Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 квітня 2024 року Справа№200/343/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Стойки В.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (м. Вінниця, вул.Зодчих, 22, ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області в якому позивач просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову позивачу у призначенні пенсії № 057350007586 від 04.12.2023 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 30 листопада 2023 року та зарахувати до пільгового стажу за Списком 2 періоди роботи з 01.06.2010 року по 01.03.2017 та з 02.03.2017 року по 11.05.2019.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.11.2023 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»
Рішенням № 057350007586 від 04.12.2023 року відповідач відмовляє в призначенні пенсії через відсутність необхідного, на думку відповідача, віку 55 років та необхідного пільгового стажу 10 років.
А саме: відповідачем не зараховано до пільгового стажу позивача за Списком 2 періоди роботи з 01.06.2010 року по 01.03.2017 року в ТОВ “Техіновація”, згідно довідки без вихідного номера та дати реєстрації та з 02.03.2017 року по 11.05.2019 року в ТОВ “Укрвуглесервіс”, згідно довідки без вихідного номера та дати реєстрації, оскільки в довідках зазначено, що заявниця виконувала роботи за посадою “стволовий поверхневий”, що передбачено Списком № 1, затверджені постановою КМУ № 461 від 24.06.2016 року, але згідно списки професій, затверджені постановою КМУ № 461 від 24.06.2016 року, дана посада відноситься до Списку № 2
Позивач наголошує, що досяг 50 років, що є достатнім для виходу на пенсію, а також має необхідну кількість пільгового стажу; просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 22.01.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
01.03.2024 року відповідач надав відзив на позовну заяву, згідно змісту якого зазначив, що відповідно до приписів чинного законодавства у сфері пенсійного забезпечення, для призначення пенсії за віком існує два критерії: досягнення особою віку, визначеного законом; наявність необхідного страхового стажу роботи. Для призначення пенсії за віком на пільгових умовах необхідна також наявність пільгового (спеціального) стажу роботи, підтвердженого у встановленому законом порядку.
Відсутність однієї з вказаних умов не породжує виникнення права на призначення пенсії. Відповідач вважає, що ОСОБА_2 не досягла необхідного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058, що стало підставою для прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо пільгового стажу позивача за Списком №2 відповідач зауважує, що за наданими документами до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, не зараховано період роботи з 01.06.2010 року по 01.03.2017 року в ТОВ “Техіновація”, згідно довідки без вихідного номера та дати реєстрації та з 02.03.2017 року по 11.05.2019 року в ТОВ “Укрвуглесервіс”, згідно довідки без вихідного номера та дати реєстрації, оскільки в довідках зазначено, що заявниця виконувала роботи за посадою “стволовий поверхневий”, що передбачено Списком № 1, затверджені постановою КМУ № 461 від 24.06.2016 року, але згідно списки професій, затверджені постановою КМУ № 461 від 24.06.2016 року, дана посада відноситься до Списку № 2.
Таким чином, приймаючи оскаржуване рішення, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області діяло на підставі та в межах своїх повноважень, у спосіб, що передбачений приписами чинного законодавства України у сфері пенсійного забезпечення.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Станом на момент прийняття рішення по справі воєнний стан продовжується, на підставі чого суд вважає за належне продовжити строки розгляду даної справи.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою від 30.11.2023 про призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 позивач в частині спірних періодів працював: з 01.06.2010 по 01.03.2017 стволовим поверхні 2 розряду; з 02.03.2017 по 11.05.2019 стволовим поверхні 2 розряду.
За принципом екстериторіальності зазначена заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішенням № 057350007586 від 04.12.2023 року відповідач відмовив в призначенні пенсії через відсутність необхідного, на думку відповідача, віку 55 років та необхідного пільгового стажу 10 років. Зазначено про наявність у позивача 31 років 11 місяців 14 днів страхового стажу та 08 років 0 місяців 18 днів пільгового стажу за Списком 2.
За наданими документами до страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 24.07.2000 року по 23.08.2000 року, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , дата заповнення 14.10.1988 року, оскільки період між датою на початок виплати допомоги “24.07.2000” та датою наказу “04.05.2000” становить більше одного місяця.
Не зараховано до пільгового стажу за Списком 2 періоди роботи з 01.06.2010 року по 01.03.2017 року в ТОВ “Техіновація”, згідно довідки без вихідного номера та дати реєстрації та з 02.03.2017 року по 11.05.2019 року в ТОВ “Укрвуглесервіс”, згідно довідки без вихідного номера та дати реєстрації, оскільки в довідках зазначено, що заявниця виконувала роботи за посадою “стволовий поверхневий”, що передбачено Списком № 1, затверджені постановою КМУ № 461 від 24.06.2016 року, але згідно списки професій, затверджені постановою КМУ № 461 від 24.06.2016 року, дана посада відноситься до Списку № 2.
Відповідно довідки ОК-5 період роботи позивача з жовтня 2010 року по листопад 2012 року, з серпня 2017 року по травень 2019 року має код підстави для обліку спецстажу: ЗПЗ013Б1.
Відповідно довідки ТОВ “Техіновація” (без № та дати) позивач з 01.06.2010 року по 01.03.2017 року виконувала роботи за посадою “стволовий поверхневий”, що передбачено Списком № 1, затверджені постановою КМУ № 461 від 24.06.2016 року.
Також відповідно довідки ТОВ «Укрвуглесервіс» (без № та дати) позивач з 02.03.2017 по 11.05.2019 року виконувала роботи за посадою “стволовий поверхневий”, що передбачено Списком № 1, затвердженим постановою КМУ № 461 від 24.06.2016 року.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” (далі Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18.02.2020 у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що “пенсія за віком” - це свого роду “державний депозит” (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Суд зазначає, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на “пенсії за віком на пільгових умовах”.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
09.07.2003 було ухвалено Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-ІV).
03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: “На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах”.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України”).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика палата Верховного суду в межах зразкової справи № 360/3611/20 дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону № 1058-ІV. При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
На момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком за Списком № норми Закону № 1788-ХІІ були чинними. Цей закон не скасований Верховною Радою України, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.
Умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначалися Законом № 1788-ХІІ на момент виникнення спірних правовідносин. Отже, при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком за Списком № 2 орган ПФУ повинен був призначати позивачу пенсію за Законом №1788.
Щодо пільгового стажу позивача за період з 01.06.2010 року по 01.03.2017 року та з
02.03.2017 року по 11.05.2019 року, який не був зарахований відповідачем через невідповідність довідок, що підтверджують такий стаж.
Як вже було зазначено вище, відповідно довідок
ТОВ “Техіновація” та ТОВ «Укрвуглесервіс» позивач у періоди з 01.06.2010 року по 01.03.2017 року та з 02.03.2017 року по 11.05.2019 року виконував роботи за Списком 1.
Разом з цим код «ЗПЗ013Б1», який визначено в довідці ОК-5 позивача, визначено відносно працівників, зайнятих повний робочій день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці , - за Списком № 2, затвердженим постановою КМУ № 461 від 24.06.2016 року.
Відтак суд констатує, що в зазначених довідках Список 1 визначено помилково замість вірного Списку 2.
Суд зазначає, що Верховний Суд у своїй постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а вказав на те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Разом з цим, досліджуючи довідку ОК-5 суд зазначає, що періоди роботи позивача з жовтня 2010 року по листопад 2012 року, з серпня 2017 року по травень 2019 року визначені за кодом «ЗПЗ013Б1», що відноситься до Списку № 2.
На підставі викладеного суд вважає, що період з 01.06.2010 року по 01.03.2017 та з 02.03.2017 року по 11.05.2019 повинен бути зарахованим до пільгового стажу за Списком № 2.
Матеріали справи свідчать, що станом на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії, позивач досягла віку (50 років) необхідного для призначення пенсії та мала необхідний страховий та пільговий стаж, згідно з пунктом “б” статті 13 Закону № 1788-XII, що не є спірним моментом даної справи.
Відтак суд приходить до висновку, що позивач має необхідні критерії для призначення пенсії за нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а тому вважає за належне визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 30 листопада 2023 року та зарахувати до пільгового стажу за Списком 2 періоди роботи з 01.06.2010 року по 01.03.2017 та з 02.03.2017 року по 11.05.2019.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодування або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи вказане, суд вважає за належне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь позивача сплачений судовий збір.
Керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (м. Вінниця, вул.Зодчих, 22, ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії № 057350007586 від 04.12.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 30 листопада 2023 року та зарахувати до пільгового стажу за Списком 2 періоди роботи з 01.06.2010 року по 01.03.2017 та з 02.03.2017 року по 11.05.2019.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (м. Вінниця, вул.Зодчих, 22, ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн., 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів.
Суддя В.В. Стойка