05.04.2024 Справа №607/19584/23 Провадження №2/607/687/2024
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Вийванко О. М.
за участю секретаря с/з Медвідь О. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя.
Обґрунтовуючи змінені позовні вимоги позивач зазначила, що 23.05.2014 між сторонами було зареєстровано шлюб, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.06.2023 було розірвано. За час подружнього життя спільними коштами сторонами було придбано автомобіль марки «Ford Focus, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Вказане майно є спільною сумісною власністю. Однак сторони протягом тривалого часу після фактичного припинення шлюбних відносин не можуть досягнути згоди про порядок поділу їх спільного майна.
Також за час спільного проживання ними було отримано кредити в ПАТ «Приватбанк», Ат «Універсал банк». Кошти від отриманих кредитів були направленні в інтересах сім'ї. Рішення суду було задоволено позов АТ «Універсал банк» і стягнуто 60 048,17 грн. З метою погашення боргу нею було укладено мирову угоду про розстрочення заборгованості від 15.2.2024 і нею частково погашено заборгованість.
У зв'язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові та заяві про зміну позовних вимог, позивач просить позов задовольнити та в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 кошти в сумі 96 475,00 грн, у рахунок компенсації вартості 1/2 частки автомобіля Ford Focus, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та кошти в сумі 30 695,08 грн, як 1/2 частки для відшкодування погашення боргу, а також, судові витрати.
Позивач у судове засідання не з'явилася, однак подала клопотання про розгляд справи без її участі, позов підтримує та просить його задовольнити з підстав та обґрунтувань, викладених у ньому.
Відповідач у судове засідання не з'явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, хоча про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Судом встановлено, що з 23.05.2014 сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.06.2023, справа 607/6916/23, було розірвано.
Судом з'ясовано, що за час перебування сторін у шлюбі, ними було придбано автомобіль Ford Focus, 2005 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 .
Згідно інформації з Регіонального Сервісного Центру ГЦС МВС в Тернопільській області № 31/19-К-30аз від 23.02.2024 вбачається, що Ford Focus, 2005 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_2 з 29.12.2020.
Згідно до висновку про вартість майна, який складений 26.02.2024 ТОВ «Захід-Експерт» та наданий позивачем вбачається, що ринкова вартість автомобіля Ford Focus, 2005 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , становить 192 950 грн без ПДВ.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.12.2023, справа 607/19400/23, стягнуто з ОСОБА_1 в користь АТ «Універсал банк» заборгованість в розмірі 60 048,17 грн.
Відповідно до Угоди про реструктуризацію заборгованості за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 15.02.2024, ОСОБА_1 зобов'язана сплати суму 18 669,65 грн, а решту суми 43 562,52 грн.
Згідно з інформації про рух коштів по картці від 26.02.2024, ОСОБА_1 внесла кошти на рахунок АТ «Універсал Банк», в розмірі 18 700,00 грн.
Згідно частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення міститься й в частині третій статті 368 ЦК України.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно з частиною першою статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності.
Відповідно до змісту статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Аналогічне положення закріплене в частині другій статті 372 ЦК України.
Згідно з частинами першою та другою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Наведене дає підстави для висновку, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 61-9018сво18.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, враховуючи вимоги ст.ст. 60-63 СК України, суд приходить до висновку, що зазначене майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому, сторони по справі мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20), від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18), від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084св19).
Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.
Позивач просила суд провести поділ спільного майна подружжя, в тому числі і на підставі статті 364 ЦК України, тобто шляхом припинення її права власності на спірне майно та присудження їй грошової компенсації за належну їй частку у спільному майні подружжя.
Враховуючи обставини справи та встановивши, що позивач бажає одержати грошову компенсацію за належну їй частку у спільному майні та припинити своє право спільної власності, спірний автомобіль перебуває у користуванні відповідача, враховуючи, що автомобіль є неподільною річчю, позивачем, як іншим з подружжя, не використовується, суд дійшов висновку про поділ транспортного засобу, який є спільним майном подружжя, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача вартості належної їй 1/2 частки спірного автомобіля.
Разом з тим, з врахуванням ринкової вартості автомобіля, визначеної висновком про вартість майна, який складений 26.02.2024 ТОВ «Захід-Експерт», згідно якого ринкова вартість спірного автомобіля становить 192 950 грн без ПДВ, тому суд дійшов висновку, що у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя слід стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля Ford Focus, 2005 року випуску, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , в розмірі 96 475,00 грн.
Правовий режим спільної сумісної власності подружжя свідчить саме про солідарний характер зобов'язань незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, а отже подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном, якщо правочин був вчинений в інтересах сім'ї, а тому борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, враховуються при розподілі майна подружжя.
Необхідно також наголосити, що Верховним судом України в Постанові від 19 червня 2013 року у справі N 6-55цс 13, було вказано що тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору стає зобов'язаною стороною (боржником) за наявності двох умов 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно одержане за договором використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Суд дійшов переконання, що кошти, які були отримані позивачем за кредитним договором, використані в інтересах сім'ї і боргове зобов'язання за кредитним договором від 12.10.2018, укладеним АТ «Універсал Банк» з ОСОБА_1 , слід визнати спільним борговим зобов'язанням подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_2 частку боргового зобов'язання, яка була сплачена ОСОБА_1 у розмірі 9 350,00 грн.
Відтак суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і слід у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 105 825,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до позовних вимог, ціна позову у даній справі становила 127 170 ,00 грн. Отже, розмір задоволених позовних вимог у пропорційному відношенні становить
83,21 % (105 825,00 *100/127 170,00).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1 271,70 грн.
Отже, підлягає розподілу судові витрати в сумі 1 271,70 грн, які слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема 1 271,70 * 83,21/100= 1058,18 грн.
За таких обставин, суд вважає, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 1 058,18 грн, сплаченого судового збору.
На підставі наведеного, керуючись статями 2, 4, 5, 10 - 13, 76-82, 89, 141, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд, -
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне Товариство «Універсал Банк» про поділ спільного майна подружжя.
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 105 825,00 грн (сто п'ять тисяч вісімсот двадцять п'ять гривень 00 копійок), та судові витрати в розмірі 1 058,18 грн (тисячу п'ятдесят вісім гривень 18 копійок).
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Відповідачу направити копію заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_1 ;
відповідач ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_1 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне Товариство «Універсал Банк»,унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 34334305, місцезнаходження вул. Листопадова, буд. 5, м. Тернопіль.
Повний текст рішення суду складено та підписано 10 квітня 2024 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко