02 квітня 2024 року м. Рівне №572/1715/22
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, за участю: секретаря судового засідання І.С. Ляшук; представника позивача - Г.М.Тіткова; представника відповідача - не прибув; представника третьої особи - В.В. Франчук; розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства фінансів України, про визнання дій протиправними та стягнення коштів.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства соціальної політики України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахуванні компенсаційних втрат, інфляційних втрат, двократної ставки НБУ; стягнути з відповідача збитки: інфляційні втрати у розмірі 576150,00 грн, компенсацію 3% річних у розмірі 172600,00 грн, двократну ставку НБУ у розмірі 1443502,90 грн.
Виклад позиції позивача.
Позивач зазначає, що постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 15.06.2015 (справа №817/628/15) визнано неправомірними дії Міністерства соціальної політики, що полягають у відмові виділити ОСОБА_1 кошти для забезпечення житлом; зобов'язано Міністерство соціальної політики України виділити кошти для забезпечення житлом ОСОБА_1 . 20.12.2021 перераховано на картковий рахунок позивача кошти у розмірі 1150000,00 грн. Позивач звернувся до Міністерства соціальної політики України із заявою від 29.12.2021, де зазначив, що станом на 23.01.2017 вартість квартири становить 1150 тис грн, вказана сума надійшла на рахунок позивача; інфляційні втрати склали 470,5 тис грн, компенсація 3% річних склала 166,8 тис грн, двократна ставка НБУ - 1385,8 тис грн; всього - 2023,1 тис грн; просив вказані суми коштів перерахувати на картковий рахунок позивача; у разі неперерахування позивач буде звертатися до суду про стягнення матеріальних та моральних збитків. Листом від 13.01.2022 №86/0/5-22/13 Міністерство соціальної політики України повідомило позивача про те, що згідно з експертним висновком ТОВ «Приват Юр Груп» ринкова вартість квартири складає 1150000,00 грн; відповідачем забезпечено виконання постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 15.06.2015 (справа №817/628/15) - 20.12.2021 перераховано на картковий рахунок позивача кошти у розмірі 1150000,00 грн; підстави для виплати додаткових коштів, які зазначені у заяві від 29.12.2021, відсутні. Позивач зазначає про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат, компенсації 3% річних та двократної ставки НБУ за прострочення виконання судового рішення.
Виклад заперечень відповідача.
Відповідач зазначає, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, оскільки судове рішення у справі №817/628/15 не є рішенням про стягнення коштів на користь позивача з державного органу; правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем щодо виділення коштів для придбання житла не є відносинами, заснованими на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників; тому підстав для стягнення збитків не існує. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову.
Виклад позиції третьої особи.
Третя особа зазначає, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки постанова Сарненського районного суду Рівненської області є зобов'язального характеру, не містить конкретного вимірюваного грошового зобов'язання, яке підлягає стягненню, а отже навіть за умови наявності певного часу виконання цього судового рішення, це не є підставою для нарахування інфляційних втрат, компенсації 3% річних, двократної ставки НБУ.
Ухвалою суду від 10.10.2022 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 31.10.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 29.11.2022.
Ухвалою суду від 29.11.2022 витребувано у відповідача додаткові докази.
Ухвалою суду від 29.11.2022, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у підготовчому засіданні оголошена перерва до 13.12.2022.
Ухвалою суду від 13.12.2022, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у підготовчому засіданні оголошена перерва до 12.01.2023.
Ухвалою суду від 12.01.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у підготовчому засіданні оголошена перерва до 17.01.2023.
Ухвалою суду від 17.01.2023 провадження у справі запинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №420/2411/19.
Ухвалою суду від 09.01.2024 провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання на 15.02.2024.
Ухвалою суду від 15.02.2024 залучено до участі у справі третю особу.
Ухвалою суду від 15.02.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 12.03.2024.
Ухвалою суду від 12.03.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 02.04.2024.
У судове засідання 02.04.2024 прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги, та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, та не повідомив суд про причини неявки.
Представник третьої особи, який брав участь у судовому засіданні в режимі ВКЗ, заперечив проти позовних вимог.
