11 квітня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/2676/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (надалі також відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 163850007704 від 02.02.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, зарахувавши до загального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди роботи в колгоспі «Прапор комунізму» Кобеляцького району Полтавської області по архівних довідках від 16.01.2024 № 07-01-Ко/29 та від 22.01.2024 № Ф-01-09/19 та періоди роботи по трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 11.06.1987.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням №163850007704 від 02 лютого 2024 року відповідачем при призначенні пенсії за віком не зараховано страховий стаж згідно чинного законодавства. Позивач вважає, що вказане рішення відповідача є незаконним та порушує його права на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
22 березня 2024 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що відомості в архівних довідках не співпадають із відомостями, які містяться в інших документах, необхідних для призначення пенсії. Крім того, трудова книжка серії НОМЕР_2 від 11.06.1987 у порушення вимог пункту 2.2 Інструкції №58 складена пізніше тижневого строку з дня прийняття позивача на роботу.
Копію ухвали суду від 11 березня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримало 19 березня 2024 року, однак відповідач не скористався правом на надання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
29 січня 2021 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком та пакетом документів.
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №163850007704 від 02 лютого 2024 року про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком у зв'язку з відсутністю підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи по архівних довідках від 16.01.2024 № 07-01-Ко/29 та від 22.01.2024 № Ф-01-09/19, оскільки в наданих довідках П1Б має скорочення, періоду роботи по трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 11.06.1987. оскільки заповнення вперше трудової книжки не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року № 58 (п. 2.2 - заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу) та періоду проходження військової служби по військовому квитку серії НОМЕР_3 від 01.10.1979, оскільки дата початку військової служби містить наведення (не чіткість), у підставі містяться не точності (дві дата зарахування та дати відрахування).
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 26 Закону № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.
Статтею 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії, обчислюється відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів (записів трудової книжки) та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Щодо позовних вимог з приводу зарахування до страхового стажу періоду роботи по трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 11.06.1987, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення та статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктами 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пунктів 1, 2, 5 та 6 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
У трудову книжку колгоспника вносяться, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.
Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Згідно із зразком трудової книжки колгоспника, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, у трудовій книжці колгоспника зазначається в розділі V відомості про трудову участь в загальному господарстві, зокрема прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві та причини невиконання такого річного мінімуму.
Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.
Крім того, суд зазначає, що обов'язок щодо заповнення трудової книжки колгоспника покладався на голову колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи, а не на працівника.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Таким чином, суд вважає, що така обставина як заповнення трудової книжки вперше після спливу тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу є формальною та не може бути підставою для для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Як вбачається з копії трудової книжки колгоспника позивача серії НОМЕР_1 від 11 червня 1987 року в ный міститься запис про те, що у період з 14 листопада 1981 року по 15 лютого 1999 року позивач працював у колгоспі "Прапор комунізму" (реорганізовано в КСП "Прапор"), також зазначено відомості про прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання позивачем річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві та нарахованої заробітної плати .
У правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, яку суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи, зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відтак, із урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу роботи позивача періоду роботи з 14 листопада 1981 року по 15 лютого 1999 року у колгоспі "Прапор комунізму", що дає право на пенсію за віком.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду з 29 липня 1986 року по 20 травня 1988 року проходження позивачем служби у Радянскій Армії, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до підпункту «к» пункту 109 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, що затверджене постановою Ради Міністрів СРСР №590 від 03.08.1972 «кроме работы в качестве рабочего или служащего в общий стаж работы засчитывается также: служба в составе Вооруженных Сил СССР и пребывание в партизанских отрядах; служба в войсках и органах ВЧК, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, Комитета государственной безопасности при Совете Министров СССР, Министерства охраны общественного порядка СССР, министерств охраны общественного порядка союзных республик, Министерства внутренних дел СССР, министерств внутренних дел союзных республик; служба в органах милиции. Пребывание военнослужащего в плену засчитывается в стаж работы в установленном порядке.
При назначении на льготных условиях или в льготных размерах пенсий по старости и инвалидности рабочим и служащим, работавшим на подземных работах, на работах с вредными условиями труда и в горячих цехах и на других работах с тяжелыми условиями труда (подпункты "а" и "б" пункта 16), и пенсий по случаю потери кормильца их семьям, а также пенсий по старости работницам предприятий текстильной промышленности (подпункт "в" пункта 16) периоды, указанные в подпунктах "к" и "л", приравниваются по выбору обратившегося за назначением пенсии либо к работе, которая предшествовала данному периоду, либо к работе, которая следовала за окончанием этого периода. Период, указанный в подпункте "з", приравнивается к работе, которая следовала за окончанием этого периода".
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) для підтвердження військової лужби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , виданої 11 червня 1987 року та військового квитка серії НОМЕР_3 позивач проходив строкову службу з 03 листопада 1979 року (наказ №260 від 03.11.1979) по 31 жовтня 1981 року (наказ № 309 від 31.10.1981).
Відтак, із урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до стажу роботи періоду проходження строкової військової служби з 03 листопада 1979 року по 31 жовтня 1981 року, що дає право на пенсію за віком.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення № 163850007704 від 02 лютого 2024 року прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачі як суб'єкт владних повноважень не надали суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі № 812/1312/18.
Чинним законодавством України повноваження щодо призначення пенсій за віком покладено на територіальні органи ПФУ, а тому здійснення перевірки умов, визначених Законом №1058, необхідних для призначення пенсії покладається саме на останніх.
Відповідно до частин 2, 3 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Враховуючи те, що пенсійним органом не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов, необхідних для призначення пенсії за віком, належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 29 січня 2024 року з урахуванням висновків суду.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №163850007704 від 02 лютого 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 14 листопада 1981 року по 15 лютого 1999 року у колгоспі "Прапор комунізму", зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період проходження строкової військової служби з 03 листопада 1979 року по 31 жовтня 1981 року, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 29 січня 2024 року з урахуванням висновків суду.
При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково .
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, за приписами частини 8 цієї статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У відповідності до зазначеної норми суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення всіх судових витрат на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Отже, з огляду на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд.34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №163850007704 від 02 лютого 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 14 листопада 1981 року по 15 лютого 1999 року у колгоспі "Прапор комунізму".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період проходження строкової військової служби з 03 листопада 1979 року по 31 жовтня 1981 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 29 січня 2024 року з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко