12 квітня 2024 рокуСправа №160/517/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сидоренко Д.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Обставини справи: Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо не звільнення ОСОБА_1 , солдата, навідника 2 відділення супроводження взводу охорони забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 , за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, а саме: наявності у дружини третьої групи інвалідності;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_2 прийняти рішення щодо звільнення ОСОБА_1 , солдата, навідника 2 відділення супроводження взводу охорони забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 , за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з наявністю у дружини третьої групи інвалідності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, з 17.01.2023р. проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 . Позивачем, за допомогою адвоката, подано рапорт командиру про звільнення з військової служби на підставі абз. 6 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII, а саме за сімейними обставинами у зв'язку наявністю дружини з числа осіб з інвалідністю, так як дружина позивача має інвалідність ІІІ групи. Однак листом від 11.12.2023 №2/193 в/ч НОМЕР_2 відмовлено у задоволенні рапорту з огляду на те, що зазначена правова підстав дозволяє звільнення у разі, якщо дружина (або чоловік) має інвалідність І або ІІ групи, тоді як дружина позивача має інвалідність ІІІ групи. Позивач не погоджується із таким тлумаченням правової норми та наголошує, що вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи інвалідності.
Ухвалою суду від 11.01.2024 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
15.01.2024 року від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування правової позиції зазначає, що рапорт було розглянуто командуванням частини та прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту, оскільки приписами підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачено підстави для звільнення військовослужбовців - наявність ІІІ групи інвалідності у дружини як під час дії особливого періоду так і під час воєнного стану.
Також відповідач зазначає, що до рапорту було додано Довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією №555727 серія 12 ААГ про встановлення ІІІ групи інвалідності з 18.10.2023 з висновком та рекомендацією: «праця без участі органа слуху». Будь-яких інших документів на підтвердження підстав для звільнення з військової служби до рапорту додану не було.
26.01.2024р. до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник позивача, зокрема зазначає, що рапорт подано разом з нотаріально завіреними копіями до нього, та відмова частини у звільненні відбулася не через відсутність документів чи інших помилок, а через відсутність, на думку відповідача підстав для звільнення у позивача.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Відповідно до Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 28.03.2022р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28.03.2022 року укладено шлюб, про що складено актовий запис №376 від 28.03.2022р. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_3 , дружини - ОСОБА_3 .
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №17 від 17.01.2023р., наказано вважати такими, що прибули і приступили до виконання службових обов'язків у військову частину НОМЕР_2 з 17.01.2023 року та зарахувати на всі види забезпечення з 18.01.2023 року солдата ОСОБА_1 , призначено наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 11 січня 2023 року №5-РС на посаду навідника 2 відділення супроводження взводу охорони забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 , ВОС-124281, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 17 січня 2023 року зарахувати до списків особового складу.
Згідно з Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №555727 від 25.10.2023р. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлена третя група інвалідності з 18.10.2023р. Причина захворювання - загальне захворювання по слуху. Інвалідність встановлена на строк до - безстроково. Висновок про умови та характер праці - праця без участі органа слуху. Рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності - лікування ЛОР, сурдолог. Підстава - акт огляду МСЕК 143.
Супровідним листом від 17.11.2023 року адвокат Чернова Т.А. звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 з проханням перенаправити рапорт ОСОБА_1 , солдата навідника 2 відділення супроводження взводу охорони забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 з додатками у вигляді нотаріально посвідчених копій документів, до військової частини НОМЕР_2 , у зв'язку з відсутністю інформації щодо актуальної адреси військової частини. До супровідного листа долученні додатки: рапорт солдата ОСОБА_1 , копія паспорта солдата ОСОБА_1 , копія паспорта дружини ОСОБА_4 , копія РНОКПП солдата ОСОБА_1 , копія РНОКПП дружини ОСОБА_4 , копія свідоцтва про шлюб, копія довідки МСЕК дружини ОСОБА_4 , ордер на надання правової допомоги, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Листом вих.№2-193 від 11.12.2023р. Військової частиною НОМЕР_2 розглянуто питання щодо звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 та повідомлено, що за результатами розгляду та доданих до нього документів, Військовою частиною НОМЕР_2 , не прийнято позитивного рішення, а саме: солдату ОСОБА_1 , навіднику 2 відділення супроводження взводу охорони роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення відмовлено у звільненні з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини із числі осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.
Також в листві зазначена підстава, а саме вказано, що п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не передбачено підстави для звільнення з військової служби -наявність третьої групи інвалідності у дружини та або одного із своїх батьків чи батьків дружини, як під час дії особливого періоду так і під час воєнного стану. Всі підстави для звільнення, які передбачені п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» стосовно інвалідності у відповідних категорій осіб, які в свою чергу перебувають у відповідних відносинах з військовослужбовцями, ставлять в залежність від наявності саме І чи ІІ групи інвалідності.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Указами Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 та № 69/2022 введено в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію. Наразі воєнний стан на території України триває.
Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Аналіз абз.5 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами за таких підстав:
- в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності (при цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність);
- та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Термін «особа з інвалідністю» визначений статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» як особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Статтею 3 цього ж закону визначено, що інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Пунктом 26 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабміну України від 03.12.2009 року №1317 «Питання медико-соціальної експертизи», визначено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Таким чином, особою з інвалідністю є особа, якій встановлена I, II чи III група інвалідності.
Отже, основним критерієм для звільнення з військової служби є сам факт інвалідності у дружини або чоловіка, а не конкретна група інвалідності, або наявність/відсутність опікунів, піклувальників, шлюбних відносин, тощо.
Відповідно, військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, має право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.6 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення за нею постійного догляду.
Тобто, сам факт наявності дружини з числа осіб з інвалідністю вже є достатньою підставою для звільнення з військової служби.
Враховуючи, що факт встановлення дружині позивача ІІІ групи інвалідності підтверджено належними доказами і сторонами не оспорюється, суд погоджується з доводами позовної заяви щодо наявності у позивача права на звільнення з військової служби на підставі абз.5 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією та законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це завжди пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Як зазначалось вище, відповідачем за результатами розгляду рапорту позивач надана відповідь викладена у формі листа від 11.12.2023 року №2/193, в якій відмовлено у звільненні з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», що виключає обставини бездіяльності відповідача.
На підставі зазначеного вище, суд відмовляє у задоволенні вимог відносно визнання протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо не звільнення ОСОБА_1 , солдата, навідника 2 відділення супроводження взводу охорони забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 , за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, а саме: наявності у дружини третьої групи інвалідності.
Разом з тим, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийте за межі позовних вимог і визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_2 у звільненні з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», навідника 2 відділення супроводження взводу охорони забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 , викладену у листі від 11.12.2023 року №2/193.
Відповідно до п.2 та 4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи наведену норму, обставини наявності протиправності відмови у звільненні з військової служби, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення щодо звільнення солдата ОСОБА_1 , навідника 2 відділення супроводження взводу охорони забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 , на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з наявністю у дружини третьої групи інвалідності.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову .
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову, то сплачена останнім сума судового збору в розмірі 1073,60 грн не підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Також судом встановлено, що в позовній заяві, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Так, згідно із ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст.132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із ч.4-5 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
11.12.2023 року між адвокатом Черновою Тетяною Андріївною та ОСОБА_1 укладено договір №1/140/1 про надання правової допомоги, згідно якого адвокат приймає на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу: представляти інтереси ОСОБА_1 під час звільнення з військової частини на судовому етапі, підготовка проекту позовної заяви до адміністративного суду; підготовка адвокатських запитів.
Платіжною інструкцією від 15.12.2023р. позивачем сплачено ОСОБА_5 5000,00 грн.
Згідно акту про надання правової допомоги від 25.12.2023 року, загальна вартість послуг складає 5000,00 грн. та зазначено, що адвокат приймає на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу: представляти інтереси ОСОБА_1 під час звільнення з військової служби на досудовому етапі; підготовка проекту рапорту на звільнення ; підготовка адвокатського запиту до військової частини.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 вересня 2018 року у справі №826/14072/17.
Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у наданих документах відсутні відомості щодо часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт (за договором правова допомога надається на судовому етапі, а за актом кошти сплачені за правову допомогу на досудовому етапі), що унеможливлює перевірку співмірності розміру витрат на оплату послуг адвокату у порядку п.5 ст.134 КАС України в розмірі 5000,00 грн., тому суд вважає необґрунтованою до предмета спору загальну суму витрат у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) у звільненні з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», навідника 2 відділення супроводження взводу охорони забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), викладену у листі від 11.12.2023 року №2/193.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) прийняти рішення щодо звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), навідника 2 відділення супроводження взводу охорони забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 , на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з наявністю у дружини третьої групи інвалідності.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко