про закриття провадження у справі
12 квітня 2024 року справа № 580/1261/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності, визнання незаконною та скасування постанови,
06.02.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича (далі - відповідач), в якому просить:
визнати бездіяльністю приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича в рамках виконавчого провадження 62568757 відсутність дій щодо встановлення сімейного стану ОСОБА_2 та відсутністю повідомлення позивача про звернення стягнення на нерухоме майно будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0.25 га, кадастровий номер 7121589401:01:003:0107, за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича в рамках виконавчого провадження 62568757 про звернення стягнення на нерухоме майно будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0.25 га, кадастровий номер 7121589401:01:003:0107, за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що 14.07.2009 за погодженням позивача було укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 . Покупцем виступала за договором ОСОБА_2 . В подальшому будинок зруйнувався, а позивач виступив з пропозицією побудувати будинок на місці зруйнованого. При цьому, повідомив, що кошти на будівництво ним буде виділено за власний рахунок, адже ОСОБА_2 постійно проживала у м. Черкаси та не користувалася будинком у с. Благодатне. Будинок розташовано на земельній ділянці площею 0.25 га, кадастровий номер 7121589401:01:003:0107, за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_2 .
У подальшому, відповідачем відкрито виконавче провадження 62568757 щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 . Позивач не є учасником виконавчого провадження.
Однак, виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з'ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, чого здійснено не було. На думку позивача, відповідач, імовірно, тільки пересвідчився в тому, що майно зареєстроване на боржника і не з'ясував її сімейний стан та не встановив, чи придбано нерухоме майно в період шлюбу. Таким чином, в межах виконавчого провадження з боку відповідача є бездіяльність та подальші незаконні виконавчі дії, які порушують майнові права та інтереси позивача.
Ухвалою суду від 12.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Також суд залучив до участі у справі третіми особами без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
26.03.2024 відповідач подав суду пояснення на позов, в яких зазначив, що позивач в позові порушує питання про захист саме його цивільного права, а саме права спільної сумісної власності на нерухоме майно - будинок, АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0.25 га, кадастровий номер 7121589401:01:003:0107, за адресою: АДРЕСА_1 , в той час як розгляд таких спорів належить до повноважень судів загальної юрисдикції.
Також вказує, що позивач, не будучи стороною виконавчого провадження, через подання адміністративного позову фактично втручається в хід виконавчого провадження, заявляючи вимоги про скасування постанов приватного виконавця та визнання незаконної бездіяльності приватного виконавця. Фактично через ініціювання іншого судового провадження позивач намагається заблокувати виконання рішення суду в іншій судовій справі, яке набрало законної сили та підлягає до безумовного виконання. Борги досі не сплачено, хоча виконавче провадження було відкрито ще 14.07.2020.
Ознайомившись із матеріалами позову, суд дійшов висновку закрити провадження у справі з огляду на таке.
Суд встановив, що на виконанні у приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича перебувають виконавчі провадження:
№74069880 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 коштів в сумі 518593,89 грн. на підставі виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.12.2023 №711/4585/22;
№62568757 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 коштів в сумі 1958432,74 грн. на підставі виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.10.2019 №711/11411/17.
Постановою приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича від 06.02.2024 виконавчі провадження №74069880 та №62568757 об'єднані у зведене виконавче провадження №74070640.
У межах виконавчого провадження №62568757 постановою приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича від 14.07.2020 накладено арешт на все майно боржника - ОСОБА_2 .
Суд зазначає, що нерухоме майно, стосовно якого виник спір: будинок, АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0.25 га, кадастровий номер 7121589401:01:003:0107, за адресою: АДРЕСА_1 , - перебуває в іпотеці стягувача ОСОБА_3 на підставі договору від 23.11.2016, посвідченого приватним нотаріусом Романій Н.В. Обтяження за цим іпотечним договором зареєстровано у Державному реєстрі іпотек.
Постановою приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича від 16.09.2022 у межах виконавчого провадження №62568757 здійснено опис та арешт вказаного вище нерухомого майна.
Вважаючи, що вищевказані дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на нерухоме майно впливають на реалізацію майнових прав позивача на розпорядження часткою у спільному майні подружжя, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Вирішуючи спір суд врахував, що за змістом ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Термін “суб'єкт владних повноважень” орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
При визначенні компетенції адміністративний суд виходить не лише із суб'єктного складу, а із суті спору. Так, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій, яку треба розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду із цим позовом стало те, що вчинення приватним виконавцем заходів звернення стягнення на майно, яке належить ОСОБА_2 , порушує права позивача на розпорядження часткою у спільному майні подружжя.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Згідно із статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
При цьому, майнові відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
На підставі ч.2 ст.30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Як зазначено судом вище, підставою для звернення до суду із цим позовом стало те, що вчинення приватним виконавцем заходів звернення стягнення на майно: будинок, АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0.25 га, кадастровий номер 7121589401:01:003:0107, за адресою: АДРЕСА_1 , - яке належить ОСОБА_2 , порушує права позивача на розпорядження часткою у спільному майні подружжя.
Таким чином, у даному випадку, спірним є питання про право цивільне, оскільки підставами позову фактично є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту, законність якого необхідно довести у суді.
Отже, спір про визнання протиправним та скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно є цивільно-правовим та залежно від суб'єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
Наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №810/3508/16, від 24.03.2020 у справі №826/26460/15 та узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.08.2018 у справі №658/715/16-ц, від 13.03.2019 у справах №815/2969/16 та №815/615/16-ц, від 12.02.2020 у справі 813/1341/15, що обов'язкове для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Враховуючи викладене, цей спір не підвідомчий адміністративному суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Тому суд дійшов висновку про підвідомчість спору загальному суду за правилами цивільного судочинства.
Якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.238 КАС України визначений обов'язок судді закрити провадження в адміністративній справі.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку закрити провадження в адміністративній справі та відповідно до ч.1 ст.239 КАС України роз'яснити позивачу, що спір віднесено до юрисдикції загального суду.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.
Керуючись ст. ст. 2-21, 238-239, 244-245, 248, 256, 295 КАС України, суд
1. Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності, визнання незаконною та скасування постанови.
2. Роз'яснити учасникам, що заявлений спір відноситься до юрисдикції загального суду та має розглядатись за правилами цивільного судочинства.
3. Судові витрати розподілу не підлягають.
4. Копію ухвали направити учасникам справи.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 15 днів з моменту її складення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