12 квітня 2024 року справа № 580/1434/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сагунівської сільської ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - сільський голова Сагунівської сільської ради Бодяненко І.В. про визнання протиправними та скасування рішень і зобов'язання вчинити дії,
09.02.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Сагунівської сільської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправними та скасувати рішення Сагунівської сільської ради від 28.03.2022 №30-13/VIII “Про умови оплати праці сільського голови” та від 27.03.2023 №39-3/VIII “Про умови оплати праці сільського голови”;
зобов'язати сільського голову Сагунівської сільської ради ОСОБА_2 повернути кошти до бюджету Сагунівської сільської ради, що отримані на підставі спірних рішень.
В обґрунтування позову зазначено, що у процесі голосування на сесії сільської ради під час прийняття спірних рішень враховано голоси “за” ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Водночас, рішеннями Черкаського районного суду у справах №707/85/23 та №707/2174/23 було притягнено вказаних осіб до адміністративної відповідальності за ст.172-7 КУпАП (неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів та вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів). Отже, на думку позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мали утриматись від голосування за спірні рішення, а отже вони не були б прийняті з огляду на відсутність необхідної кількості голосів.
Крім того, позивач стверджує, що спірні рішення прийняті з порушенням процедури їх прийняття, зокрема за відсутності погодження постійної комісії сільської ради з питань бюджету та фінансів.
Ухвалою суду від 13.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами. Також суд залучив до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача сільського голову Сагунівської сільської ради ОСОБА_2 (далі - третя особа)
07.03.2024 представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що виходячи з переліку виплат, встановлених голові Сагунівської сільської ради рішеннями від 28.03.2022 №30-13/VIII, від 27.03.2023 № 39-3/VIII, слідує, що вони всі є складовими заробітної плати, гарантовані Законами та встановлені Постановою КМУ від 09.03.2006 №268. Зазначене дає дійти висновку про те, що фактично, незалежно від результатів голосування сесії сільської ради, саме нормами законодавства гарантовано здійснення зазначених виплат, які є складовими заробітної плати посадових осіб ОМС та є обов'язковими до виплати.
Також зазначено, що спірні рішення прийняті за погодженням постійної комісії сільської ради з питань бюджету, фінансів.
Щодо вимоги про повернення коштів, представник відповідача вказує, що вищезазначені виплати є складовими заробітної плати: заробітною платою і платежами, що до них прирівнюються, та відповідно до п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягають поверненню.
Крім того, представник відповідача наголошує, що оскаржені позивачем рішення Сагунівської сільської ради від 28.03.2022 №30-13/VIII, від 27.03.2023 №39-3/VIII безпосередньо не порушують права позивача чи охоронювані законом його інтереси. Так, позивач посилається на те, що прийняттям оскаржуваних рішень Сагунівська сільська рада порушила закони України, протиправно розпорядилась бюджетними коштами (власністю жителів громади), що завдало позивачу матеріальної шкоди і порушило його право, оскільки внаслідок чинності оскаржуваного рішення із володіння громади вибули її кошти.
При цьому, позивачем не вказано жодної конкретної обставини щодо того, як саме, та чим оскаржуване рішення порушує права та законні інтереси позивача. Таким чином, на думку представника відповідача, позивач скаржиться абстрактно, без жодного обґрунтування негативного впливу цього рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача, що свідчить про відсутність самого предмету захисту у суді.
Відтак, відсутність порушеного права, охоронюваного законом інтересу позивача чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Від третьої особи суду 08.03.2024 надійшли письмові пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що спірні рішення прийняті з дотриманням процедури за наявності кворуму на сесії ради більше половини депутатів від загального складу та за погодженням постійної комісії ради з питань бюджету, фінансів.
Ухвалою від 13.03.2024 суд залишив без задоволення клопотання представника Сагунівської сільської ради та сільського голови Сагунівської сільської ради Бодяненко І.В. про розгляд справи з викликом сторін.
19.03.2024 суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідно до абз.2 п.6 Постанови №268 преміювання голів обласних, районних і районних у містах рад, їх заступників, сільських, селищних і міських голів, установлення їм надбавок, надання матеріальної допомоги здійснюється у порядку та розмірах, визначених цією постановою, у межах затверджених видатків на оплату праці. Рішення про зазначені виплати приймається відповідною радою.
Отже, сільський голова є головною посадовою особою територіальної громади і є так само працівником, на якого поширюються вказані нормативно-правові акти. Преміювання сільської голови, встановлення йому надбавок, надання матеріальної допомоги здійснюється на підставі рішення сільської ради, а не відповідно до вимог Закону.
Також зазначено, що прийняття рішень з порушенням процедури призвело до порушення прав та інтересів позивача, який є депутатом та представником інтересів територіальної громади, виборців свого округу і зобов'язаний виражати і захищати їхні інтереси.
22.03.2024 суду надійшло заперечення на відповідь на відзив з подібними відзиву доводами.
Ухвалою від 22.03.2024 суд відмовив повністю у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 від 18.03.2024 (вх. від 19.03.2024 №14096/24) про витребування доказів.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
Рішенням Сагунівської сільської ради від 28.03.2022 №30-13/VIII “Про умови оплати праці сільського голови” вирішено встановити сільському голові Сагунівської сільської ради ОСОБА_5 з 28.03.2022 до 31.12.2022:
- посадовий оклад згідно чисельності населення до 15 тис. осіб згідно з додатком 50 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів»;
- надбавку до посадового окладу за 8 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування;
- надбавку за вислугу років в розмірі 10% посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг, виходячи зі стажу державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
- надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важкої роботи у розмірі 50 % посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років;
Також вказаним рішенням вирішено:
- здійснювати преміювання за фактично відпрацьований час: відповідно до особистого вкладу, загального результату роботи щомісячно у розмірі 50% посадового окладу в межах фонду заробітної плати та за рахунок економії фонду оплати праці; до державних, професійних свят, знаменних та ювілейних дат в розмірі посадового окладу в межах фонду заробітної плати та за рахунок економії фонду оплати праці; за підсумками роботи за рік відповідно до особистого вкладу, загального результату роботи в розмірі, що не перевищує середньомісячної плати в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисі та його економії;
- надавати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисі.
Рішенням Сагунівської сільської ради від 27.03.2023 №39-3/VIII “Про умови оплати праці сільського голови” вирішено встановити сільському голові Сагунівської сільської ради ОСОБА_5 з 01.03.2023 до 31.12.2023:
- посадовий оклад згідно чисельності населення до 15 тис. осіб згідно з додатком 50 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів»;
- надбавку до посадового окладу за 7 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування;
- надбавку за вислугу років в розмірі 10% посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг, виходячи зі стажу державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
- надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важкої роботи у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років;
Також вказаним рішенням вирішено:
- здійснювати преміювання за фактично відпрацьований час: відповідно до особистого вкладу, загального результату роботи щомісячно у розмірі 50% посадового окладу в межах фонду заробітної плати та за рахунок економії фонду оплати праці; до державних, професійних свят, знаменних та ювілейних дат в розмірі посадового окладу в межах фонду заробітної плати та за рахунок економії фонду оплати праці; за підсумками роботи за рік відповідно до особистого вкладу, загального результату роботи в розмірі, що не перевищує середньомісячної плати в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисі та його економії;
- надавати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисі.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР), Законом України від 7 червня 2001 року №2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон №2493-III).
Згідно зі ст.4 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
На підставі абз.3 ч.1 ст.9 Закону №2493-III посадова особа місцевого самоврядування має право на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.21 Закону №2493-III посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.
09.03.2006 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівника апарату органів виконавчої влади, органів прокуратур, судів та інших органів» (далі - Постанова №268).
Згідно з абз.2 п.1 Постанови №268 умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування, виходячи з умов оплати праці, встановлених цією постановою, і схем посадових окладів згідно з додатками 48-54 і 57.
Відповідно до абз.2 п.6 Постанови №268 преміювання голів обласних, районних і районних у містах рад, їх заступників, сільських, селищних і міських голів, установлення їм надбавок, надання матеріальної допомоги здійснюється у порядку та розмірах, визначених цією постановою, у межах затверджених видатків на оплату праці. Рішення про зазначені виплати приймається відповідною радою.
Таким чином, спірні рішення прийняті відповідачем на виконання вимог Закону №2493-III Постанови №268.
Для вирішення спору суд враховує, що за вимогами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 стосовно тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України вказано, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до ч.3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо “порушеного права”, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття “охоронюваний законом інтерес”. Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що “поняття “охоронюваний законом інтерес” означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним”.
Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За приписами п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Суд врахував, що підстави та обґрунтування позовних вимог стосуються порушення прав позивача, як депутата Сагунівської сільської ради та члена територіальної громади.
При цьому, позивач, оскаржуючи спірні рішення не врахував, що вони регулюють правовідносини, в яких позивач не бере безпосередньої участі, оскільки стосуються прав та інтересів лише визначеної в ньому особи - голови Сагунівської сільської ради ОСОБА_2 , а саме: умов оплати її праці.
Так, спірні рішення відповідають ознакам індивідуального акту, що обґрунтовується таким.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України).
Отже, спірні рішення є актом індивідуальної дії, оскільки: прийняті органом місцевого самоврядування; не містять загальнообов'язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи щодо умов оплати праці сільського голови; не розраховані на багаторазове застосування й вичерпують дію після реалізації.
ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України”).
Під час вирішення справи суд врахував висновок Верховного суду, викладений в ухвалі від 02.07.2018 у справі №9901/657/18, що згідно з ч.5 ст.242 КАС України обов'язковий для врахування судом, відповідно до якого процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб'єкта владних повноважень індивідуального характеру, позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень. Відсутність у будь-кого, зокрема й у позивачів, прав та/або обов'язків у зв'язку з виданням оскарженого Указу не породжує у таких осіб і права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом.
Суд також застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.12.2018 у справі №9901/657/18, відповідно до якої право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
Оскільки позивач у зв'язку із прийняттям рішень щодо умов оплати праці голови Сагунівської сільської ради ОСОБА_2 не є учасником (суб'єктом) правовідносин, передбачених у відповідному рішенні, як акті індивідуальної дії, таке рішення не породжує безпосередньо для позивача жодних прав та обов'язків. Тому і не надає права на захист, тобто права на звернення до суду з цим адміністративним позовом.
При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про порушення його прав на здійснення повноважень, як депутата місцевої ради.
Так, відповідно до частин 1-3 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що повноваження позивача, як депутата місцевої ради, щодо дослідження та обговорення проекту рішення, реалізуються шляхом його обговорення на пленарному засіданні та голосуванні за проект відповідного рішення.
При цьому, саме відповідні ради, а не окремі депутати, згідно зі ст.10 Закону №280/97-ВР є тими представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, а отже й наділені в силу Закону на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади.
В постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №911/2173/17, де зазначено, що відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та Закону України “Про статус депутатів місцевих рад” не вбачається, що депутат місцевої ради уповноважений представляти у судах інтереси такої ради, або інтереси утворених нею комісій, або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва.
Таким чином, посилання позивача на порушення його прав, як депутата місцевої ради, суд вважає необґрунтованими.
Стосовно доводів позивача про порушення законних інтересів, як члена територіальної громади, суд зазначає таке.
В контексті ч.1 ст.5 КАС України права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
За смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".
Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.
Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
З огляду на вимоги ст.ст.2, 5 КАС України об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Суд для вирішення спору враховує висновки Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17 відповідно до яких зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17 вказав такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:
(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;
(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;
(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);
(г) існує причинно-наслідковий взаємозв'язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
Під час вирішення спору у справі, що розглядається, суд встановив, що доводи позивача не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваних рішень на його конкретні реальні індивідуально виражені права, як члена територіальної громади, свободи чи інтереси позивача.
Це свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.
Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов'язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме йому. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу територіальної громади, частиною якої він є, і для якої цей інтерес має значення.
Безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваних рішень, оскільки вони не спричинили суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.
Позивачем не наведено жодних обставин та не надано доказів порушення спірним рішенням її суб'єктивних прав, не зазначено також негативних наслідків такого рішення щодо неї самої.
Обґрунтування позовних вимог побудовані виключно на наявності процедурних порушень при прийнятті спірних рішень.
Таким чином, суд вважає, що оскаржувані рішення не призвели до виникнення правових наслідків, які б свідчили про порушення прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача або членів територіальної громади.
Верховний Суд у вказаній вище постанові від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17 також звертає увагу, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 у справі №9901/657/18 зазначає, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Однією з цілей таких обмежень є недопущення розгляду у судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів і така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких необхідно відмовити.
Відповідно ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.2-16, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