Справа № 362/157/23
Провадження № 2/362/263/24
30 січня 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,
за участю секретаря Тельнової О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без фіксування технічними засобами на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
Представник ОСОБА_1 - адвокат Гайдаш О.В., звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 775,40 доларів США, що складається з 5 540,00 грн. доларів США заборгованості та 235,40 доларів США в якості 3% річних.
В обґрунтування позову зазначив, що 20.08.2020 року ОСОБА_3 позичив ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 2 770 доларів США.
26.08.2020 року ОСОБА_3 позичив ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 2 770 доларів США.
З метою забезпечити повернення переданих у власність відповідачу грошових коштів, на підтвердження укладення договору позики між сторонами на визначених умовах, відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, були складені відповідні розписки від 20.08.2020 та від 26.08.2020 року. Відповідно до умов розписки що містить істотні умови договору укладеного між сторонами ОСОБА_2 зобов'язується повернути грошові кошти в сумі 2 770 доларів США за розпискою від 20.08.2020 до 20.09.2020 року та грошові кошти в сумі 2 770 доларів США за розпискою від 26.08.2020 до 26.09.2020 року.
Між тим, відповідачка своє зобов'язання не виконала, зв'язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість в розмірі 5 775,40 доларів США, що складається з 5 540,00 грн. доларів США заборгованості за договором позики та 3% річних у розмірі 235,40 доларів США.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26.10.2023 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні (а.с. 17).
Позивач та його представник, в судове засідання не з'явилися, представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує. Позов підтримує та просить його задовольнити (а.с. 33, 35-37).
ОСОБА_2 , який належним чином повідомлялася про відкриття провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження за зареєстрованим місцем проживання, судовою повісткою, проте повертаються конверти з відміткою «адресат відсутній» (а.с. 31-32) та у порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України (а.с. 25), не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відсутність особи за адресою місцезнаходження.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними в справі матеріалами.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності відзиву відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі заочного рішення та задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 20.08.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у вигляді розписки, відповідно до якої ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 770 доларів США, зі строком повернення до 20.09.2020 року, про що свідчить копія письмової розписки від 20.08.2020 року (а.с. 5).
26.08.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у вигляді розписки, відповідно до якої ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 770 доларів США, зі строком повернення до 26.09.2020 року, про що свідчить копія письмової розписки від 26.08.2020 року (а.с. 6).
Зі змісту вказаних документів боргових розписок, вбачається наявність між сторонами боргових зобов'язань у вигляді договору позики та вбачається факт передачі відповідної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, в той же час неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від відповідальності боржника, а враховуючи, що предметом укладеного між сторонами договору є саме отримання грошових коштів з метою задоволення власних потреб відповідача, при цьому позивач належним чином виконав договірні зобов'язання в частині передачі грошових коштів, тобто кожна із сторін була вільною в укладенні договору та досягла бажаного при його укладені.
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем ОСОБА_2 жодних доказів на спростування доводів позивача зазначених ним у позові, або ж сплати останньому боргу за договорами позики, до суду не подано.
Встановивши справжню правову природу правовідносин сторін, якими підтверджено правовідносини позики, та факт передання позивачем відповідачу в позику коштів у розмірі 5 540 доларів США згідно розписок від 20.08.2020 року та 26.08.2020 року, з огляду на порушення відповідачем зобов'язань щодо повернення суми боргу, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу в розмірі 5 540 доларів США.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_2 3% річних у розмірі 235,40 доларів США, суд приходить до наступного висновку.
Так, згідно вимог ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Аналогічні висновки містяться в постанові ВП ВС від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16.
Оскільки на день звернення до суду із позовом боргове зобов'язання не виконане з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до розрахунку, зазначеного представником позивача в позовній заяві, який перевірено судом і визнається вірним, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 21.09.2020 року по 23.02.2022 року в сумі 118,38 доларів США та з 27.09.2020 року по 23.02.2022 року у розмірі 117, 02 доларів США, а всього у розмірі 235, 40 доларів США.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договорами позики в сумі 5 540 доларів США, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 235, 40 доларів США, а всього 5 775,40 доларів США.
Розподіл судових витрат між сторонами вирішується за правилами ст. 141 ЦПК України, стягнувши суму судового збору у розмірі 2 112,07 грн. з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 11, 15, 16, 192, 209, 525, 526, 533, 549, 612, 625, 1046, 1047 - 1050 ЦК України, статтями 12, 13, 76-79, 81, 82, 44, 141, 247, 258, 263-265, 280-282, 352, 354-355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 20.08.2020 року та від 26.08.2020 року в розмірі 5 775,40 доларів США та 3% річних у розмірі 235,40 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 112 грн. 70 коп. сплаченого судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте Васильківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення його повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2
Текст рішення виготовлено 12.02.2024 року.
Суддя Г.М.Лебідь-Гавенко