27 грудня 2023 року № 320/1717/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київської області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в якому просить суд:
- визнати дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок пенсії як інваліду внаслідок війни II групи з розрахунку 80% відповідних сум грошового забезпечення (заробітку) згідно пункту «а» частини статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» неправомірними;
- зобов?язати відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , як інваліду внаслідок війни II групи з розрахунку 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку) згідно пункту «а» частини першої статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з дати звернення із заявою про перерахунок пенсії, тобто жовтня 2020 року.
Позов мотивовано протиправністю відмови відповідача щодо переведення позивача з пенсії за вислугу років на пенсію по інвалідності відповідно до статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що Позивачу здійснюється виплата пенсії за інвалідністю ІІ групи, відповідно до ст.ст. 27, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», має передбачені законодавством надбавки та збільшення, і є більшою за пенсію, яка розрахована відповідно до ст. 21 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Також Відповідач зазначив, що з матеріалів пенсійної справи не вбачається, що Позивачем були дотримані положення Порядку № 3-1 з метою призначення йому пенсії по інвалідності у відповідності до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки заява про переведення на пенсію, передбачену ч. 1 ст. 21 Закону № 2262-Х11 Відповідачу не подавалась.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Фастівським МФВ ГУМВС в Київській області 27.12.1997 р.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданим 21.01.2020 р. позивач є учасником бойових дій.
Позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, але у подальшому 17.12.2019 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності згідно посвідчення, виданим Управлінням соціального захисту населення ВК Фастівської МР, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, осіб з інвалідністю внаслідок війни.
30.10.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії як особі, що є інвалідом війни 2 групи, з врахуванням того факту, що в зоні бойових дій з 28.01.2015 р. він перебував за призовом, а з 2017 р. за контрактом, надавши при цьому всі необхідні документи.
На підставі поданих документів, ОСОБА_1 призначена пенсія, виходячи з обчислення пенсії по інвалідності другої групи, але в значно меншому розмірі ніж передбачено чинним законодавством, що є порушенням прав позивача на отримання пенсії у значно більшому розмірі.
Позивач звернувся з заявою про проведення обчислення пенсії згідно з ст. 21 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 80%.
Листом від 27.11.2020 відповідач повідомив позивача про розмір пенсії і те, що призначення пенсії на умовах та в порядку, визначеному Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби, здійснюється Головними управліннями Пенсійного фонду України в областях та в м. Києві.
Оскільки інвалідність ОСОБА_1 встановлена під час проходження військової служби за контрактом, підстави для призначення пенсії за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутні.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку позивачу пенсії, як інваліду ІІ внаслідок війни з розрахунку 80% відповідних сум грошового забезпечення, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.92 N 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Відповідно до положень статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення; тим же особам, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років один процент відповідних сум грошового забезпечення.
Статтями 18, 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, що пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства. Групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Залежно від ступеня втрати працездатності особи з інвалідністю поділяються на три групи.
Згідно зі статтею 20 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" залежно від причини інвалідності особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, поділяються на такі категорії: а) особи з інвалідністю внаслідок війни - при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; б) інші особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, - при настанні інвалідності внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в таких розмірах: а) особам з інвалідністю внаслідок війни I групи - 100 процентів, II групи - 80 процентів, III групи - 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку); б) іншим особам з інвалідністю I групи - 70 процентів, II групи - 60 процентів, III групи - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).
Згідно зі статтею 10 Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Як вбачається з матеріалів справи Позивач 30.10.2020 звернувся до Фастівського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зі зверненням довільної форми вхідний № 17729/1-1000-20, в якому просив здійснити йому перерахунок раніше призначено пенсії інвалідності, врахувавши той факт, що з 28.01.2015 року він перебував в зоні бойових дій за призовом, а з 2017 року за контактом, на що Відповідачем 27.11.2020 року була надана відповідь № 12367-17729/Т-02/8-1000/20, якою роз'яснено, що Позивач отримує пенсію, як особа з інвалідністю внаслідок війни (II група, захворювання пов'язане із захистом Батьківщини), обчислену відповідно до ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і період військової служби зараховано до пенсійного стажу згідно довідок від 31.01.2019 року № 7160, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 та від 15.04.2019 року № 2155, виданої військовою частиною НОМЕР_3 та про те, що він, як учасник бойових дій отримує підвищення до пенсії в розмірі 1720,25 грн. (25% пенсії) на підставі п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 року № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
Відповідно до абз. 2 п. 13 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором.
Судом встановлено, Позивач скористався своїм вибором на користь пенсії по інвалідності, призначеної згідно положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з заявою про призначення альтернативної пенсії, передбаченої Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області не звертався.
Водночас судом встановлено, що відповідачем не приймалось рішення про перерахунок позивачу на пенсії по інвалідності або рішення про відмову у такому перерахунку, натомість Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивача про недоцільність такого переведення у формі листа.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України захисту підлягають саме порушені права. В розглядуваному випадку відповідачем не приймалось рішення про відмову в призначенні пенсії або переведенні на інший вид пенсії, тобто, відсутні підстави вважати про порушення відповідачем прав позивача з цього питання.
Лист відповідача не є індивідуальним актом в розумінні КАС України, а відповідачем не приймалось рішень, які обмежують реалізацію соціальних гарантій позивача чи які свідчать про відмову у виконанні законних вимог, відповідно відсутнє порушене права позивача, яке має захищатися в порядку адміністративного судочинства, що обумовлює висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про переведення його на інший вид пенсійного забезпечення, суд дійшов висновку про те, що даний факт є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень спростував у ході розгляду справи, та надав до суду належні і достатні докази, які спростовують твердження позивача, а відтак, довів правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст.139 КАС України, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, враховуючи, що у задоволенні позову позивачу відмовлено, тому понесені ним судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 9,14,73-78,90,143,242-246,250,255 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.