12.04.24
33/812/181/24
Єдиний унікальний номер судової справи: 490/2281/23 Головуючий суду І інстанції - суддя Дірко І.І.
Номер провадження: 33/812/181/24 Головуючий суддя апеляційного суду - Крамаренко Т.В.
Категорія: ч.1 ст. 130 КУпАП
12 квітня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання - Травкіною В.Р.
за участю ОСОБА_1 та його захисника - Баженова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Баженова Дмитра Вікторовича на постанову судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2023 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 415781 від 12 березня 2023 року, водій ОСОБА_1 12 березня 2023 року о 21 год 05 хв в м. Миколаєві по вул. Одеське шосе, 86 керував транспортним засобом Daewoo Espero, номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законодавством порядку водій ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП.
Постановою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Не погодившись із зазначеною постановою суду, захисник ОСОБА_1 - адвокат Баженов Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив постанову суду першої інстанції скасувати і винести нову, якою справу відносно ОСОБА_1 закрити за відсутності в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі адвокат Баженов Д.В. звертає увагу суду на те, що працівники поліції транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 не зупиняли і жоден з них ОСОБА_1 за кермом не бачив. При цьому, на підтвердження вказаних обставин, захисник наводить дані з відеозапису.
Також, захисник вказує на те, що відеозаписом підтверджено факт не роз'яснення ОСОБА_1 перед складанням відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення його права скористатись правовою допомогою, свідки залучені не були, сам протокол у його присутності складено та оголошено не було. При цьому, ОСОБА_1 не пропонувалось надати письмові пояснення та підписати протокол.
Звертає увагу суду на те, що посвідчення водія у ОСОБА_1 не вилучалось, а на його відмову пред'явити посвідчення водія, протокол за ст. 126 КУпАП відносно нього складено не було.
Наголошує на тому, що фразеологічний оборот у тексті письмових пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідає особі, яка пов'язана з юриспруденцією і такий виклад тексту не відповідає викладенню думки пересічного громадянина. Крім того, обидва тексти письмових пояснень написані різними людьми і майже однаковим текстом. Свідки в своїх поясненнях стверджують про те, що стали свідками зупинки транспортного засобу Daewoo саме працівниками поліції, однак зазначене матеріалами справи не підтверджується.
Зазначає, що розгляд справи в суді першої інстанції був проведений поверхнево, за відсутності принципу змагальності сторін, повноти та всебічності розгляду справи. Свідки до суду не викликались та в судовому засіданні не допитувались.
Також, адвокат Баженов Д.В. звертає увагу суду на те, що свідки не вписані в протокол про адміністративне правопорушення, що на його думку ставить під сумнів відсутність упередженості та фальсифікації матеріалів справи працівниками поліції.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Баженов Д.В. апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили її задовольнити та скасувати постанову суду першої інстанції як незаконну.
Вислухавши аргументи і доводи ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Баженова Р.М., вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, підтверджується сукупністю досліджених доказів, а саме відеозаписом та письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Перевіривши під час апеляційного розгляду наявні у справі докази, апеляційний суд дійшов висновку, що такий висновок суду не ґрунтується на вимогах закону та обставинах справи про адміністративне правопорушення.
2.9 (а) Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306 (далі - Правила), водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.5 Правил).
Невиконання вказаних правил утворюють склад правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.
Згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративним правопорушенням є керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).
Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (частині 2 статті 251 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (частини 1-3 ст. 7 КУпАП).
Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З аналізу статей 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, суддя, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, повинен всебічно, повно і об'єктивно дослідити всі обставини справи, оцінивши кожен доказ як окремо, так і в їх сукупності й навести в своєму рішенні висновки за результатами їх дослідження та оцінки щодо відсутності або наявності в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу інкримінованого їй адміністративного правопорушення.
Вимоги вказаних правових норм не були дотримані судом першої інстанції в повному обсязі.
Так, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Об'єктивною стороною адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є: 1) керування транспортним засобом у стані сп'яніння (алкогольного, наркотичного чи іншого); 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння; 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Суб'єктом правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, коли особі інкримінується керування транспортним засобом у стані сп'яніння або відмова від проходження медичного огляду на стан сп'яніння, може бути будь-яка особа, що досягла шістнадцятирічного віку (ст. 12 КУпАП), яка керувала транспортним засобом.
Тобто доказуванню підлягають такі обставини: 1) керування особою транспортним засобом та 2) перебування цієї особи у стані сп'яніння (наркотичного, алкогольного чи іншого) або відмова від проходження медичного огляду на стан такого сп'яніння.
У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
У постанові від 20 лютого 2019 року по справі №404/4467/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу серії ААД № 415781 від 12 березня 2023 року, водій ОСОБА_1 12 березня 2023 року о 21 год 05 хв в м. Миколаєві по вул. Одеське шосе, 86 керував транспортним засобом Daewoo Espero, номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законодавством порядку водій ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП (а.с.1 ).
Між тим, матеріали адміністративної справи не містять доказів на підтвердження факту керування ОСОБА_1 12 березня 2023 року о 21 год 05 хв транспортним засобом Daewoo Espero, номерний знак НОМЕР_1 в м. Миколаєві по вул. Одеське шосе, 86 в стані алкогольного сп'яніння, що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Відеозапис, що долучений працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення не містить даних щодо керування ОСОБА_1 12 квітня 2023 року о 21 год 05 хв транспортним засобом Daewoo Espero, номерний знак НОМЕР_1 , а також зупинки працівниками поліції вказаного транспортного засобу.
Натомість з відеозапису вбачається, що відеофіксація починається з моменту як працівник поліції питає у іншого працівника поліції: є відео як він їхав? Інший працівник поліції відповідає ні, але є люди які бачили, що він їхав. При цьому сам ОСОБА_1 від самого початку відеозапису заперечує факт керування транспортним засобом Daewoo Espero, номерний знак НОМЕР_1 та неодноразово звертався до працівників поліції з проханням показати відео, на якому зафіксовано факт керування ним вказаним транспортним засобом. Працівник поліції на вимогу ОСОБА_1 відео не надав, натомість зауважив, що таке відео зможе ОСОБА_1 побачити в суді. При цьому з відеозапису чітко вбачається, що автомобіль Daewoo Espero, номерний знак НОМЕР_1 стоїть припаркований в кармані з вимкненим двигуном в нерухомому стані (а.с.7).
Отже, дані протоколу про адміністративне правопорушення та відеозапис, проведений працівниками поліції не узгоджуються між собою щодо фактичних обставин, зокрема щодо зафіксованого факту керування ОСОБА_1 вказаним транспортним засобом.
З письмових пояснень ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вбачається, що 12 березня 2023 року в м. Миколаєві по вул. Одеське шосе № 86 вони стали свідками того, що водій автомобіля Део, номерний знак НОМЕР_1 керував транспортним засобом і після зупинки поліцейськими з нього вийшов водій ОСОБА_1 (а.с.5-6).
Між тим, вказані особи в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 415781 від 12 березня 2023 року в графі «свідки» не зазначені та їх підписи в протоколі відсутні.
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом Daewoo Espero, номерний знак НОМЕР_1 12 березня 2023 року в м. Миколаєві по вул. Одеське шосе № 86 матеріали справи не містять.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково вважав доведеним факт вчинення ОСОБА_1 12 березня 2023 року о 21 год 05 хв. адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, оскільки в матеріалах справи відсутні допустимі та достовірні докази того, що ОСОБА_1 керував 12 березня 2023 року о 21 год 05 хв. транспортним засобом Espero, номерний знак НОМЕР_1 , а тому недоведеним є факт, що ОСОБА_1 є суб'єктом відповідальності за вказане в протоколі правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 130 КУпАП, оскільки відмова ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння 12 березня 2023 року о 21 год 05 хв без підтвердження факту, що останній керував транспортним засобом Daewoo Espero, номерний знак НОМЕР_1 , не утворюють склад правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП.
Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
З огляду на наведене, а також положення статті 62 Конституції України суд помилково дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним 12 березня 2023 року правопорушення, оскільки не доведено належними та допустимими доказами наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП.
За таких обставин, постанова суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП, через відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 283, 294 КУпАП України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Баженова Дмитра Вікторовича - задовольнити.
Постанову судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2023 року, якою ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік - скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Миколаївського
апеляційного суду Т.В. Крамаренко