П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 946/7334/23
Головуючий І інстанції: Пасечник М.Л.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 січня 2024 року (м.Біляївка, дата складання повного тексту рішення суду - 25.01.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження, -
25.09.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з адміністративним позовом до Управління ПП в Одеській області Департаменту ПП, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 13.09.2023р. серії ЕГА №1174409 за ст.183 КУпАП України, та закрити провадження по справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що поліцейським 2 батальйону 7 роти 1 взводу Управління ПП в Одеській області Департаменту ПП лейтенантом поліції Полтораком А.А. 13.09.2023р. було прийнято постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП, якою накладено штраф в розмірі - 850 грн. Однак, позивач не згоден із вказаним рішенням, вважає його протиправним, незаконним, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він не вчиняв вказане адміністративне правопорушення, а відповідачем, при його винесенні, всупереч вимогам чинного законодавства, не з'ясовано належним чином чи було дійсно вчинено дане адміністративне правопорушення, та чи наявна саме його вина у вчиненні цього правопорушення.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 25 січня 2024 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 13.09.2023р. серії ЕГА №1174409 за ст.183 КУпАП України, складену стосовно ОСОБА_1 . Провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 за правопорушення, що передбачене ст.183 КУпАП, згідно постанови про накладення адміністративного стягнення від 13.09.2023р. серії ЕГА №1174409 - закрито. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі - 536,80 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач 07.02.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25.01.2024р. та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
26.02.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
13.09.2023р. поліцейським 2 батальйону 7 роти 1 взводу Управління ПП в Одеській області Департаменту ПП лейтенантом поліції Полтораком А.А. розглянуто справу про адміністративне правопорушення, за наслідками чого було винесено постанову серії ЕГА №1174409 по справі про адміністративне правопорушення від 13.09.2023р., якою притягнуто позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП, а також накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі - 850 грн.
За змістом цієї постанови, 13.09.2023р. об 10:22 год. ОСОБА_1 повідомив на лінію « 102» про порушення невідомим водієм транспортного засобу ПДР України на території автостанції м.Ізмаїл. Однак, прибувши на місце нарядом поліції встановлено, що позивач фактично здійснив необґрунтований виклик на лінію « 102» з метою налякати водія. В подальшому, після того як водій розрахувався за в'їзд на автостанцію, заявник повідомив, що допомоги поліції вже не потребує.
Не погоджуючись із правомірністю винесеної відповідачем постанови від 13.09.2023р., позивач звернувся із даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності дій спірного рішення відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.
Згідно з ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення адміністративного правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про адміністративні правопорушення або події; здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
У відповідності до ст.31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевірка документів особи, опитування особи, зупинення транспортного засобу, а також застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено те, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/ розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання ПДР.
За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Нормами ст.183 КУпАП визначено адміністративну відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань.
Порушення цієї норми, тягне за собою накладення штрафу від 50 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, об'єктивна сторона такого адміністративного правопорушення полягає у завідомо неправдивому виклику служби, зокрема, поліції. Дії особи, у такому випадку, спрямовані саме на зрив нормальної роботи необхідних для суспільства служб, як, зокрема, поліції. Особа викликає полацію нібито для надання допомоги, знаючи наперед те, що у цьому немає ніякої необхідності.
Суб'єктивна ж сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Особа, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає даремного виїзду на місце виклику поліцейських.
У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.
Положеннями ст.280 КУпАП закріплено «обов'язок» посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначені дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе виключно за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка, у свою чергу, підтверджена належними та достатніми доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи. При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги особи в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Так, матеріалами справи підтверджується, що єдиною підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 13.09.2023р. серії ЕГА №1174409 став нібито завідомо неправдивий виклик позивачем наряду поліції, в якому останній повідомив про порушення на території автостанції «Ізмаїл» водієм транспортного засобу ПДР України, що, на думку відповідача, є вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП.
Саме такий склад правопорушення і зазначено у спірній постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та саме за це до нього застосовано штраф, передбачений у ст.183 КУпАП.
Так, як видно з матеріалів справи, відповідач долучив до справи диск із відеозаписом (@export-m565j.mp4) з місця події, на якому зафіксовано факт прибуття інспекторів поліції за адресою місця виклику позивача, обставини з'ясування у нього підстав виклику поліції, та, як наслідок, складання поліцейським оскаржуваної постанови.
З наявних у справі доказів та вказаного відеозапису встановлено, що позивач надав наряду поліції змістовні пояснення про те, що він працює на посаді начальника автостанції «Ізмаїл» та 13.09.2023р. о 10:22 год. ним було повідомлено на лінію « 102» про скоєння невідомим водієм адміністративного правопорушення (із зазначенням державного номерного знаку транспортного засобу), який без будь-якого дозволу заїхав на територію цієї автостанції, де розташований дорожній знак 3.21 «В'їзд заборонено». Однак, через декілька хвилин того ж дня, т.б. о 10:33 год. (тобто через 11 хв. після виклику поліції) позивач повідомив на лінію « 102» про відсутність необхідності прибуття поліцейських за адресою місця їх виклику, оскільки цей водій, який, на переконання позивача, здійснив правопорушення, вже виїхав із місця його скоєння. При цьому, ОСОБА_1 наголосив на тому, що співробітники поліції приїхали на виклик після того, як він особисто повідомив на лінію « 102» про відсутність такої необхідності.
Як уже зазначалося судовою колегією вище, відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП, настає виключно лише у разі «завідомо неправдивого» виклику поліції. Тобто, суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.
Втім, у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б беззаперечно свідчили про те, що позивач викликав поліцію свідомо знаючи про те, що у такому виклику немає необхідності. Відповідачем же, у свою чергу, не було обґрунтовано та не підтверджено жодними доказами наявність у діях позивача за обставин, що склалися, саме «прямого умислу» на завідомо неправдивий виклик поліції.
Погоджуючись з висновками суду 1-ї інстанції щодо протиправності оскаржуваної постанови, колегія суддів зазначає, що інспекторами поліції не було вчинено жодних належних дій, зокрема, як на цьому наполягав і ОСОБА_1 , з опитування свідків (співробітників автостанції) вказаних вище подій - порушення ПДР України на території автостанції. Вказаний відео-файл (відеозапис), який хоча і не викликає сумнівів у тому, що саме ним були зафіксовані події, які мали місце 13.09.2023р. за участі сторін у справі, свідчить про те, що інспекторами патрульної поліції під час прибуття за місцем їх виклику, здійснено виключно імовірне припущення про відсутність підстав для виклику поліції, без належних на це доказів. При цьому, як уже зазначалося судом вище та підтверджується наявними у справі доказами, співробітники поліції приїхали на виклик після того, як ОСОБА_1 повідомив на лінію « 102» про відсутність необхідності їх прибуття.
Жодного спростування вищевказаних висновків апелянтом не наведено та відповідних доказів не надано.
Отже, у даному випадку, колегія суддів, як і суд 1-ї інстанції, констатує відсутність у матеріалах справи будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту скоєння ОСОБА_1 правопорушення, вказаного у постанові від 13.09.2023р. серії ЕГА №1174409, та, відповідно, законності дій щодо її складення.
У цьому контексті, колегія суддів наголошує, що спірна постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним і достатнім доказом вчинення порушення за відсутності інших належних доказів.
Викладене не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Разом із тим, судова колегія зазначає, що аби встановити, що виклик позивача до поліції був завідомо неправдивим, інспектор поліції, який прибув за таким викликом, повинен був перевірити повідомлені позивачем обставини та лише у випадку їх не підтвердження вони набувають право на притягнення заявника до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП.
Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не надано жодних доказів та відповідно не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП.
Згідно зі ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В обсязі встановлених обставин, судова колегія не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 січня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено: 11.04.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко