11 квітня 2024 року
м. Київ
справа №420/19112/22
адміністративне провадження № К/990/41136/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/19112/22
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року (колегія суддів: головуючий суддя Крусян А.В., судді Єщенко О.В., Яковлєв О.В.)
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті заробітної плати ОСОБА_1 з 22 вересня 2021 року по 13 жовтня 2022 року в порядку та в розмірах передбачених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру»;
1.2. зобов'язати Одеську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 (включаючи премії, надбавки, оплата часу відпусток), за період з 22 вересня 2021 року по 13 жовтня 2022 року, у відповідності до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням фактично виплачених сум.
1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2021р. у справі №420/1255/21 його поновлено на посаді в Чорноморській окружній прокуратурі Одеської області, однак відповідачем встановлено його посадовий оклад у розмірі 5660, 00 грн, що є грубим порушенням конституційного права на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом та яка має обчислюватися відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2.1. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року позов задоволено.
2.2. Визнано протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті заробітної плати ОСОБА_1 з 22 вересня 2021 року по 13 жовтня 2022 року в порядку та в розмірах передбачених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».
2.3. Зобов'язано Одеську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 (включаючи премії, надбавки, оплата часу відпусток) за період з 22 вересня 2021 року по 13 жовтня 2022 року, у відповідності до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням фактично виплачених сум.
2.4. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
2.5. Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови №505.
ІІ. Касаційне оскарження
3. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
3.1. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статей 41, 43, 129-1 Конституції України; частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру»; статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Позивач працював на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області.
5. Наказом Одеської обласної прокуратури від 23.12.2020р. №3050к, керуючись ст.11 Закону України «Про прокуратуру» п.3, пп.2 п.19 р.2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та на підставі рішення Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19.11.2020р. №44, звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 31.12.2020р.
6. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2021р. у справі №420/1255/21 (набрало законної сили 13.10.2021р.) визнано протиправним та скасовано наказ Одеської обласної прокуратури №3050к від 23.12.2020р. про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури України; поновлено ОСОБА_1 на посаді в Чорноморській окружній прокуратурі Одеської області, рівнозначній посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області з 31.12.2020р.
7. На підставі зазначеного судового рішення у справі №420/1255/21 Одеською обласною прокуратурою видано наказ від 22.09.2021р. №2123к про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області з 01.01.2021р.
8. Наказом Одеської обласної прокуратури від 22.09.2021р. №2134к тимчасово визначено робоче місце ОСОБА_1 у Чорноморській окружній прокуратурі Одеської області; доручено керівнику Чорноморської окружної прокуратури Одеської області забезпечити ведення табельного обліку використання робочого часу ОСОБА_1 .
9. Згідно з розрахунковими листами виплати ОСОБА_1 заробітної плати, у період з вересня 2021р. по серпень 2022р. вона виплачувалася виходячи з посадового окладу 5660, 00 грн.
10. У подальшому постановою Верховного Суду від 27.09.2022 у справі №420/1255/21 скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та прийнято в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
11. Наказом Одеської обласної прокуратури від 13.10.2022р. №1613к, на підставі вищезазначеного судового рішення у справі №420/1255/21, скасовано наказ від 22.09.2021р. №2123к про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області. /а.с.19/
12. Не погоджуючись із бездіяльністю щодо нарахування та виплати заробітної плати з 22.09.2021р. по 13.10.2022р. в порядку та в розмірах передбачених ст.81 Закону України «Про прокуратуру», позивач звернувся до суду з даним позовом. Позивач, не погодившись з вказаною відмовою відповідача, звернувся з цим позовом до суду.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
13. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
15. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
16. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).
17. За приписами ч. 1 ст. 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
18. Відповідно до ч.2 цієї ж статті, заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
19. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.
20. Частиною 3 ст. 81 Закону №1697-VII визначено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
21. Згідно приписів ч. 7 ст. 81 Закону №1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
22. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 9 ст. 81 Закону №1697-VII).
23. Частиною 1 статті 89 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.
24. Статтею 90 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
25. Відповідно до статей 8, 13 Закону України Про оплату праці умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
26. Згідно з правилами частини дев'ятої статті 81 Закону № 1697-VII фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
27. За приписами ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
28. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
29. Пунктом 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, які набрали чинності з 01 січня 2015 року установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
30. Згідно п.1, п.2, п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.
31. Абзацом 3 п.3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
32. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.
33. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
34. Зазначений Закон є чинним та неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався.
35. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
36. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
VI. Позиція Верховного Суду
37. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
38. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
39. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статей 41, 43, 129-1 Конституції України; частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру»; статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
40. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваного судового рішення буде здійснюватися Верховним Судом в її межах.
41. Спірні правовідносини виникли у зв'язку із тим, що, на думку позивача, наявна бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо неналежного нарахування та невиплати йому заробітної плати з урахуванням посадового окладу, визначеного приписами статті 81 Закону України Про прокуратуру у період з 22.09.2021р. по 13.10.2022р.
42. Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також вирішуючи питання щодо правильності їх застосування судом апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає таке.
43. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
44. Абзацом 3 п.3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
45. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.
46. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
47. Зазначений Закон є чинним та неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався.
48. Суди попередніх інстанцій установили, що позивач звільнений з посади у зв?язку з неуспішним проходженням атестації. У подальшому позивач поновлений на посаді на підставі рішення суду, однак процедура атестації стосовно нього не була завершена.
49. Отже, позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури.
50. Верховний Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.
51. Відтак у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, оскільки він у ці органи не був переведений.
52. Водночас прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
53. Щодо цього Верховний Суд наголошує, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ).
54. Цей процес був триваючим, тому виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).
55. Проте, вказане не свідчить про наявність бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах.
56. Отже, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що дії відповідача щодо нарахування посадового окладу позивача до на підставі приписів постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", відповідали приписам чинного на той час законодавства.
57. Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 20 січня 2022 року у справі № 826/17709/14, від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14, від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21.
58. За цих обставин Верховний Суд вважає помилковим твердження скаржника про наявність підстав для застосування до нього вказаних ним норм права.
59. Проаналізувавши викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
60. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із дотримання норм матеріального та процесуального права.
61. Водночас, доводи та аргументи позивача Верховний Суд вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених під час її розгляду.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.
62. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують висновки суду апеляційної інстанції по суті справи, а тому не приймаються Судом як належні.
63. Висновки суду апеляційної інстанції по суті спору є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
64. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
65. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
66. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
67. Таким чином, зважаючи на приписи статей 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року залишити без задоволення.
2. Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська