано тимчасово визначити робоче місце позивача у Біляївській окружній прокуратурі Одеської області.
Пізніше, постановою Верховного Суду від 16.08.2023 року по справі №420/1168/21 було задоволено касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури.
Скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2021 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалено в цій частині нове рішення, яким позивачу відмовлено у задоволенні позову.
На підставі вищевказаної постанови Верховного Суду від 16.08.2023 року по справі №420/1168/21, наказом виконувача обов'язків керівника Одеської обласної прокуратури №1412к від 25.08.2023 року було скасовано наказ виконувача обов'язків керівника Одеської обласної прокуратури №2375к від 23.10.2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури.
Разом з тим, як було встановлено позивачем із отриманих відомостей у розрахункових листах, у період з 2021 року по 2023 року, тобто після його поновлення на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та до моменту звільнення, його посадовий оклад становив 5660,00 грн., замість встановленого розміру окладу відповідно до ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), а саме - посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, зокрема, з 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Не погоджуючись із таким порушенням прав та законних інтересів, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Суд першої інстанції, вирішуючи справу та приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, зазначив, що рішенням по справі №420/1168/21 позивача було поновлено на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської обласної прокуратури з 30.12.2020 року, на посаду прокурора до окружної прокуратури переведено так і не було, в зв'язку з чим, дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній у спірний період, не поширюється на позивача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм процесуального та матеріального права, з огляду на наступне.
Правовідносини з приводу проходження публічної служби в органах прокуратури врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про прокуратуру» №1697-ХІ1 від 14.10.2014 року (далі Закон України №1697-ХІІ) (у редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин) та Законом України №113-ІХ від 19.09.2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
За змістом ст. 7 Закону України №1697-ХІІ систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
У системі прокуратури України діють окружні прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається наказом Генерального прокурора. Утворення, реорганізація та ліквідація окружних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором (ст. 12 Закону України №1697-ХІІ).
Згідно ч.1 ст. 81 Закону України №1697-ХІІ заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами.
Відповідно до ч.2 ст. 81 Закону України №1697-ХІІ заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.
За ч. 3 ст. 81 Закону України №1697-ХІІ посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становив 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно п.1 ч.4 ст. 81 Закону України №1697-ХІІ посадові оклади інших прокурорів установлювались пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом, зокрема, прокурора обласної прокуратури - 1,2.
Відповідно до ч. 7 ст. 81 Закону України №1697-ХІІ прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.
Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 9 ст. 81 Закону України №1697-ХІ1).
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-7, а за п.2 вказаної постанови надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у період з 22.10.2021 по 25.08.2023 позивачу нараховувалась заробітна плата, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Разом з тим, Законом України від 19.09.2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі Закон України №113-ІХ), який набрав чинності 25.09.2019 року, частини 3, 4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» були викладені у наступній редакції: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тобто, колегія суддів зауважує, що з 25.09.2019 положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.
Відповідно до п. 3 розділу II Закону України №113-ІХ, до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.
На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Враховуючи зазначене, правовий статус вищевказаних прокурорів, зокрема, прокурорів місцевих прокуратур, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону №113-ІХ, здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
При цьому, положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України №113-ІХ неконституційними не визнавались.
З матеріалів справа вбачається, що наказом виконувача обов'язків керівника Одеської обласної прокуратури №2375к від 23.10.2021 року ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області з 31.12.2021 року.
Наказом керівника Одеської обласної прокуратури №2386к від 25.10.2021 року було тимчасово визначено робоче місце позивача у Біляївській окружній прокуратурі Одеської області.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірний період - з 22.10.2021 року по 25.08.2023 року, позивач працював на посаді прокурора місцевої прокуратури, а не окружної, що підтверджується записом у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 , з огляду на що, його посадовий оклад нараховувався в порядку та розмірах, встановлених Постановою №505, однак дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній у спірний період, не поширювалась на позивача, оскільки позивач на посаду прокурора окружної прокуратури не переводився.
Також, у позові та апеляційній скарзі позивач зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 нівелює той факт, що реформування органів прокуратури, яке започаткував цей Закон, стосується також оплати праці прокурорів на цей період, яка теж є своєрідною компонентною цієї реформи, а натомість встановлює, по суті, нове правило, за яким з 26 березня 2020 року заробітна плата прокурорів визначається тільки статтею 81 Закону № 1697-VII (у редакції Закону № 113-ІХ).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що акти Конституційного Суду України не є нормотворчими, тобто вони не є нормативно-правовими (нормативно-юридичними) актами, адже суд конституційного контролю не виконує регулятивної функції. Правотворчість Конституційного Суду України пов'язана з визнанням неконституційним правового акта чи його окремих положень, що має наслідком його/їх скасування. Натомість Конституційний Суд України у такий спосіб не може встановлювати «нову» норму та/чи змінити існуючу (чинну) норму права, адже це функція законодавця. Тому, той факт, що зазначене Рішення прийнято після набрання чинності Законом № 113-ІХ не слід позиціонувати як «правовий акт, виданий пізніше», що в умовах подолання темпоральних колізій норм права може мати перевагу у застосуванні. За описаної ситуації таким «актом» є якраз Закон № 113-ІХ, якого це Рішення не стосувалося.
Розглядаючи справу по суті судом встановлено, що Конституційний Суд України перевіряв на відповідність Конституції України положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Закону № 113-ІХ на дату звернення з конституційним поданням ще не було, тож автори клопотання не могли порушувати у ньому питання про конституційність реформування органів прокуратури й оплату праці прокурорів під час цього процесу відповідно до цього Закону. Конституційний Суд України у своєму Рішенні цих питань теж не зачіпав, що видно з його мотивації.
Прикінцеві і перехідні положення Закону№ 113-ІХ нерозривно пов'язані з положеннями пункту 21 розділу І цього ж Закону, згідно з яким внесено цілу низку змін до Закону № 1697-VII, зокрема до статті 81 щодо розміру заробітної плати.
Отже, інтерпретувати і застосовувати приписи Закону № 1697-VII у редакції, викладеній згідно із Законом № 113-ІХ, треба у системному зв'язку з Прикінцевими і перехідними положеннями останнього, адже якщо інакше, то буде вихолощено (втрачено) ту «композицію» реформування органів прокуратури, яку заклав законодавець, прийнявши цей Закон.
Відповідно до абзацу третього пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону№ 113-ІХ до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (в останньому випадку за умови успішного проходження атестації) оплата праці має здійснюватися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Такою наразі є Постанова від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» в редакції постанови КМУ від 26 лютого 2020 року.
Після переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці має здійснюватися вже відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII у редакції Закону № 113-ІХ. Розмір заробітної плати відповідно до цієї норми є більшим порівняно з тим, який передбачено у Постанові № 505.
За наведеного нормативного регулювання є підстави погодитися з тим, що описана диференціація заробітної плати на деякий час спричинила нерівний (неоднаковий) правовий статус прокурорів. Водночас таке розрізнення умов оплати праці прокурорів є наслідком, а заодно і складовою реформування органів прокуратури, запровадженої Законом № 113-ІХ, який здебільшого і заклав відмінність правового статусу прокурорів (на основі заробітної плати) залежно від проходження атестації.
Під час розгляду цієї справи суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Закон № 113-ІХ, окремі положення якого наведено вище, теж визначає цю організацію, хоч і на певний («перехідний») період (зважаючи на його призначення і зміст). Виходячи з презумпції конституційності цього Закону і за відсутності явної суперечності (невідповідності) його положень Конституції України, цей Закон, надто його Прикінцеві і перехідні положення, підлягає застосуванню.
Суд зауважує, що норма абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ щодо оплати праці працівників органів прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за обсягом викладу є бланкетною і відсилає в окресленій частині до урядової постанови, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Отже, Закон № 113-ІХ (у Прикінцевих і перехідних положеннях) встановив, що оплата праці працівників органів прокуратури (Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих і військових прокуратур) під час «перехідного» періоду (який для цих правовідносин означений процесом атестування прокурорів і триває до юридичного її завершення «звільненням» чи «переведенням» прокурора) має здійснюватися відповідно до Постанови № 505 (яка, зважаючи на предмет її регулювання, і є тією постановою Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури у значенні абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ).
Роблячи системний аналіз приписів Закону № 113-ІХ Верховний Суд у постановах від 14 липня 2022 року в справах № 160/13767/20, № 240/1984/21, від 28 липня 2022 року у справі № 620/1338/21, від 09 серпня 2022 року у справі № 240/15182/21, від 11 серпня 2022 року у справі № 120/3931/21-а, від 18 серпня 2022 року у справі № 200/2499/21-а, від 08 вересня 2022 року у справі №360/931/21, від 23 лютого 2023 у справі № 120/6439/21-а та інших дійшов висновків про те, що на період, тобто до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови КМУ № 505. Водночас ті прокурори, які переведені на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону № 1697-VII зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ.
Положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи не проходження атестації.
Тому, прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-IX.
У постановах від 30 червня 2021 року в справі № 826/17798/14, від 26 травня 2022 року в справі № 540/1268/21 та інших Верховний Суд указував, що з набранням чинності (16 січня 2020 року) постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» (далі постанова КМУ № 1155), яка втратила чинність 05 червня 2021 року, не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тому виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітну плату відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до постанови КМУ № 505 і постанови КМУ № 1155).
Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, як випливає з його змісту, ухвалювалося безвідносно до приписів Закону № 113-ІХ, які вже діяли на той час (зокрема щодо оплати праці працівників органів прокуратури під час «перехідного» періоду). Конституційне подання, за яким ухвалено Рішення, зрештою, цього аспекту не зачіпало, тож зважати треба й на це. Порушені у конституційному поданні питання стосувалися конституційності інших норм іншого закону і Рішення, зокрема його мотивувальна частина, це передає. Рішення Конституційного Суду України не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. За таких обставин, відсутні правові підстави уважати, що орган прокуратури допустив протиправну бездіяльність у частині нарахування та виплати позивачеві заробітної плати (посадового окладу) за чинним на той час законодавством.
Зважаючи на правову природу рішень Конституційного Суду України (якими правовий акт чи його окремі положення визнані неконституційними), про що зазначалося вище, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 не впливає на застосування положень Закону № 113-ІХ, зокрема його Прикінцевих і перехідних положень (абзацу третього пункту 3), які є конституційними допоки (чи якщо) суд конституційного контролю не встановить протилежне.
Суд не може оцінювати Закон № 113-ІХ в аспекті його відповідності Конституції України, бо це компетенція суду конституційного контролю.
Стосовно застосування Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 необхідно зазначити, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому Рішенні (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту 2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.
Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України та пов'язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами у редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов'язується з фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
Отже, позиція позивача, що у відповідачів відпали будь-які підстави виплачувати заробітну плату усім прокурорам із розрахунку розміру посадового окладу, визначеного Постановою № 505, є безпідставною, оскільки працюючі прокурори регіональних прокуратур, які не призначені в обласні прокуратури, продовжують отримувати заробітну плату відповідно до вказаної Постанови № 505, а відтак застосовувати коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII у даному випадку немає підстав.
Таким чином, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону №113-ІХ.
Щодо доводів апелянта про не врахування під час розгляду справи в суді першої інстанції рішення Конституційного Суду України, ухваленого 13.09.2023 р. у справі №8-р(ІІ)/2023 провадження №3-80/2022 за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту З розділу II «Прикінцеві і перехідні положення «Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-ІХ, яким друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II вказаного закону визнане неконституційним, слід зазначити наступне.
Колегія суддів зазначає, що предметом позову у цій справі є не нарахування та не виплата позивачу заробітної плати у визначеному законом розмірі за період з 22.10.2021 р. по 25.08.2023 р., однак, як зазначено вище, рішення Конституційним Судом України ухвалено 13.09.2023 р.
Так, необхідно враховувати, що частиною 2 статті 152 Конституції України, статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі № 1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-ІУ (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційним Судом України зазначено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач, виплачуючи позивачу заробітну плату у спірний період часу з розрахунку розміру посадового окладу, визначеного Постановою № 505, діяв правомірно, в межах наданих повноважень
Отже, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними адміністративному позову, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Крім того, що у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.
Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 11.04.2024 р.
Суддя - доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Ю.М. Градовський
Суддя: І.О. Турецька