про залишення без розгляду частини позовних вимог
11 квітня 2024 рокум. Ужгород№ 260/1382/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження заяву представником позивача про поновлення строків звернення до адміністративного суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: 1) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 стосовно не проведення нарахування та виплати і несвоєчасного остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби ОСОБА_1 ; 2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно та середній заробіток за весь час затримки за період з 16.04.2023 по день здійснення фактичного розрахунку.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог, що стосуються виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, залишено без руху та запропоновано позивачу подати до суду протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням інших причин поважності пропуску цього строку (у разі наявності таких).
08 квітня 2024 року представник позивача надіслала до суду заяву про поновлення строків звернення до адміністративного суду, в якій вважає, що у спірних правовідносинах слід застосовувати строк, передбачений ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, що обчислюється з моменту одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні з військової служби. Окрім того, стверджує, що позивач не міг своєчасно звернутися до суду з даним позовом з огляду на необхідність здійснення догляду за хворою матір'ю та неналежним здійсненням захисту його інтересів попереднім адвокатом.
Розглянувши подану представником позивача на виконання ухвали суду від 29 березня 2024 року заяву, суд дійшов наступного висновку.
Ч. 1 ст. 120 КАС України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює їх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.
Вказане узгоджується також з правовою позицією Конституційного Суду України.
Так, зокрема, рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року також визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббіса та інш. проти Великобританії, рішення від 22.10.1996, Девеер проти Бельгії, рішення від 27.02.1980).
Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Положеннями ч. 5 ст. 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Поряд з цим дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при звільненні, та носить одноразовий характер.
Так, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19, проаналізувавши законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла висновку, що зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту (заяви) за місцем військової служби.
Враховуючи визначену у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Вказане спростовує твердження позивача про те, що процесуальний строк звернення до суду з даним позовом становить 3 місяці з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 26 травня 2021 року у справі №380/5093/20, від 30 серпня 2021 року у справі №520/7668/20 та від 12 жовтня 2021 року у справі №380/6200/20, від 23 червня 2022 року у справі №540/2001/21 та від 14 грудня 2023 року у справі №380/1785/21.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок) передбачає, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Відповідно до п. 3 Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, в тому числі, у разі звільнення з військової служби.
Згідно пп. 4, 5 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Так, судом встановлено, що наказом військової частини НОМЕР_1 №111 від 15 квітня 2023 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
17 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав до Військової частини НОМЕР_1 заяву, в якій, серед іншого, просив нарахувати йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна, відповідно до норм забезпечення, копія якої самостійно долучена позивачем до матеріалів позову. Окрім того, в тексті позовної заяви позивач стверджує, що неодноразово звертався до Військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити йому грошової компенсації за неотримане речове майно, однак така виплачена не була.
Отже, ОСОБА_1 ще з серпня 2023 року знав про порушення своїх прав, однак з даним позовом до суду звернувся тільки 04 березня 2024 року.
Таким чином, судом встановлено, що даний позов в частині позовних вимог, що стосуються виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, був поданий з пропущенням строків на звернення, визначених ч. 5 ст. 122 КАС України.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20 досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Разом з тим, суд не може вважати заявлені позивачем у поданій на виконання ухвали суду мотиви пропуску строку звернення поважними, оскільки вони жодним чином не свідчать про існування будь-яких непереборних перешкод та труднощів для своєчасного звернення до суду.
Зокрема, у поданій до суду заяві про поновлення строків звернення до суду в якості поважності причин пропуску таких представник позивача посилаєте, в тому числі, на хворобу матері позивача. Однак суд не може врахувати такі доводи з огляду на надані представником позивача докази, відповідно до яких ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванні з 14 серпня по 23 серпня 2023 року, що не доводить неможливість своєчасного звернення до суду в подальшому.
Що стосується посилань позивача на неналежне виконання його попереднім адвокатом своїх професійних обов'язків, суд вважає, що ОСОБА_1 наділений правом вільного вибору свого захисника та представника в судових органах, тому вказана обставина не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав.
Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Отже, позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно ч. 15 ст. 171 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Отже, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що стосуються виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, слід залишити без розгляду.
На підставі наведеного та керуючись ч. 3 ст. 123, ч. 15 ст. 171, ст.ст. 183, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Залишити без розгляду позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що стосуються виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
2. Розгляд справи в частині решти позовних вимог продовжити в письмовому провадженні.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
СуддяР.О. Ващилін