12 квітня 2024 року № 320/29239/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київської митниці ДФС, за участі третьої особи Київської митниці
про зобов'язання вчинити певні дії,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київської митниці ДФС, третя особа: Київська митниця про зобов'язання вчинити дії, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд стягнути з Київської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі у розмірі 299 658,48 грн.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 810/450/17 виконано лише 01 грудня 2023 року, у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідно до положень статті 236 Кодексу законів про працю України він має право на стягнення з Київської митниці ДФС середнього заробітку за період з 15.12.2021 по 01.12.2023 включно, тобто по день поновлення на посаді.
Відповідач своїм правом на відзив не скористався.
Київська митниця подала відзив, у якому зазначила, що оскаржуваний наказ був прийнятий саме Київською митницею ДФС та Київська митниця ДФС не припинила своєї діяльності, тому у Київської митниці не виникало жодних правовідносин з позивачем та немає обов'язку його поновлення на роботі, а відтак, відсутні підстави покладення на неї відповідальності у вигляді виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.09.2023 відрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 замінено неналежного відповідача - Київську митницю на належного відповідача Київську митницю ДФС.
Залучено до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на боці відповідача Київську митницю.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Позивач проходив державну службу на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Південний термінал» Київської митниці ДФС.
Наказом Київської митниці ДФС від 29.12.2016 № 892-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач був звільнений із займаної посади.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 810/450/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021, наказ Київської митниці ДФС від 29.12.2016 №892-о «Про звільнення ОСОБА_1 » визнано протиправним і скасовано, а ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника митного посту - начальника відділу митного оформлення №2 митного посту «Південний термінал» Київської митниці ДФС.
Рішення суду в частинні поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника митного посту - начальника відділу митного оформлення №2 митного посту «Південний термінал» Київської митниці ДФС допущено до негайного виконання.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.06.2022 у справі №320/16692/21 стягнуто з Київської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 810/450/17 за період з 20.11.2020 по 14.12.2021 включно.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 810/450/17 Київською митницею ДФС видано наказ від 01 грудня 2023 року № 1-о «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».
Наказом Київської митниці ДФС від 01.12.2023 №2-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » позивачу припинено державну службу та звільнено із займаної посади у зв'язку із досягненням 65-річного віку.
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці ДФС про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 810/450/17 за період, не охоплений рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.06.2022 у справі №320/16692/21, а саме: з 15.12.2021 по 01.12.2023.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Частиною 6 статті 235 Кодексу законів про працю України визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 129 Конституції України обов'язковість рішень суду (до яких належать і ухвали) визначена як одна з основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення є обов'язковими до виконання.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
За статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У відповідності з пунктом 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Згідно з частиною другою статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
VI. Оцінка суду
Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов'язками, які мали місце до звільнення. Обов'язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов'язків.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків».
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 17.06.2020 у справі №521/1892/18 (провадження №61-39740св18) та від 26.05.2022 у справі №640/4699/20 (провадження № К/9901/36398/21).
Судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 810/450/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника митного посту - начальника відділу митного оформлення №2 митного посту «Південний термінал» Київської митниці ДФС.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №711/8138/18 виснувала, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Як свідчать матеріали справи наказ № 1-о «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 810/450/17 видано Київською митницею ДФС лише 01 грудня 2023 року.
Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції.
У постанові від 23 червня 2015 року у справі №21-63а15 Верховний Суд України вказав, що «…Зазначена вище стаття Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі…».
Верховний Суд в постанові від 5 травня 2023 року справа № 760/1899/17 зазначив, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Слід зазначити, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі №640/19103/19).
Верховний Суд у постанові від 19.05.2022 у справі №160/288/19 зауважив, що положення КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 31.07.2019 №813/593/17, від 24.09.2019 №826/16191/17, а також в постанові від 03.10.2019 у справі №804/8042/17 тощо.
Верховним Судом в постанові від 23.04.2020 у справі № 826/9731/18 зроблено наступний правовий висновок, згідно з якими стаття 236 Кодексу Законів про працю України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
В постанові від 15.05.2020 у справі № 500/424/19 Верховний Суд зазначив, що поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що, виходячи зі змісту статей 21 і 24 Кодексу Законів про працю України, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але і фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов'язків, а роботодавцем - обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII також передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи викладене, суд доходить до висновку про те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2020 у справі № 810/450/17 підлягало негайному виконанню, зокрема, в частині поновлення позивача на посаді з моменту його винесення.
Судом встановлено, що наказом Київської митниці ДФС від 01 грудня 2023 року № 1-о «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 810/450/17 скасовано наказ Київської митниці ДФС від 29.12.2016 № 892-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено з 01.12.2023 ОСОБА_1 на посаді заступника начальника митного посту - начальника відділу митного оформлення № 2 митного посту «Південний термінал» Київської митниці ДФС, з посадовим окладом 4652 грн.
В той же день позивач був звільнений з роботи у зв'язку із досягненням 65-річного віку наказом Київської митниці ДФС від 01.12.2023 № 2-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».
Доказів фактичного допуску позивача до роботи, виконання ним своїх службових (посадових) обов'язків та виплати позивачу заробітної плати за 01.12.2023 відповідачем не надано.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.06.2022 у справі №320/16692/21 стягнуто з Київської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 810/450/17 за період з 20.11.2020 по 14.12.2021 включно.
Отже, строк вимушеного прогулу позивача у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про його поновлення на роботі, слід починати рахувати з 15.12.2021 по 01.12.2023 включно, що становить 509 робочих днів.
При обчисленні кількості робочих днів суд враховує, що відповідно до пункту 2 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
У свою чергу, частиною шостою статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (набрав чинності 24.03.2022) визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».
Таким чином, починаючи з 24.03.2022 не застосовуються, зокрема, такі норми:
- ч. 3 ст. 67 КЗпП України (у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого);
- ст. 73 КЗпП України (святкові і неробочі дні).
Обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі здійснюється відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку затримки виконання рішення суду.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Пункт 10 Постанови №100 був виключений постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100», яка набрала законної сили 12.12.2020, у зв'язку з чим після цієї дати не здійснюється коригування середньої заробітної плати у разі подальшого (після 12.12.2020) підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Позивач був звільнений з посади начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Південний термінал» Київської митниці ДФС 29.12.2016.
Таким чином, середня заробітна плата йому обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з пунктом 2 Порядку №100, а саме, за жовтень-листопад 2016 року.
Згідно з довідкою Київської митниці ДФС від 18.12.2020 №100 за жовтень-листопад 2016 року позивачеві було нараховано 2457,84 грн., фактична кількість відпрацьованих робочих днів у цьому періоді складає 7, внаслідок чого середньоденна заробітна плата дорівнює 351,12 грн. (2457,84 грн. : 7).
Згідно з листом Держмитслужби від 05.03.2024 № 5/22-04/8.19/1412 посадовий оклад за посадою позивача до звільнення був встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» (із змінами) та складав 4652,00 грн.
У подальшому посадовий оклад за посадою, з якої незаконно звільнено позивача, щорічно підвищувався з 01.01.2017, 01.01.2018, з 01.01.2019 та з 01.01.2020 у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів», від 25.01.2018 №24 «Про впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2018 році», від 06.02.2019 №102 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2019 році» та від 15.01.2020 № 16 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15».
За схемою посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2020 році (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2020 № 16), з 13.02.2020 посадовий оклад за посадою позивача підвищено до 7800,00 грн.
Враховуючи, що коефіцієнт коригування відповідно до пункту 10 Постанови №100 визначається діленням нового підвищеного окладу (ставки) на той, що був до підвищення (лист Мінсоцполітики від 22.03.2019 №383/0/206-19), середня заробітна плата позивача в 2020 році підлягає коригуванню на коефіцієнт 1,6767 (7800,00 грн. : 4652,00 грн.) та дорівнює 588,72 грн. (351,12 грн. х 1,6767).
Таким чином, за 509 робочих дні за період з 15.12.2021 по 01.12.2023 у зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, розмір середньої заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає: 299 658,48 грн. (588,72 грн. х 509 робочих днів).
Такий алгоритм обчислення середньої заробітної плати за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді викладений Верховним Судом у постанові від 19 травня 2022 року у справі № 160/288/19 (адміністративне провадження № К/9901/25609/19).
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та враховуючи правовий висновок Верховного суду від 01 серпня 2023 року у справі №640/34546/21, з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог шляхом стягнення з Київської митниці ДФС на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період 15.12.2021 по 01.12.20253 в сумі 299 658,48 грн.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
VIII. Розподіл судових витрат
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Київської митниці ДФС (код ЄДРПОУ: 39470947, місцезнаходження: Міжнародний аеропорт «Бориспіль», м. Бориспіль, Київська область, 08307), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 810/450/17 за період з 15.12.2021 по 01.12.2023 включно в розмірі 299 658,48 грн. (двісті дев'яносто дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят вісім грн. сорок вісім коп.)
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 12.04.2024