Ухвалою суду від 02.04.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, вирішено продовжити розгляд справи за відсутності представника відповідача, оскільки підстави для відкладення розгляду справи у порядку статей 205, 223 КАС України відсутні.
Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у відкритому судовому засіданні 02.04.2024 у порядку статей 243, 250 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та з'ясувавши всі обставини, які мають правове значення для вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 звернулася до Сарненського районного суду Рівненської області з позовом до Міністерства соціальної політики України, в якому просила визнати неправомірними дії Міністерства соціальної політики України, що полягали у відмові виділити кошти для забезпечення житлом та зобов'язати відповідача виділити кошти на вказані цілі.
Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 15.06.2015 (справа №817/628/15) визнано неправомірними дії Міністерства соціальної політики, що полягають у відмові виділити ОСОБА_1 кошти для забезпечення житлом; зобов'язано Міністерство соціальної політики України виділити кошти для забезпечення житлом ОСОБА_1 .
Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 27.06.2017 (справа №817/628/15) заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання постанови Сарненського районного суду від 15.06.2015 шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України цільовим призначенням кошти в сумі 1150000 грн без ПДВ для забезпечення житлом ОСОБА_1 задоволено: змінено спосіб і порядок виконання постанови Сарненського районного суду від 15.06.2015 шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України цільовим призначенням кошти в сумі 1150000 грн без ПДВ для забезпечення житлом ОСОБА_1 .
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 (справа №817/628/15) апеляційну скаргу Міністерства соціальної політики України задоволено частково; ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 27.06.2017 скасовано та прийнято нову; відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення від 15.06.2015 по справі №817/628/15.
Постановою Верховного Суду від 11.11.2020 (справа №817/628/15) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 у справі №817/628/15 залишено без змін.
Позивач звернувся до Міністерства соціальної політики України із заявою від 29.12.2021, де зазначив, що станом на 23.01.2017 вартість квартири становить 1150 тис грн, вказана сума надійшла на рахунок позивача; інфляційні втрати склали 470,5 тис грн, компенсація 3% річних склала 166,8 тис грн, двократна ставка НБУ - 1385,8 тис грн; всього - 2023,1 тис грн; просив вказані суми коштів перерахувати на картковий рахунок позивача; у разі неперерахування позивач буде звертатися до суду про стягнення матеріальних та моральних збитків (а.с. 3).
Листом від 13.01.2022 №86/0/5-22/13 Міністерство соціальної політики України повідомило позивача про те, що згідно з експертним висновком ТОВ «Приват Юр Груп» ринкова вартість квартири складає 1150000,00 грн; відповідачем забезпечено виконання постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 15.06.2015 (справа №817/628/15) - 20.12.2021 перераховано на картковий рахунок позивача кошти у розмірі 1150000,00 грн; підстави для виплати додаткових коштів, які зазначені у заяві від 29.12.2021, відсутні (а.с. 4).
Позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо відмови сплатити інфляційні втрати (збитки) у розмірі 576150,00 грн, компенсації 3% річних у розмірі 172600,00 грн, двократної ставки НБУ у розмірі 1443502,90 грн, та стягнути такі суми.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваних дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.
Позовні вимоги у частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та двократної ставки НБУ мотивовані тим, що внаслідок тривалого невиконання Міністерством соціальної політики України рішення у справі №817/628/15 позивач зазнав грошової шкоди, яка, на його думку, підлягає стягненню з відповідача.
Юридичними (правовими) підставами для стягнення втрат (шкоди) позивач визначив, зокрема, приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
За приписами частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18)).
За приписами частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI), держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:
державний орган;
державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);
юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
За частиною першою статті 5 Закону №4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Оскільки парламент прийняв Закон №4901-VI після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний Суд України у Рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)).
Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними
є приписи ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду
від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі
№ 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання
(підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц)).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня
2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру, є частиною «права на суд» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19 березня 1997 року, «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява № 59498/00) від 7 травня 2002 року). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див.mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії (№ 2)» (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява № 33509/04) від 15 січня 2009 року).
15 жовтня 2009 року ЄСПЛ ухвалив пілотне рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (YuriyIvanov v. Ukraine, заява № 40450/04). Воно набуло статусу остаточного 15 січня 2010 року. У цьому рішенні ЄСПЛ визнав порушення Україною її зобов'язань за Конвенцією через систематичне невиконання державою рішень національних судів (пункт 1 статті 6 Конвенції, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції) і відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання (стаття 13 Конвенції) (§ 2, 3 резолютивної частини рішення). ЄСПЛ зазначив, що ці порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає у систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (§ 4 резолютивної частини рішення). Тому ЄСПЛ вказав, що Україна повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою ЄСПЛ (§ 5 резолютивної частини рішення).
Хоч національне законодавство й дозволяло кредиторам вимагати перерахунку боргу відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та додатково три відсотки річних від будь-якої суми заборгованості у приватноправових відносинах, але воно не передбачало жодних заходів відшкодування шкоди, завданої у публічно-правових відносинах внаслідок невиконання рішень національних судів. Інакше кажучи, відсоткова ставка за державними боргами була набагато нижчою, ніж ставка, яку застосували в цивільних і господарських відносинах. Тому заявники стверджували, що, присуджуючи відшкодування за статтею 41 Конвенції, ЄСПЛ має враховувати витрати, спричинені високим індексом інфляції в Україні за період невиконання рішень національних судів (див. рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України», § 137).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (пункт 31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 (про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов'язальних правовідносин).
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення
виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої
статті 625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду України від 09.11.2023 у справі №420/2411/19).
Суд зазначає, що для застосування норм статті 625 ЦК України «Відповідальність за порушення грошового зобов'язання» необхідно умовою є наявність судового рішення, ухваленого на користь позивача, боржником за яким є орган державної влади, та яким постановлено до стягнення конкретну визначену суму грошового зобов'язання.
У спірних правовідносинах такі обставини не мають місця.
Як зазначалося вище, постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 15.06.2015 (справа №817/628/15) визнано неправомірними дії Міністерства соціальної політики, що полягають у відмові виділити ОСОБА_1 кошти для забезпечення житлом; зобов'язано Міністерство соціальної політики України виділити кошти для забезпечення житлом ОСОБА_1 .
Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 27.06.2017 (справа №817/628/15) заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання постанови Сарненського районного суду від 15.06.2015 шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України цільовим призначенням кошти в сумі 1150000 грн без ПДВ для забезпечення житлом ОСОБА_1 задоволено: змінено спосіб і порядок виконання постанови Сарненського районного суду від 15.06.2015 шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України цільовим призначенням кошти в сумі 1150000 грн без ПДВ для забезпечення житлом ОСОБА_1 .
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 (справа №817/628/15) апеляційну скаргу Міністерства соціальної політики України задоволено частково; ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 27.06.2017 скасовано та прийнято нову; відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення від 15.06.2015 по справі №817/628/15.
Постановою Верховного Суду від 11.11.2020 (справа №817/628/15) касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 у справі №817/628/15 залишено без змін.
Отже, остаточним способом захисту прав позивача визначено: визнання неправомірними дії Міністерства соціальної політики, що полягають у відмові виділити ОСОБА_1 кошти для забезпечення житлом та зобов'язання Міністерства соціальної політики України виділити кошти для забезпечення житлом ОСОБА_1 .
При цьому, поняття «стягнути з Міністерства соціальної політики України цільовим призначенням кошти в сумі 1150000 грн без ПДВ для забезпечення житлом ОСОБА_1 » та «зобов'язати Міністерство соціальної політики України виділити кошти для забезпечення житлом ОСОБА_1 » за своєю суттю не є тотожними.
Остаточним судовим рішенням у справі №817/628/15 жодним чином не визначалася конкретна сума стягнення чи відшкодування.
Сума вартості нерухомого майна - житла, яким зобов'язано відповідача забезпечити позивача, у розмірі 115000,00 грн не визначалася судовим рішенням, а лише зафіксована експертом у Звіті про оцінку майна (а.с. 32).
