Провадження № 22-ц/803/1446/24 Справа № 204/11473/23 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д.Л. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
11 квітня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2023 року в цивільній справі номер 204/11473/23 за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпня 2023 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська звернулось АТ КБ «ПриватБанк» із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 01.07.2011 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку, і у подальшому кредитний ліміт було збільшено до 39000,00 грн. Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов'язався здійснювати погашення кредиту та процентів внесенням грошей на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов'язкового платежу. Відповідач за вказаним договором зобов'язання не виконав. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідач станом на 17.07.2023 року має заборгованість перед позивачем у розмірі 38099,16 грн, яка складається з: заборгованість за тілом кредиту - 30044,70 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 8054,46 грн.
Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 01.07.2011 року станом на 17.07.2023 року на загальну суму 38099,16 грн, а також судові витрати.
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2023 року в задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодився позивач АТ КБ «ПриватБанк», подав апеляційну скаргу, просив скасувати заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2023 року, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального i матеріального права.
До суду була надана копія заяви від 01.07.2011 року, в якій відповідач особистим підписом погодився з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між ним та позивачем договір про надання банківських послуг; він ознайомився та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить його підпис на вказаній заяві.
Відповідач після отримання кредитних карт за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення їх активації, користувався картами: отримував кредитні кошти - з власної ініціативи, здійснював часткове погашення заборгованості. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Вказані обставини підтверджуються, зокрема, наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідками банку про зміну умов кредитування та про видані картки. У виписці по руху коштів чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем кредитних коштів.
За змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі із ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок, а також здійснення операцій через «Приват 24» тощо, аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 04.12.2019 року по справі №750/6058/17-ц.
Оскаржуваним рішенням було проігноровано висновки Верховного Суду, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №342/180/17 та постанові Верховного Суду від 09.06.2021 року по справі №138/356/17, про те, що банк має право вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Спростовуючи доводи позовної заяви, суд першої інстанції вийшов за межі вимог частин першої, другої, п'ятої ст. 12 ЦПК України, оскільки відхилив доводи позивача щодо наявності заборгованості, при тому, що відповідач участі у справі не брав і будь-яких заперечень не подавав.
Відтак, укладений між сторонами кредитний договір є правомірним відповідно до положень ст. 204 ЦК України, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним.
Від відповідача ОСОБА_1 відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за
наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,
поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 01.07.2011 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг у «ПриватБанку» (а.с. 18-18зв).
16.11.2021 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку» (а.с. 19-20).
До позовної заяви додано паспорт споживчого кредиту датований 31.01.2021 року, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з умов та правил надання банківських послуг у «ПриватБанку» (а.с. 21-24зв, 25-25зв, 26-52).
Відповідно до довідки про надані картки відповідачем було отримано кредитні картки: «Універсальна» № НОМЕР_1 від 20.08.2013 року з терміном дії до 09/16, «WGMMS Debit MasterCard Standart» №5167982301326317 від 20.08.2013 року з терміном дії до 08/17, «Універсальна» №5168755354241693 від 01.09.2014 року з терміном дії до 09/17, «Універсальна» №5168755329013746 від 20.05.2016 року з терміном дії до 05/20, Універсальна» №5168755329013746 від 03.01.2017 року з терміном дії до 05/20 «Універсальна GOLD» №5168742202886812 від 06.09.2017 року з терміном дії до 05/21 , «Універсальна GOLD» №4149629380316356 від 17.01.2019 року з терміном дії до 08/22 (а.с. 17).
У довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 міститься інформація про зміну кредитного ліміту (а.с. 16).
З розрахунку заборгованості за договором б/н від 24.10.2018 року вбачається, що станом на 18.01.2023 року заборгованість ОСОБА_1 складає 38099,16 грн, з них 30044,70 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8054,46 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 5 - 15зв).
На підтвердження суми заборгованості надано виписку за договором б/н, укладеним з ОСОБА_1 за період з 24.08.2013 року по 21.07.2023 року (а.с. 58-74).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Проте з вказаними висновками суду першої інстанції не можна погодитись в повній мірі, виходячи з наступного.
Відповідно до частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет
договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Судом встановлено, що 01.07.2011 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до
Умов та Правил надання послуг у «ПриватБанку».
16.11.2021 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку».
З розрахунку заборгованості за договором б/н від 24.10.2018 року вбачається, що станом на 18.01.2023 року заборгованість ОСОБА_1 складає 38099,16 грн, з них 30044,70 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8054,46 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
На підтвердження суми заборгованості надано виписку за договором б/н, укладеним з ОСОБА_1 , за період з 24.08.2013 року по 21.07.2023 року.
Виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Саме таку позицію висловив Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2020 року у справі 278/2177/15-ц.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору.
Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення суми тіла кредиту за договором б/н від 24 жовтня 2018 року в розмірі 30044,70 грн є обґрунтованими.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги в частині відмови у стягненні суми відсотків за кредитним договором, апеляційний суд керується наступним.
Судом встановлено, що 01.07.2011 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг у «ПриватБанку».
16.11.2021 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку».
До позовної заяви додано паспорт споживчого кредиту датований 31.01.2021 року, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з умов та правил надання банківських послуг у «ПриватБанку».
Проте, в матеріалах справи відсутні докази, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач ОСОБА_1 , ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву - анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами в певному розмірі, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Тобто, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (01.07.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Великою Палатою Верховного Суду викладена аналогічна правова позиція про неможливість застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, надані банком Правила надання банківських послуг «ПриватБанку», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що в частині стягнення відсотків за кредитним договором позивачем не надано доказів на обґрунтування цих позовних вимог.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Виходячи з наведеного вище та обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, не виконав вимоги ст. 263 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.
Відтак, рішення суду першої інстанції - підлягає скасуванню, з ухваленням судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за подання позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» сплачено судовий збір у розмірі 2684,00 грн (а.с. 1), позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому понесені судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 30 в розмірі 2116,58 грн.
Крім того, відповідно до пп. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, за подання апеляційної скарги ним сплачено судовий збір в розмір 4026,00 грн (а.с. 102), тому з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3174,87 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2023 року - скасувати.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 30044,70 (тридцять тисяч сорок чотири) грн.
В інший частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2116,58 грн та апеляційної скарги в розмірі 3174,87 грн, а всього 5291,45 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: