Справа № 420/2341/24
09 квітня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Завальнюка І.В.
при секретарі - Гоменюк Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі державних органів - Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, завданої прийняттям неконституційного акту,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд стягнути з Держави Україна в особі державного органу - Офісу Генерального прокурора за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 552 077,85 грн. (п'ятсот п'ятдесят дві тисячі сімдесят сім гривень вісімдесят п'ять копійок) відшкодування матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення) та одноразових виплат під час проходження публічної служби в період з 01.10.2015 по 09.03.2017 року, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19.09.2019 № 113-ІХ, що визнані неконституційними Рішеннями Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 року та № 8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 року; стягнути з Держави Україна в особі державного органу - Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 2 242 432,15 грн. (два мільйони двісті сорок дві тисячі чотириста тридцять дві гривні п'ятнадцять копійок) відшкодування матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення) та одноразових виплат під час проходження публічної служби з 16.07.2015 по 25.09.2015 та з 10.03.2017 по 14.03.2021, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19.09.2019 № 113-ІХ, що визнані неконституційними Рішеннями Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 року та № 8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 року.
Ухвалою судді від 02.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 19.03.2024 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні судом на обговорення учасників процесу поставлено питання щодо зупинення провадження по справі до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 300/2457/19.
Представник позивача проти зупинення провадження по справі заперечувала, так як у справі інший суб'єктний склад та жодних перешкод для вирішення даної справи немає.
Представник Офісу Генеральної прокуратури проти зупинення провадження по справі заперечувала, так як справа № 300/2457/19 не є за подібних відносин.
Представник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону підтримала позицію представника Офісу Генеральної прокуратури та заперечувала проти зупинення провадження по справі.
Вислухавши думки представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження по даній справі.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
За обставин розглядуваного спору ОСОБА_1 з 2 вересня 2014 року до 14 березня 2021 року проходив військову службу й був відряджений до Генеральної прокуратури України, де з 3 вересня 2014 року займав слідчо-прокурорські посади в системі військової прокуратури.
Обставиною, з якою позивач пов'язує звернення до суду з даним позовом є прийняття КСУ рішень № 6-р/2020 від 26.03.2020 року та № 8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 року, якими визнано неконституційним речення друге абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.
Позивач зокрема наголошує, що застосування Генеральною прокуратурою України й військовою прокуратурою Південного регіону України (Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону) у період з 16.07.2015 по 14.03.2021 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 посадового окладу, його складових, та одноразових виплат норм законодавства, які в подальшому Рішеннями Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 року та № 8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 року визнані неконституційними, спричинило позивачеві матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, яка становить різницю між сумою, що мала бути нарахована у випадку не прийняття Державою Україна неконституційних норм та фактично нарахованою сумою грошового забезпечення, а саме 2 794 510, 00 грн (два мільйони сімсот дев'яносто чотири тисячі п'ятсот десять гривень).
Водночас судом встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.03.2024 справу №300/2457/19 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Ключовими правовими питаннями у згаданій справі є наявність або відсутність у позивача права на відшкодування шкоди завданої актом, який визнано неконституційним, за період дії відповідного Закону до визнання його неконституційним, а також застосовність в цьому контексті положення статті 1175 Цивільного кодексу України, присвяченого відшкодуванню шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності.
При цьому підставами для передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, серед іншого, зазначено: - спір у цій справі має розглядатись за правилами, визначеними КАС України; - зважаючи на те, що частина 3 статті 152 Конституції України застосовується як норма прямої дії, шкоду, завдану фізичній особі актами і діями, що визнані неконституційними, повинна відшкодовувати держава Україна, в особі державного органу.
Так, аналіз судових рішень Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами свідчить, що висновки щодо застосування частини третьої статті 152 Конституції України неоднакові, правові позиції відрізняються різними теоретичними підходами до розуміння правової природи рішень Конституційного Суду України, їх дії в часі.
За переважаючою за кількістю позицією судів, рішення Конституційного Суду України про неконституційність застосованих судами першої та/або апеляційної інстанції положень нормативно-правового акта не є підставою для скасування Верховним Судом рішень судів першої та/або апеляційної інстанції, оскільки в такому разі суд має застосовувати положення закону, який хоча і визнаний неконституційним, проте був чинним на момент існування спірних правовідносин. Між тим, існує й інша позиція Верховного Суду з вказаного питання. Доктринальні напрацювання щодо завдання матеріальної та моральної шкоди неконституційним актом також поділяються на два кардинально різних підходи.
Отже, є потреба в узагальненні судової практики та напрацюванні єдиного підходу до розгляду подібних спорів.
При цьому суд вважає за необхідне наголосити, що відмінність суб'єктного складу по справі № 420/2341/24 (позивач - фізична особа, отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, призначене відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів»; відповідачі - Держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області та в особі Державної казначейської служби України) не є вирішальним чинником, який би утворював недоцільність зупинення провадження по даній справі.
Адже ключовим питанням в означеному спорі є наявність або відсутність у позивача права на відшкодування шкоди завданої актом, який визнано неконституційним, за період дії відповідного Закону до визнання його неконституційним, що притаманно також і розглядуваному спору по справі № 420/2341/24. При цьому Об'єднаній палаті КАС під час розв'язання спору по справі № 300/2457/19 належить напрацювати єдиний підхід до розгляду подібних спорів, що також перебуває у площині інтересів сторін, адже сприяє юридичній визначеності.
Крім того, відсутність посилань сторони позивача в цьому контексті на положення статті 1175 Цивільного кодексу України, та, як наголошує представник позивача, побудова правової позиції виключно на приписах ст. 152 Конституції України, як норми прямої дії, також не впливає на висновки суду.
Положення статті 1175 Цивільного кодексу України, що регулюють право особи на відшкодування шкоди, завданої їй нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, можуть бути використані як важливий, але додатковий аргумент, що має посилити обґрунтування неприпустимості відмови у судовому захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Такий підхід відповідає конституційно визначеному принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, зокрема юридичної відповідальності, прямій дії та найвищій юридичній силі норм Конституції України і водночас враховує релевантні процесуальні положення, які забороняють судам відмовляти у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
На підставі викладеного, враховуючи, що судовий розсуд у справі № 300/2457/19 матиме вирішальне значення для розглядуваного спору в аспекті наявності або відсутності у позивача права на відшкодування шкоди завданої актом, який визнано неконституційним, за період дії відповідного Закону до визнання його неконституційним та застосовності в цьому контексті положення статті 1175 Цивільного кодексу України, присвяченого відшкодуванню шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, суд вважає за необхідне відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України провадження по справі зупинити до набрання законної сили судовим рішенням по вказаній справі.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 236, 248, 256, 263, 290, 291 КАС України, суд
Зупинити провадження по справі № 420/2341/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі державних органів - Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, завданої прийняттям неконституційного акту - до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 300/2457/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 11.04.2024.
Суддя І.В. Завальнюк