У випадку наявності судового рішення про стягнення на користь позивача конкретної визначеної суми з державного органу, позовні вимоги про стягнення збитків (втрат, шкоди) були б скеровані до органу казначейського обслуговування, за умови невиконання (тривалого невиконання) судового рішення.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845).
У спірному випадку не існувало судового рішення про стягнення з державного органу коштів на користь позивача; безспірне списання коштів Казначейством не проводилося; докази звернення з виконавчим листом у справі №817/628/15 саме до органу Казначейства відсутні; саме тому позивач звернув позовні вимоги до відповідача - Міністерства соціальної політики України, а не до органу Казначейства.
Суд також зазначає, що обов'язок держави відшкодувати шкоду (за Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду») виникає з правовідносин, суть яких можна охарактеризувати як деліктні, а вид юридичної відповідальності - цивільно-правовий. У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов'язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через Державну казначейську службу України, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь Державної казначейської служби України у цьому процесі мають інше призначення та завдання. В останньому випадку виконання судових рішень щодо стягнення коштів покладено на органи казначейства як на органи, які лише здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником в такому випадку є державний орган, який несе зобов'язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету.
Як вбачається з тексту судового рішення у справі №817/628/15, розмір коштів для забезпечення житлом не був предметом дослідження в межах предмету спору.
Жодні вимірювальні та конкретизовані грошові суми, які в подальшому могли стати вимірювальними, чітко визначеними та конкретизованими грошовими зобов'язаннями, не зазначалися.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання - його величину.
У судовому рішенні у справі №817/628/15 відсутнє зазначення характеристик житла, вартість якого може бути компенсована (тип, площа, місце розташування).
Зазначене свідчить про те, що постанова у справі №817/628/15 є судовим рішенням зобов'язального характеру та не містить жодних приписів про стягнення конкретно визначеної грошової суми.
Підтвердженням того, що постанова Сарненського районного суду Рівненської області від 15.06.2015 у справі №817/628/15 є зобов'язального характеру є також подальші дії позивача у процесі виконання вказаного судового рішення та пов'язані з цим судові рішення.
Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 27.06.2017 у справі №817/628/15 заяву позивача задоволено та змінено спосіб і порядок виконання постанови Сарненського районного суду від 15.06.2015 р. шляхом стягнення з Міністерства соціальної політики України цільовим призначенням кошти в сумі 1150000 грн. без ПДВ для забезпечення житлом ОСОБА_1 .
Тобто, після цього судового рішення з'явилася вимога щодо стягнення вимірюваного грошового зобов'язання.
Однак, дане судове рішення було скасовано ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 у справі №817/628/15, яка залишена без змін постановою Верховного Суду віл 11.11.2020.
При цьому, в ухвалі Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 зазначено: «Як убачається з матеріалів справи, обставини, які стали підставою для зміни способу та порядку виконання судового рішення за своєю правовою природою є додатковою позовною вимогою про стягнення коштів, яка не була предметом розгляду та дослідження адміністративного суду під час прийняття цієї постанови».
У постанові Верховного Суду від 11.11.2020 зазначено: «19. Застосовуючи ці висновки в контексті обставин цієї справи, важливо відзначити, що суд не розраховував належної позивачу компенсації вартості не придбаного житла. Ціна житла не була предметом позову та з цього приводу спір судом не вирішувався. Тому, зміною способу виконання такої постанови із зобов'язання виділити кошти (без зазначення конкретної суми) на стягнення конкретної суми цієї доплати, змінено постанову по суті та вирішено питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті».
Отже, постанова Сарненського районного суду Рівненської області у справі №817/628/15 є зобов'язального характеру, не містить конкретного вимірюваного грошового зобов'язання, яке підлягає стягненню, а отже не є підставою для нарахування інфляційних втрат, компенсації 3% річних, двократної ставки НБУ.
Для застосування наслідків (відповідальності) за прострочення виконання грошового зобов'язання держави можуть бути застосовані вимоги частини другої статті 625 ЦК України лише за наявності одночасно кількох умов: наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визначення зобов'язання як грошового; грошове зобов'язання повинне бути конкретизоване судовим рішенням, тобто з визначенням чіткої суми.
До правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України лише у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором, чого у спірному випадку не було.
В даному випадку, на підставі постанови Сарненського районного суду Рівненської області від 15.06.2015 покладено обов'язок на Мінсоцполітики вчинити дії - виділити кошти. І як встановлено в ухвалі Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 та постанові Верховного Суду від 11.11.2020 постанова Сарненського районного суду Рівненської області не містила конкретної суми коштів.
Зобов'язання, що виникли у Мінсоцполітики перед позивачем на підставі рішення суду, не є грошовими зобов'язаннями, що вимірюються у конкретних грошових одиницях.
У зв'язку з чим відсутні будь-які правові підстави для нарахування та виплати інфляційних втрат, компенсації 3% річних, двократної ставки НБУ.
Суд також вважає за необхідне надати правову оцінку діям відповідача щодо виконання судового рішення у справі №817/628/15.
Сам факт відсутності певного результату (виконання судового рішення) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність чи протиправні дії. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи (постанова Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №826/17656/16).
Так, до 2014 року відповідно до законів про Державний бюджет головним розпорядником коштів, передбачених для забезпечення житлом постраждалих осіб від Чорнобильської катастрофи, було Міністерство надзвичайних ситуацій.
Відповідно до Указу Президента України від 02.09.2013 №472 функції із забезпечення житлом постраждалих громадян було віднесено до компетенції Міністерства соціальної політики.
У 2014 році Мінсоцполітики, як головному розпоряднику коштів за бюджетною програмою 2501100 «Забезпечення житлом інвалідів війни, воїнів-інтернаціоналістів, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідів по зору та слуху, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, для відселення їх із закритих та віддалених від населених пунктів військових гарнізонів» було передбачено видатки в сумі 300 млн грн, які згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 17.03.2014 № 1128-VII було знято.
Під час формування бюджетних запитів до проектів державного бюджету на відповідні роки Міністерством соціальної політики подано Міністерству фінансів України пропозиції щодо необхідного обсягу видатків для забезпечення житлом постраждалих громадян.
Під час формування бюджетних запитів до проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» Мінсоцполітики подало бюджетні запити Міністерству фінансів на 2021-2023 роки. Зокрема, Мінсоцполітики просило збільшити у 2021 році обсяг видатків з бюджету на фінансування виконання рішень суду, винесених на користь фізичних осіб.
Пропозиції, надані Мінсоцполітики, в державному бюджеті на 2021 рік не враховано.
З метою виконання фінансових зобов'язань, що виникли на користь стягувачів за виконавчими документами, виданими національними судами України на підставі судових рішень, які набрали законної сили, та для забезпечення безперебійного фінансування бюджетних програм Міністерства листом від 20.08.2020 № 11909/0/2-20/51 Мінсоцполітики подані до Міністерства фінансів України бюджетні запити на 2021-2023 роки, в яких просило передбачити у 2021 році видатки за бюджетною програмою 2501290 «Виконання рішень суду на користь фізичних осіб» у сумі 6389,8 тис грн.
Листом від 08.04.2021 № 6442/0/2-21/44 Мінсоцполітики звернулось до Міністерства фінансів України в якому просило під час внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» врахувати запровадження нової бюджетної програми «Забезпечення виконання рішень суду» у сумі 100,0 млн грн за рахунок зменшення видатків за бюджетною програмою 2501030 «Виплата деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплата послуг окремим категоріям населення».
Після врахування пропозиції, на виконання судового рішення у справі №817/628/15 Мінсоцполітики перерахувало позивачу 20.12.2021 кошти в сумі 1150000,00 грн.
Вказане свідчить про вчинення відповідачем активних дій щодо виконання судового рішення у справі №817/628/15.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем доведено правомірність оскаржуваних дій в порядку статті 77 КАС України, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства соціальної політики України (вулиця Еспланадна, 8/10, місто Київ; код ЄДРПОУ 37567866), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства фінансів України (вулиця Межигірська, 11, місто Київ, 04071; код ЄДРПОУ 00013480), про визнання протиправними дій та стягнення коштів - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 11 квітня 2024 року
Суддя К.М. Недашківська