Справа № 500/7901/23
11 квітня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Тернопільській області (надалі, відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Тернопільській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті заборгованості з індексації в сумі 91637,57 грн., зобов'язати Управління Служби безпеки України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 2212 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.10.2017 року по 17.11.2023 року включно обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу у Службі безпеки України в Тернопільській області, наказом Голови Служби безпеки України від 28.10.2017 року № 1264 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 28.10.2017. Проте, під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 року відповідач не виплачував позивачу індексацію, а при звільненні з військової служби з позивачем не проведено остаточного та повного розрахунку. Так, належну позивачу індексацію в загальній сумі 91637,57 грн. відповідач виплатив лише 19.11.2023 року, що підтверджено банківською випискою. Тобто, на думку позивача, остаточний розрахунок при звільненні відповідач здійснив 19.11.2023. Факт того, що індексацію відповідач не виплачував позивачу саме з 01.01.2016 року підтверджено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року за справою № 500/3377/21 якою зобов'язано Управління Служби безпеки України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 жовтня 2017 року із встановленням для обчислення індексації місяць підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації. При цьому під час виплати індексації відповідач не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. На звернення позивача щодо виплати середнього заробітку відповідач таку виплату не здійснив. Позивач вважає відмову відповідача щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною з наступних підстав.
Ухвалою суду від 12.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Вважає, що підстави до заявлення вимог, пов'язаних з несвоєчасним розрахунком при звільненні, виникли у нього вже з дня звільнення з військової служби 15.11.2017, однак позивач не звернувся до відповідача на момент звільнення з вимогою щодо виплати індексації, а реалізував таке право лише в червні 2021 року, подавши позов до суду. Просить врахувати, що 17.11.2023 відповідач на виконання рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 у справі №500/3377/21 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати в загальній сумі 91637,57 грн., з яких 53491,76 грн. індексація, та 38145,81 компенсація втрати частини доходів. Тобто, вважає, що твердження позивача в позовній заяві про виплату йому 19.11.2023 індексації в загальній сумі 91637,57 грн. є невірним, оскільки на виконання рішення суду позивачу було виплачено не лише індексацію, а й компенсацію втрати частини доходів. Відтак розмір виплаченої позивачу індексації становить 53491,76 грн. Звернув увагу суду на тому, що жодних звернень від ОСОБА_1 у період з 15.11.2017 до 07.12.2023 (часу звернення із даних позовом до суду) щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з УСБУ в Тернопільській області не надходило. До того ж, на думку відповідача, ОСОБА_1 під час проходження служби отримував саме грошове забезпечення, а не заробітну плату (заробіток), отже, є безпідставними та помилковими посилання ОСОБА_1 на положення статей 116, 117 КЗпП України, оскільки він проходив військову службу в СБУ, а не був працівником, який уклав трудовий договір із відповідачем. Вважає, що покладання на відповідача майнового тягаря у вигляді додаткового стягнення ще одного виду фінансової компенсації - середньоденного заробітку за 2212 днів затримки повного розрахунку при звільненні, може унеможливити виконання певних обов'язків, а в умовах недостатності державного фінансування у період збройної агресії тягар може бути невиправдано обтяжливим. Крім цього, просить врахувати, що період прострочення щодо виплати позивачу індексації тривав з дати його звільнення з військової служби 16.11.2017 (наступний день після звільнення) по день повного фактичного розрахунку 18.11.2023 (день, що передує фактичному розрахунку), та становить 2193 дні. Натомість позивачем помилково обраховано такий період тривалістю 2212 днів. Вважає, що ймовірна сума до відшкодування середнього заробітку з урахуванням істотності частки заборгованості не може становити більше ніж 4416,40 грн. (282,77 грн, середньоденне грошове забезпечення 8,63% істотність частки *181 день (шість місяців з 16.11.2017 з урахуванням змін, внесених у ст. 117 КЗпП України).
Судом встановлено, що позивач проходив службу у Службі безпеки України в Тернопільській області та Наказом Управління Служби безпеки України в Тернопільській області від 14.11.2017 №137-ос, позивача з 15.11.2017 виключено зі списків особового складу.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 500/3377/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено, зобов'язано Управління Служби безпеки України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 жовтня 2017 року із встановленням для обчислення індексації місяць підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації, в решті рішення суду залишено без змін.
Згідно довідки Управління Служби безпеки України в Тернопільській області від 21.12.2023 №123, на виконання рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 у справі №500/3377/21 Управління перераховано згідно з платіжним дорученням №1448 від 17.11.2023 ОСОБА_1 на його картковий рахунок кошти в сумі 91637,57 грн., з яких індексація за період з 01.01.2016 по 28.10.2017 в сумі 53491,76 грн., та компенсація за втрачений дохід в сумі 38145,81 грн.
Крім цього, як слідує з листа Управління Служби безпеки України від 18.12.2023 №Д-322-220/22, згідно з платіжним дорученням №1448 від 17.11.2023 ОСОБА_1 перераховано на його картковий рахунок кошти в сумі 91637,57 грн., з яких індексація за період з 01.01.2016 по 28.10.2017 в сумі 53491,76 грн. та компенсація за втрачений дохід в сумі 38145,81 грн.
Зарахування вказаних коштів 19.11.2023 на картковий рахунок позивача підтверджується також випискою по картковому рахунку, долученою до позовної заяви.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті заборгованості з індексації в сумі 91637,57 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спеціальним законодавством, яке регулює правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, є Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно із статтями 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно із частиною другою статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Вищезазначені правові норми свідчать про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Суд зазначає, що, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає до застосування у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Необхідно зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, яким установлені порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Одночасно такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальне законодавство, яке регулює нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлює відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливе застосовувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція щодо поширення на військовослужбовців дії статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 31.10.2019 у справі №825/598/17.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 цього Кодексу (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Крім цього, суд вважає, що метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать в день звільнення.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 чинного з 19.07.2022 який діяв на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення 06.10.2023).
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому разі, якщо спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби з 15.11.2017 (виключено зі списків особового складу).
Судом встановлено, що 17.11.2023 відповідачем здійснено виплату належних позивачу при звільненні сум на виконання Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 у справі № 500/3377/21 (зараховано на картковий рахунок позивача 19.11.2023).
Відтак, роботодавцем (Управлінням Служби безпеки України в Тернопільській області) не виконано обов'язку щодо повного розрахунку із позивачем у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, доказом чого є рішення суду від 02.08.2023 у справі №500/3377/21, що як наслідок, є підставою для настання передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності для роботодавця у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення із позивачем розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Як слідує з матеріалів справи, порушення прав позивача щодо виплати належних при звільнені сум припинилося із фактом проведення відповідачем розрахунку з позивачем 17.11.2023 (зараховано кошти на картковий рахунок позивача 19.11.2023), на виконання судового рішення.
Суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції статтю 117 КЗпП України, а саме: встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (17.11.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX.
А відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить з 15.11.2017 до 17.11.2023 (19.11.2023 зараховано на картковий рахунок) (2193 дні - з 16.11.2017 (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 18.11.2023 (день, що передує фактичному розрахунку), максимальний розмір грошового забезпечення який може бути виплачено за наявності підстав передбачених статтею 117 КЗпП України є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 181 календарний день.
Так, обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 (в редакції станом на дату розрахунку із позивачем) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту два Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки Управління Служби безпеки України в Тернопільській області ввід 21.12.2023 №122, грошове забезпечення ОСОБА_1 за два останні календарні місяці, що передували місцю звільнення з військової служби (15.11.2017) складало: за вересень 2017 року - 8490,79 грн., за жовтень 2017 року - 8757,97 грн.
Протягом цих двох місяців був 61 календарний день. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становить 282,77 грн. (з розрахунку 17248,76 грн/61).
Із цього слідує, що за час затримки розрахунку за період з 15.11.2017 по 18.11.2023 розмір коштів, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складає 620114,61 грн. (282,77 грн. х 2193 дні).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
Оскільки Кодексом встановлено лише максимально допустиму суму відшкодування середнього заробітку, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У вказаному рішенні (постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17) також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Суд враховує, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність має подвійну правову природу. Це означає, що з однієї сторони її метою є встановлення відповідальності для роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні, а з іншої захист майнових прав працівника (військовослужбовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу у спосіб виплати компенсації.
При цьому, несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні не є обставиною, яка перешкоджає подальшому працевлаштуванню працівника (службовця), а відтак і появи у нього інших джерел доходів. Враховуючи це, не відповідатиме принципу співмірності присудження в користь позивача усієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку чи навіть середнього заробітку (грошового забезпечення) за шість місяців такої затримки адже у такому випадку, передбачена статтею 117 КЗпП України санкція перетворюватиметься на своєрідну компенсацію працівнику усього заробітку близьку за своїм змістом до тієї, яка застосовується при незаконному звільненні особи із займаної посади чи до повного грошового забезпечення під час проходження служби.
До того ж, вказаним вище Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, окрім того, що внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, істотно змінено правове регулювання строків звернення до суду у спорах про виплату заробітної плати при звільненні.
Зокрема внесено зміни до частини другої статті 233 КЗпП України та передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Зміни внесені у статті 116, 117 та 233 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків коли порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. Із урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору про виплату йому заробітної плати (грошового забезпечення), адже по-перше, він усвідомлює скорочені строки для звернення до суду із таким позовом та ймовірні негативні наслідки їх пропуску, а по - друге розуміє, що зволікання із тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме йому підстави в подальшому претендувати на виплату в його користь усієї суми середнього заробітку за весь період впродовж якого триває порушення його прав на своєчасне отримання заробітної плати (грошового забезпечення).
Після прийняття Восьмим апеляційним адміністративним судом Постанови від 02.08.2023 у справі №500/3377/21 та набрання нею законної сили, відповідачем 17.11.2023 (кошти фактично зараховані позивачу 19.11.2023) повністю виплачено позивачу недоотримані ним під час проходження служби суми грошового забезпечення.
Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у спірному випадку на переконання суду має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.
Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. При цьому, з урахуванням норми статті 117 КЗпП України щодо шестимісячного строку нарахування, яка діє з 19.07.2022, співмірною буде сума вчасно не виплачена позивачу за 6 місяців до дати виплати 17.11.2023 .
З огляду на зазначене, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, істотна частка середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені позивача складає: 53491,76 грн. (сума індексації, яку виплачено позивачу ) : 620114,61 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 8,63%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,63% становить: 282,77 грн (середньоденний заробіток позивача) х 8,63% х 181 (кількість днів за півроку з 16.11.2017), яка максимально може бути взята в розрахунок (6 місяців) = 4416,95 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності Управління Служби безпеки України в Тернопільській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час розрахунку при звільненні при виплаті заборгованості з індексації, стягнути з Управління Служби безпеки України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати індексації в розмірі 4416 (чотири тисячі чотириста шістнадцять) грн. 95 коп.
Обчислюючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Сплачений судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в порядку частини третьої ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Тернопільській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час розрахунку при звільненні при виплаті заборгованості з індексації.
Стягнути з Управління Служби безпеки України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати індексації в розмірі 4416 (чотири тисячі чотириста шістнадцять) грн. 95 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 11 квітня 2024 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Управління Служби безпеки України в Тернопільській області (місцезнаходження: проспект С.Бандери, 21,Тернопіль,46002 код ЄДРПОУ:20001705).
Головуюча суддя Дерех Н.В.