01 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 2-6397/10
провадження № 61-3585ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2010 року Відкрите акціонерне товариство «Морський транспортний банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07 грудня 2007 року № 00465/RP, укладеним між банком та ОСОБА_2 , у сумі 71 322,26 дол. США, що в еквіваленті до офіційного курсу НБУ становить 564 151,94 грн, заборгованість за відсотками в сумі 13 818,56 дол. США, що в еквіваленті до офіційного курсу НБУ становить 109 303,42 грн, заборгованість за пенею та штрафом в сумі 43 410,35 грн, а також 1 820,00 грн судових витрат.
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 31 грудня 2011 року позовні вимоги задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін банк» заборгованість за кредитом у сумі 71 322,26 дол. США, що в еквіваленті до офіційного курсу НБУ становить 564 151,94 грн, заборгованість за відсотками в сумі 13 818,56 дол. США, що в еквіваленті до офіційного курсу НБУ становить 109 303,42 грн, заборгованість за пенею та штрафом в сумі 43 410,35 грн, 1 820,00 грн судових витрат.
16 жовтня 2023 року особа, яка не брала участі у розгляді справи, - ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Полтави від 31 грудня 2011 року.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року закрито апеляційне провадження у справі.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є особа, яка не залучена до участі у справі, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки такої особи. В такому випадку, рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Зазначене узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі №757/66808/19-ц (провадження №61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20). Також схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).
Оскарженим рішенням суду стягнено заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_2 . Ні мотивувальна, ні резолютивна частини рішення суду не містять будь-яких висновків щодо ОСОБА_1 . Питання про стягнення з ОСОБА_1 коштів чи звернення стягнення на предмет іпотеки в межах цієї справи позивачем не ставилося.
ОСОБА_1 , яка не була учасником справи в суді першої інстанції, подала апеляційну скаргу на рішення, прийняте без її участі. Тому вона повинна обґрунтувати, яке право, інтерес, обов'язок скаржника порушує, на її думку, прийняте рішення, тобто повинна довести право на апеляційне оскарження такого рішення. За вказаних обставин визначальним моментом є з'ясування того, яким чином ухвалене судове рішення впливає на права, інтереси осіб, які не брали участі у справі, але вважають порушеними свої права та інтереси.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона надавала згоду на отримання кредиту ОСОБА_2 , кредит отримано на споживчі цілі - придбання квартири, яка передана в іпотеку. Шлюб між сторонами розірвано. ОСОБА_2 пред'явив до ОСОБА_1 досудову вимогу про поділ майна подружжя, яке є предметом іпотеки. Тому стягнення кредитної заборгованості впливає на її права та обов'язки.
Разом з тим необхідною умовою для набуття ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, права апеляційного оскарження судового рішення, є вирішення цим судовим актом питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків цієї особи.
Рішення Київського районного суду міста Полтави від 31 грудня 2011 року до апеляційного суду ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_2 не оскаржувалося та перебувало на примусовому виконанні. Доказів щодо порушення прав ОСОБА_1 заявник не надала, тому відсутні підстави для висновку, що оскаржуваним рішенням допущено порушення її прав та інтересів.
06 березня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального прав та порушенням норм процесуального права та без урахування висновків Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 646/7463/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18, від 24 травня 2022 року у справі № 333/911/20, від 16 жовтня 2019 року у справі
№ 752/21064/15-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 1519/2-4141/11, від 28 серпня 2019 року у справі № 466/104/14-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі
№ 756/409/17-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15- ц, від 19 травня 2022 року у справі № 203/284/17, від 12 травня 2022 року у справі № 727/11406/17, від 14 червня 2022 року у справі № 2011/13610/12, від 02 червня 2022 року у справі № 640/1846/19, оскільки апеляційний суд не звернув увагу на те, що на момент укладення шлюбу ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який розірвано. ОСОБА_1 надавала письмову згоду на укладення кредиту з відповідачем. Кредит отримано на споживчі цілі - придбання квартири, яка передана під іпотеку. Рішенням суду порушені майнові права ОСОБА_1 , оскільки відповідно до вимог СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, подружжя несуть разом боргові зобов'язання;
ОСОБА_2 пред'явив до ОСОБА_1 досудову вимогу щодо поділу квартири, яка є спільною сумісною власністю та предметом іпотеки. У разі неоскарження рішення суду по даній справі вона буде позбавлена можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої може бути звернуто стягнення на предмет іпотеки, оскільки така сума встановлена преюдиційним судовим рішенням.Стягнення боргу із ОСОБА_2 та подальше примусове виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 грудня 2011 року по справі № 2-6397/10 (у тому числі шляхом звернення стягнення на іпотечне майно) безумовно вплине на права та обов'язки ОСОБА_1 , яка є співвласником квартири. Як наслідок ОСОБА_1 буде позбавлена права власності та місця проживання;
також є підстави для передання справи на розгляд Великої Палати для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду щодо можливості розгляду цивільних справ судами без участі дружини (чоловіка), що давала згоду на укладення договорів позики, із відповідним зверненням стягнення на спільне майно. Не визначеним залишається питання, чи вирішує суд право або інтерес співвласника майна, звертаючи стягнення на нього. У справі № 754/4108/18 суддя Верховного Суду Крат В. І. висловив окрему думку, де, зокрема, зазначив, що якщо майно за договором набуто в спільну сумісну власність, то у разі задоволення віндикаційної вимоги і витребування майна тільки в одного із співвласників таким судовим рішення вирішуються права іншого із співвласників.
Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що 07 грудня 2007 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 00465/RP, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 91 311,26 дол. США зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 12,61 % і терміном погашення по 06 грудня 2027 року.
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 31 грудня 2011 року позовні вимоги задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін банк» заборгованість за кредитом у сумі 71 322,26 дол. США, що в еквіваленті до офіційного курсу НБУ становить 56 4151,94 грн, заборгованість за відсотками в сумі 13 818,56 дол. США, що в еквіваленті до офіційного курсу НБУ становить 109 303,42 грн, заборгованість за пенею та штрафом в сумі 43 410,35 грн, 1 820,00 грн понесених судових витрат.
Рішення Київського районного суду міста Полтави від 31 грудня 2011 року до апеляційного суду сторонами не оскаржувалося.
16 березня 2011 року Київським районним судом міста Полтави видано виконавчий лист № 2-306/11 та постановою старшого державного виконавця Київського ВДВС Полтавського МУЮ відкрито виконавче провадження ВП № 25243038 з виконання виконавчого листа № 2-306/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін Банк» боргу.
Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 18 липня 2013 року відмовлено у задоволенні заяви Київського ВДВС про встановлення або зміну порядку та способу виконання судового рішення у цій справі.
Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 24 березня 2022 року, яка набрала законної сили, скаргу ПАТ «МТБ Банк» на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову головного державного виконавця Київського ВДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Шкурупій О. Ю. про закінчення виконавчого провадження від 21 грудня 2021 року № 25243038. Зобов'язано головного державного виконавця Київського ВДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Шкурупій О. Ю. здійснити перерахунок стягнутих з ОСОБА_2 грошових коштів по виконавчому провадженню № 25243038 відповідно до офіційного курсу НБУ станом на дату надходження на рахунок органу державної виконавчої служби відповідної суми та визначити залишок заборгованості ОСОБА_2 за виконавчим листом № 2-306/2011, виданим 16 березня 2011 року Київським районним судом міста Полтави.
Зареєстрований 14 вересня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шлюб розірвано рішенням Київського районного суду м. Полтави від 25 червня 2013 року, яке набрало законної сили.
Досудова вимога про поділ спільного майна подружжя в позасудовому порядку пред'явлена ОСОБА_2 до ОСОБА_1 25 вересня 2023 року, тобто через 10 років від часу розірвання шлюбу.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).
Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №160/4130/19 (адміністративне провадження №К/9901/36116/19) вказано, що «судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17 вказано, що «відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 619/134/17 (провадження № 61-46029св18) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Частиною третьою статті 352 ЦПК України передбачено, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося. Аналізуючи зміст зазначених норм процесуального права, слід дійти висновку, що право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 липня 2017 року не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3, яка не є стороною спірного договору та учасником спірних правовідносин. Сторони у справі не посилались, що за договором позики від 07 липня 2015 року ОСОБА_1 були одержані кошти, які використані в інтересах його сім'ї з ОСОБА_3 . Обсяг зобов'язань ОСОБА_3 у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення не збільшився. З огляду на викладене, оскільки судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3 не вирішувались, апеляційний суд закрив апеляційне провадження».
Встановивши, що рішенням Київського районного суду міста Полтави від 31 грудня 2011 року не вирішувалось питання про права та обов'язки ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про закриття апеляційного провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без урахування висновків Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 646/7463/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18, від 24 травня 2022 року у справі № 333/911/20, від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 1519/2-4141/11, від 28 серпня 2019 року у справі № 466/104/14-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі
№ 756/409/17-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 19 травня 2022 року у справі № 203/284/17, від 12 травня 2022 року у справі № 727/11406/17, від 14 червня 2022 року у справі № 2011/13610/12, від 02 червня 2022 року у справі № 640/1846/19 є необґрунтованими, оскільки в цій справі та у наведених справах є відмінними встановлені судами фактичні обставини.
Необґрунтованими є посилання ОСОБА_1 на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо можливості розгляду цивільних справ судами без участі дружини (чоловіка), що давала згоду на укладення договорів позики, із відповідним зверненням стягнення на спільне майно, та окрему думку судді Верховного Суду Крата В. І. стосовно спорів про витребування спільного майна.
Предметом спору у цій справі є вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_2 ОСОБА_1 оскаржує рішення Київського районного суду міста Полтави від 31 грудня 2011 року і апеляційний суд при закритті апеляційного провадження за її скаргою, зокрема встановив, що питання про стягнення з ОСОБА_1 коштів чи звернення стягнення на предмет іпотеки в межах цієї справи не вирішувалося, рішення суду перебувало на примусовому виконанні, доказів щодо порушення своїх прав заявник не надала, скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що шлюб між сторонами розірвано 25 червня 2013 року і ОСОБА_2 25 вересня 2023 року пред'явив їй досудову вимогу про поділ майна подружжя, яке є предметом іпотеки, тобто через 10 років від часу розірвання шлюбу.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Згідно із частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 390, 392 ЦПК України, частиною першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у справі № 2-6397/10.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат