П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/26768/23
Головуючий І інстанції: Бойко О.Я.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 19.12.2023р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання надати відстрочку,-
03.10.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд визнати протиправною відмову у наданні йому відстрочки та зобов'язати відповідача надати йому відстрочку, передбачену абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 01.09.2023р. він отримав від відповідача відповідь на свою заяву з приводу надання відстрочки з підстав наявності у нього матері-інваліда 2-ї групи, в якій ІНФОРМАЦІЯ_3 запропонував йому з'явитись до РТЦК особисто і подати документи. При цьому, відповідач, на думку позивача, жодним чином не проаналізував та не розглянув по суті (предметно) цю заяву щодо отримання відстрочки в порядку абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а фактично просто відмовив у її наданні.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.08.2023р. про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву позивача від 22.08.2023р. про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі - 1073,60 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив зазначене судове рішення в апеляційному порядку 28.08.2023р.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
06.02.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Враховуючи, що недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк не були усунуті, ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024р. апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 - повернуто апелянту.
16.02.2024р. відповідач повторно подав апеляційну скаргу, в якій посилався на те, що судом 1-ї інстанції, при винесенні оскаржуваного судового рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2023р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_2 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
05.03.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував проти її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
При цьому, правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 не скористався.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
22.08.2023р. позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із письмовою заявою щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
До вказаної заяви позивачем було додано копії: свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 позивача; свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , укладеного між матір'ю позивача з ОСОБА_2 ; пенсійного посвідчення матері позивача; індивідуальної програми реабілітації інваліда - матері позивача; довідки МСЕК щодо матері позивача, свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 ; обліково-послужної картки до військового квитка; паспорту громадянина України ОСОБА_1 ; довідки про присвоєння ідентифікаційного коду; паспорту громадянина України матері позивача; довідки про присвоєння ідентифікаційного коду матері позивача.
01.09.2023р. на вказану вище заяву відповідач направив на адресу ОСОБА_1 лист-відповідь вих.№7680, яким повідомив, що його заяву буде розглянуто лише після особистого з'явлення до ІНФОРМАЦІЯ_5 (кабінет №8) з оригіналами документів, що підтверджують право на відстрочку, із військово-обліковим документом (військовим квитком), для подальшого вирішення питання стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Не погоджуючись із правомірністю наданої ІНФОРМАЦІЯ_3 відповіді, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати виключно встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Як передбачено у ч.1 ст.106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, а також Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.
Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває.
24.02.2022р. Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відносини між Державою в особі її компетентних органів (посадових осіб та службових осіб) та громадянами, що складаються з приводу проходження військової служби, зокрема, регламентовані Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII, «Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487) з додатками, «Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022р. №154).
Військовий обов'язок, згідно з ч.2 ст.1 Закону №2232-ХІІ, установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Так, за ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ч.10 ст.1 Закону №2232-ХІІ, громадяни України, які приписані до призовних дільниць або ж перебувають у запасі Збройних Сил України, чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом РТЦК та СП, для оформлення військово-облікових документів, приписки, для проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або ж вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів, а також проходити медичний огляд і лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного РТЦК та СП.
У розумінні ст.1 Закону №3543-XII, мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Як передбачено ч.1 ст.22 Закону №3543-XII, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_6 для взяття їх на військовий облік військовозобов'язаних або резервістів, визначення їх призначення на особливий період, надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.
Поряд із цим, ст.23 цього ж Закону передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
За змістом абз.11 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 з відповідною заявою), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
В силу абз.17 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII, особи з інвалідністю, а також особи, які зазначені в абз.4-12 ч.1 цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Так, як встановлено судом апеляційної інстанції з матеріалів справи, гр. ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) є матір'ю позивача (відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ). При цьому, ОСОБА_3 дійсно є особою з інвалідністю II групи «безстроково», що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 455079 від 12.04.2023р.
До того ж, факт наявності у ОСОБА_3 інвалідності також підтверджується і наявною у справі копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 від 09.08.2023р.
Що ж стосується посилань відповідача на неналежне подання заяви позивачем про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а саме поштою, а не особисто, то судова колегія з цього приводу зазначає таке.
За правилами ч.11 ст.38 Закону №2232-ХІІ, призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, що визначені Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Згідно з п.2 Порядку організації та ведення військового обліку №1487, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, а також організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) щодо призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Так, пп.8 п.1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (додаток 2 до вказаного вище Порядку), призовники, військовозобов'язані і резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, передбачених у ст.7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати цим органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у ст.23 Закону №3543-XII.
З урахуванням зазначеного, військовозобов'язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
У той же час, у межах спірних правовідносин, обов'язок «особисто повідомити» та «особисто прибути» не є тотожнім.
При цьому, апелянтом не ставиться під сумнів, що заява ОСОБА_1 від 22.08.2023р. була направлена саме ним особисто.
З огляду на наведене, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, відхиляє доводи апелянта щодо неналежного звернення позивача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п.19 Порядку організації та ведення військового обліку №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.
За змістом п.4 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадяни, які ухиляються від військового обліку, навчальних (перевірочних) або ж спеціальних зборів, від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, несуть кримінальну відповідальність.
Тобто, порушення військовозобов'язаними вимог правил військового обліку має наслідком настання відповідальності згідно із законом. Відповідно, порушення ОСОБА_1 вимог правил військового обліку фактично може мати наслідком настання відповідальності, однак це не може бути належною підставою для не розгляду по суті його заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Як визначено п.п.1,8,9,11 Положення №154, ІНФОРМАЦІЯ_6 є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку та військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. ІНФОРМАЦІЯ_6 утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Завданнями ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідно до покладених обов'язків, є виконання законодавства з питань військового обов'язку та військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (РТЦК та СП), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального, а також правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил, ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідно до покладених на них завдань, крім іншого: ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
РТЦК та СП, окрім функцій, зазначених у п.9 цього Положення, крім іншого: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
З урахуванням зазначеного, у даному конкретному випадку ІНФОРМАЦІЯ_3 , як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання по пошті від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права, повинен був за наслідками розгляду цієї заяви прийняти конкретне рішення - або про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову у задоволенні цієї заяви.
Разом з цим, як свідчать матеріали справи та вже зазначалося вище, відповідач у відповідь на заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та доданих документів направив лише тільки листа із загальною інформацією, в якому запропонував заявнику з'явитися в РТЦК та особисто надати оригінали підтверджуючих право на відстрочку документів.
Отже, за таких обставин, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень, яким є відповідач, не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмову по суті в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
При цьому, слід зазначити, що аналогічна правова позиція з цих спірних питань була викладена як П'ятим апеляційним адміністративним судом, зокрема, у постанові від 23.01.2024р. у справі №420/10067/23, так і Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові 15.01.2024р. у справі №120/4459/23.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу й на те, що у постанові Верховного Суду від 17.04.2019р. у справі №342/158/17 чітко зазначено, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Частиною 2 ст.245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п.2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (п.3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п.4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10).
Спосіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005р. (заява №38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. А відтак, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові Верховного Суду 25.03.2020р. у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, а тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Таким чином, суд може та навіть зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі викладеного та враховуючи положення ст.9 КАС України, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду 1-ї інстанції про протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду по суті заяви позивача від 22.08.2023р. про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому, оскільки відповідач належним чином по суті не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, в контексті спірних правовідносин, цілком правомірно зазначив, що належним способом захисту порушеного права позивача, в даному випаду, буде саме зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_7 розглянути по суті заяву ОСОБА_5 від 22.08.2023р. про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, із урахуванням висновків суду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду 1-ї інстанції про часткове задоволення позову не спростовують, а тому, відповідно, належних і достатніх підстав для задоволення цієї скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з положеннями ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 11.04.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко