ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" квітня 2024 р. справа № 300/3125/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) в якому просить:
- визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме - невиплати у день звільнення індексації грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січня 2008 року;
- стягнути із Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січня 2008 року) за період із 15 грудня 2017 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січня 2008, 02 травня 2023 року терміном 1965 днів із розрахунку 395,64 грн., * 1965 днів =777 432,6 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15 січня 2004 року № 44.
Позовні вимоги мотивовано тим, що при виключенні ОСОБА_1 15.12.2017 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 йому не проведено всі виплати грошового забезпечення. Так, на виконання судового рішення від 06.04.2022 у справі № 300/8083/21 відповідач02.05.2023 здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 02.04.2016 по 15.12.2017 із врахуванням січня 2008 року як базового місяця. З огляду на несвоєчасний розрахунок, керуючись приписами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 вважає, що на його користь підлягає виплата середнього грошового забезпечення за період з 15.12.2017 по 02.05.2023, що становить 1965 днів у розмірі 777 432,60 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 відкрито провадження у цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.21-22).
Військова частина НОМЕР_1 скористалася правом подання відзиву на позовну заяву (а.с.25-36). Так, у відзиві представник відповідача вказує, що позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Зазначає, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні. Також звернено увагу на те, що позивач уже звертався до суду з позовом про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 15.12.2017 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 24.06.2021 терміном 1287 днів у розмірі 509188,68 грн. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 у справі №300/3323/21позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2017 по 24.06.2021 в розмірі 2087,62 грн (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На виконання зазначеного рішення суду позивачу відповідно до платіжної інструкції №416 від 17.06.2023, було здійснено грошовий переказ у розмірі 1680, 53 грн. Зважаючи на наведене,на переконання представника відповідача, вимога позивача про стягнення із військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січня 2008) за період із 15.12.2017 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січня 2008, 02.05.2023 терміном 1965 днів у розмірі 777432,60 грн, (на виконання рішення суду у справі №300/8083/21) не належить до задоволення, бо виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2017 по 24.06.2021 на виконання рішення суду від 25.07.2021 у справі №300/3323/21вже здійснювалась. Крім того зазначено, що Порядок №44 від 15.01.2004 до виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не застосовується, оскільки зазначена виплата не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків військової служби, а відтак не підлягає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника продовольчої служби відділу матеріально-технічного забезпечення.
Згідно наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 15.11.2017№468 ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а з 15.12.2017 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 всіх видів забезпечення на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №315 від 13.12.2017 (а.с.11).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 у справі №300/3389/20 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 . Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 02.04.2016 по 15.12.2017. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 02.04.2016 по 15.12.2017. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вищевказаного рішення суду, відповідачем 24.06.2021 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 02.04.2016 до 15.12.2017, у сумі 2 117,34 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.07.2022 у справі №300/3323/21 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 . Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2017 до 24.06.2021 в розмірі 2 087 (дві тисячі вісімдесят сім) гривень 62 копійки, (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вищевказаного рішення суду, відповідачем 17.06.2023 позивачу виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2017 до 24.06.2021, у сумі 1 680,53 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №416 від 15.06.2023 (а.с.51).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 у справі №300/8083/21, яке набрало законної сили 27.10.2022, задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 . Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невірного застосування базового місяця - квітня 2016 року, при обчисленні та нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02.04.2016 по 15.12.2017. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02.04.2016 по 15.12.2017 із врахуванням січня 2008 року як базового місяця, з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 у справі №300/8083/21 ОСОБА_1 , 02.05.2023 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 62649,97 грн., що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 30.05.2023 (а.с.13).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме - невиплати у день звільнення індексації грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січня 2008 року, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду, в якому просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення з врахуванням базового місяця січня 2008 року) за період із 15.12.2017 по день фактичної виплати - 02.05.2023, терміном 1965 днів, в розмірі 777 432,60 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15 січня 2004 року № 44.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пункт 242 розділу XII «Звільнення з військової служби'Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 визначає таке: Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. [. . . ] Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунківне виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі Закон № 2011-ХІІ), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:
“ … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини”;
“… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України”;
“…реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань”.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 16 липня 2020 у справі № 400/2884/18.
Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Приписами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку № 100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно виданої відповідачем довідки №89 від 13.11.2020 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за жовтень-листопад 2017 на посаді начальника продовольчої служби відділу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , грошове забезпечення позивача за жовтень 2017 року становило 12067,01 грн., за листопад 2017 року - 12067,01 грн., разом 24 134,02 грн. При ділення цієї суми на 61 (сума календарних днів в жовтні -листопаді 2017 року) - середньоденне грошове забезпечення становить 395,64 грн.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача 15.12.2017. Станом на вказану дату Військова частина НОМЕР_1 протиправно не виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 02.04.2016 по 15.12.2017 із врахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Ці обставини встановлені рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 у справі №300/8083/21 між тими ж сторонами та, відповідно до статті 78 КАС України, не підлягають повторному доказуванню в цій адміністративній справі.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 у справі №300/8083/21 ОСОБА_1 ,02.05.2023 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 62 649,97 грн., що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 30.05.2023 (а.с.13).
За змістом позовної заяви та відзиву на позов, між сторонами не має спору щодо повноти виплати та дати такої виплати.
Сума індексації грошового забезпечення охоплюється поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розумінні статті 116 КЗпП, а тому затримка її виплати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.
Щодо періоду затримки вищевказаної виплати, то в позовній заяві позивач визначив такий період в 1965 днів, а саме: з 15.12.2017 по день фактичної виплати 02.05.2023.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Відповідно до пункту 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №1153/2008 військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 за №315 від 13.12.2017 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 15.12.2017 (а.с.11).
З огляду на вищевказані положення, початок і закінчення проходження військової служби визначається статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Так, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Таке виключення зі списків особового складу частини оформлюється наказом військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), в списках якої перебуває звільнений військовослужбовець.
Окрім цього, за змістом пункту 1 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, включно по день виключення військовослужбовця зі списків особового складу йому виплачується грошове забезпечення.
Отже, системний аналіз викладених законодавчих норм свідчить, що закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.
Такий висновок суду зроблено з врахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 13.04.2023 у справі №380/404/20 та від 10.12.2020 у справі №810/2184/16.
За змістом статей 116 та 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З огляду на викладене, суд зазначає, що першим днем, з якого треба обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є день наступний за днем виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини, а саме 16.12.2017. При цьому, останнім днем, по який необхідно обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі є день фактичного розрахунку - 02.05.2023 (включно).
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові 06.07.2023 у справі №580/3240/19.
Щодо часу затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, то необхідно звернути увагу на таке.
Пунктом 16 частини першої розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 за №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.»
Таким чином, на час звільнення позивача з військової служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Натомість, на час проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку - 02.05.2023 та на день звернення до суду з цим позовом - 31.05.2023, стаття 117 КЗпП України діє в редакції, яка передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій в постанові 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Отже, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум може бути нарахований за період, який не більший ніж шість місяців.
Відтак, середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум згідно статті 117 КЗпП України складає 72402,12 грн., з розрахунку: 395,64 грн. х 183 календарні дні.
При вирішенні цієї справи суд на виконання частини п'ятої статті 242 КАС України враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП, що викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц:
«[…](1.4) Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні:
68. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
69. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
70. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
71. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
72. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
[…]
78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
80. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […]
87. [… Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц). […]
94.4. Сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3443,88 грн), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419005,39 грн).
94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя”.
Суд врахував наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц. Так, при вирішенні питання щодо суми відшкодування Суд взяв до уваги такі обставини:
1) щодо мотивів поведінки роботодавця при проведенні розрахунків при звільненні: суд врахував, що відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 02.04.2016 по 15.12.2017 із врахуванням січня 2008 року як базового місяця не добровільно, а лише на підставі судового рішення суду від 06.04.2022 у справі №300/8083/21;
2) щодо поведінки позивача: судом враховано, що позивач не заперечив проти звільнення з військової служби до проведення з ним повного розрахунку;
3) щодо розміру відшкодування:
Суд переконаний, що обчислений відповідно до правил статей 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку - 72402,12 грн. є непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди - 62 649,97 грн.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зацитованій вище, дійшла таких висновків:
- суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89 постанови);
- зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати певні критерії, їх орієнтовний перелік наведений у п.п. 91.1-91.4 постанови;
- для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, можна використовувати спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розрахувати розмір відшкодування суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (пункт 95.4 постанови).
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 01.04.2020 у справі № 910/4518/16:
"…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.
На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв'язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не робила висновку про застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити».
Застосовуючи наведений вище підхід Великої Палати Верховного Суду для приблизної оцінки розміру майнових втрат позивачки, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні (https://bank.gov.ua/files/Procentlastb_KR.xls) можна розрахувати розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні йому кошти в сумі 62649,97 грн. від Військової частини НОМЕР_1 , міг би сплатити як відсотки, взявши довгостроковий споживчий кредит з метою збереження рівня свого життя.
Відповідно до способу розрахунку розміру майнових втрат позивачки на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки.
Застосування наведених міркувань до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення:
- виплата індексації грошового забезпечення за період з 02.04.2016 по 15.12.2017 із врахуванням січня 2008 року як базового місяця на виконання рішення суду від 06.04.2022 у справі №300/8083/21 проведена 02.05.2023, період затримки виплати становить 1964 календарних дні (з 16.12.2017 по 02.05.2023). Однак, з врахуванням встановленого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України максимального періоду виплати (не більше шести місяців), кількість днів затримки становить в спірному випадку 183 календарні дні (з 16.12.2017 по 15.06.2018);
- середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 18.12.2017 (15.12.2017 позивач виключена із списків особового складу військової частини) становила 26,1% річних.
Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 8198,22 грн. (62649,97 х26,1% / 365 х 183).
Водночас, суд звертає увагу на те, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункти 94.5, 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц).
З огляду на застосований судом підхід, обраний Великою Палатою Верховного Суду в цій категорії спорів, враховуючи висновки суду про необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, суд дійшов висновку частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 8198,22 грн.,з вирахуванням з цієї суми обов'язкових платежів. Суд переконаний, що стягнення більшої суми, не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності. Ця сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів, однак суд не бачить підстав зазначати вказану інформацію в резолютивній частині рішення, оскільки нарахування таких платежів прямо передбачено податковим законодавством і не потребує уточнення в рішенні суду.
Суд врахував, що саме такий спосіб захисту прав працівників при звільненні в разі прострочення повного розрахунку при звільненні визнала належним та ефективним Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи вказані вище справи.
Стосовно вимоги позивача про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.
Вказана компенсація відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44 (надалі - Порядок №44) виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Компенсація середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення роботодавцем вимог чинного законодавства, проте не є виплатою, право на яку особи набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Суд зазначає, що компенсація сум податку з доходів фізичних осіб при виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні законодавством не передбачена, а тому така вимога до задоволення не підлягає.
Оскільки позивачем судових витрат не понесено, підстави для їх розподілу відповідно до вимог ст.139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8198 (вісім тисяч сто дев'яносто вісім) гривень 22 копійки, (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.