Справа № 420/13823/22
10 квітня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріального та грошового забезпечення та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 30 вересня 2022 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 матеріальне та грошове забезпечення у сумі - 799 247,64 грн. (сімсот дев'яносто дев'ять тисяч двісті сорок сім гри. 64коп), яка складається із: 779 979,48 (сімсот сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять грн. 48 коп.) невиплачене матеріальне та грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, та 19268,16 (дев'ятнадцять тисяч двісті шістдесят вісім грн. 16 коп.) вартість речового майна що належить до видачі при звільненні;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 31.05.2019 року по день ухвалення рішення по справі;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 20 000,00 (двадцять тисяч грн. 00 коп.);
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу у сумі 30 000,00 грн.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивач зазначає, що з 05.10.2016 року по 14.06.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ЗСУ. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2019 року №121 позивача з 14 червня 2019 року було звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу .
Не погодившись із своїм звільненням, позивач звернувся до суду за судовим захистом.
Рішенням ООАС від 23.11.2021 року по справі №420/9039/21, яке залишено без змін постановою П'ятого адміністративного апеляційного суду від 14.06.2022 року, позовні вимоги задоволено, та скасовано пункт 9 наказу Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_2 №147 від 31.05.2019 року «Про звільнення у запас за п.п. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 », та скасовано пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №121 від 14.06.2019 року (по стройовій частині) «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення». Зазначені судові рішення позивачем було направлено із заявою про їх виконання до відповідача та ОК «Південь» в/ч НОМЕР_2 , а саме про видання наказів про скасування пунктів оскаржуваних наказів згідно рішення суду та виплату грошового забезпечення як за вимушений прогул за період з дати звільнення до дати скасування пунктів наказів.
У відповідь від відповідача та ОК «Південь» в/ч НОМЕР_2 , надійшли листи та витяги з наказів, згідно яких скасовано лише пункт 9 наказу Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_2 №147 від 31.05.2019 року «Про звільнення у запас за пп. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 », та скасовано пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №121 від 14.06.2019 року (по стройовій частині) «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення», а в частині виплати грошового забезпечення за період з дати звільнення по дату виконання рішення суду, командування військової частини НОМЕР_1 відповіло про те що «у разі поновлення на військовій службі орган який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання щодо виплати військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення».
Таким чином, відповідач (керівництво військової частини НОМЕР_1 ) відмовився добровільно виплатити матеріальне та грошове забезпечення за час вимушеного прогулу та переклав це питання на ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військова частина НОМЕР_2 , при тому що ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військова частина НОМЕР_2 не має ніякого відношення до виплати матеріального та грошового забезпечення, так як військову службу проходив позивач у в/ч НОМЕР_1 , і грошове забезпечення виплачувалось з в/ч НОМЕР_1 .
Позиція відповідача обґрунтовується наступним
Відповідач не погоджується з позовними вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2022 року №190 пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.06.2019 року №121 про виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 - скасовано. Відповідно до листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.07.2022 року №1303/4138 стало відомо, що старший лейтенант ОСОБА_1 з 26.05.2022 року призваний по загальній мобілізації до 8-го Центру Захисту Інформації та Кібернетичної Безпеки в Інформаційно-телекомунікаційних системах. Виходячи з вищезазначеного, військова частина НОМЕР_1 виконала вимоги рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 року по справі №420/9039/21 у частині, що стосується.
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2022 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріального та грошового забезпечення та зобов'язання вчинити дії вирішено проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено по справі підготовче засідання на 14 грудня 2022 року об 10 год. 00 хв.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року витребувано з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) належним чином оформлену інформацію щодо: нарахованого ОСОБА_1 грошового забезпечення за останні 2 місяці служби перед звільненням із зазначенням розміру середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення для здійснення судом розрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»; щодо вартості речового майна, що належало до видачі ОСОБА_1 при звільненні; щодо розрахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення при звільненні, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2019 року №121.
18 січня 2023 року від позивача до суду надійшли письмові пояснення до позовної заяви (вхід. № ЕП/1713/23).
19 січня 2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № 1789/23).
26 січня 2023 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вхід. № ЕП/2621/23).
31 січня 2023 року від відповідача надійшла до суду відповідь на письмові пояснення до позовної заяви (вхід. № 2735/23).
02 лютого 2023 року від позивача надійшли письмові заперечення на відповідь відповідача на письмові пояснення до позовної заяви позивача (вхід. № ЕП/3391/23).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року продовжено підготовче провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріального та грошового забезпечення та зобов'язання вчинити дії на 30 днів.
09 лютого 2023 року до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вхід. № 3915/23).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року у прийнятті заяви представника позивача про збільшення розміру позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріального та грошового забезпечення та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріального та грошового забезпечення та зобов'язання вчинити дії та призначено справу до судового розгляду по суті на 07 березня 2023 року об 11 год. 00 хв. в Одеському окружному адміністративному суді за адресою: вул. Фонтанська дорога, 14, м. Одеса, 65062, зала судових засідань 30.
06 березня 2023 року від позивача до суду надійшла заява про зупинення провадження (вхід. № 6675/23).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року в задоволенні заяви представника позивача про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріального та грошового забезпечення та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
15 березня 2023 року від позивача до суду надійшла заява про зупинення провадження (вхід. № 7912/23).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року заяву представника позивача про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріального та грошового забезпечення та зобов'язання вчинити дії - задоволено. Зупинено провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріального та грошового забезпечення та зобов'язання вчинити дії до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 420/3593/23.
11 січня 2024 року від позивача надійшла заява про долучення доказів (вхід. № ЕС/1572/24).
06 лютого 2024 року від позивача надійшла заява про долучення письмових доказів до матеріалів справи (вхід. № ЕС/5314/24).
28 лютого 2024 року від позивача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження (вхід. № ЕС/8272/24).
28 лютого 2024 року від відповідача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження (вхід. № 8427/24).
Ухвалою суду на місці, занесеною до протоколу судового засідання від 28.02.2024 року № 2540838 поновлено провадження у справі зі стадії на якій воно було зупинено.
Ухвалою суду на місці, занесеною до протоколу судового засідання від 28.02.2024 року № 2540838 вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 29.08.2016 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні старший лейтенант.
Наказом (по особовому складу) начальника управління персоналу - заступником начальник штабу військової частини НОМЕР_2 від 31.05.2019 року №147 старшого лейтенанта ОСОБА_2 відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено з військової служби у запас за пп. «д» (через службову невідповідність).
Згідно з наказом (по стройовій частині) т.в.о. начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2019 року №121 ОСОБА_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 31.05.2019 року №147 у запас за п. «д» ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вважати таким, що 14.06.2019 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ); з 14.06.2019 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення; припинити доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю та шифрів.
ОСОБА_1 , не погодившись зі своїм звільненням, звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати пункт 9 наказу №147 від 31.05.2019 року «Про звільнення у запас за пп. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 »; скасувати пункт 4 наказу №121 від 14.06.2019 року командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 року о справі № 420/9039/21, залишеного без змін постановою П'ятого адміністративного апеляційного суду від 14.06.2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про скасування наказів в частинах, що стосуються позивача задоволено:
- скасовано пункт 9 наказу Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_2 №147 від 31.05.2019 року «Про звільнення у запас за пп. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 »;
- скасовано пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №121 від 14.06.2019 року (по стройовій частині) «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення».
Питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу даним судовим рішенням у справі № 420/9039/21 судом не вирішувалось.
Зазначені судові рішення позивачем було направлено із заявою про їх виконання до військової частини НОМЕР_1 та ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в/ч НОМЕР_2 , а саме про видання наказів про скасування пунктів оскаржуваних наказів згідно рішення суду та виплату грошового забезпечення як за вимушений прогул за період з дати звільнення до дати скасування пунктів наказів.
У відповідь від військової частини НОМЕР_1 та ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в/ч НОМЕР_2 , надійшли листи та витяги з наказів №290 від 19.07.2022 року та №190 від 25.07.2022 року, згідно яких скасовано пункт 9 наказу Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_2 №147 від 31.05.2019 року «Про звільнення у запас за пп. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 », та скасовано пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 121 від 14.06.2019 року (по стройовій частині) «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення».
В частині виплати грошового забезпечення за період з дати звільнення по дату виконання рішення суду, командування військової частини НОМЕР_1 повідомило про те що, у разі поновлення на військовій службі орган який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання щодо виплати військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення.
З приводу питання щодо поновлення на посаді позивача після скасування пунктів наказів про звільнення, то це питання вирішено таким чином - позивач добровільно мобілізувався до лав ЗСУ де проходить військову службу за своєю спеціальністю, тому необхідність у поверненні на службу до військової частини НОМЕР_1 відпала.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 31.05.2019 року по 25.07.2022 pоку.
Джерела права та висновки суду
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року зазначив, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії» визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду».
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини» «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченогостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
У Рішенні від 30.06.2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
У силу ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Як встановлено судом, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 року о справі №420/9039/21, залишеного без змін постановою П'ятого адміністративного апеляційного суду від 14.06.2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про скасування наказів в частинах, що стосуються позивача задоволено:
- скасовано пункт 9 наказу Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_2 №147 від 31.05.2019 року «Про звільнення у запас за пп. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 »;
- скасовано пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №121 від 14.06.2019 року (по стройовій частині) «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення».
Проте питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу даним судовим рішенням у справі №420/9039/21 судом не вирішувалось.
Зазначене судове рішення в частині скасування пунктів наказів виконано наступним чином.
Наказом Командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №290 від 19.07.2022 року скасовано пункт 9 наказу Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_2 №147 від 31.05.2019 року «Про звільнення у запас за пп. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 ».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.07.2022 року №190 скасовано пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.06.2019 року №121, про виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_3 .
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктом 2, 4 статті 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Приписами частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до статті 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII (далі - Закон України № 2262), Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 року №393 (далі - Порядок №393), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон України № 2011), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 (далі - Положення № 114), Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року №499 (далі - Інструкція №499).
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час вимушеного прогулу.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у разі незаконного звільнення (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт «з» пункту 1). Відповідно до ч.3 п.2 Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Як встановлено судом, згідно з наказом (по стройовій частині) т.в.о. начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2019 року №121 ОСОБА_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 31.05.2019 року №147 у запас за п. «д» ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вважати таким, що 14.06.2019 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ); з 14.06.2019 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення; припинити доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю та шифрів.
Оскільки закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), відповідно 13.06.2019 року є останнім днем роботи, за який відповідачем виплачено позивачу заробітну плату при проведенні розрахунку при звільненні.
Тривалість вимушеного прогулу позивача, який утворився внаслідок винесення протиправних наказів, суд вважає необхідним обраховувати з 14.06.2019 року (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 24.07.2022 року (дата, яка передує даті наказу від 25.07.2022 року, яким скасовано пункт наказу №121 від 14.06.2019 року, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення).
Кількість календарних днів у період з 14.06.2019 року по 24.07.2022 року становить 1137 днів.
Останніми двома місяцями, які передували звільненню позивача є - квітень та травень 2019 року.
При цьому судом встановлено, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №420/3593/23, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено частково:
- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення за квітень-травень 2019 року відповідно до займаної посади ОСОБА_1 ;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення за квітень-травень 2019 року відповідно до займаної посади ОСОБА_1 , як командира роти штабних машин 1 батальйону зв'язку з урахуванням усіх складових грошового забезпечення, з урахуванням вже виплачених сум.
На виконання вищезазначеного судового рішення у справі № 420/3593/23 військовою частиною НОМЕР_1 надано довідку-розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з квітня по травень 2019 року з урахуванням перерахунку (справа № 420/3593/23) №67 від 29.01.2024 року, згідно якої грошове забезпечення позивача за квітень 2019 року становить 14 263,75 грн. та за травень 2019 року становить 14 263,75 грн.
Кількість днів служби за період квітень - травень 2019 року становить 61 календарний день.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 467,66 грн. (14 263,75 грн. + 14 263,75 грн.) / 61 (квітень 2019 року та травень 2019 року).
Виходячи з наведених величин, судом здійснено розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період часу з 14.06.2019 року по 24.07.2022 року, а саме: оскільки нарахована середньоденна заробітна плата становить 467,66 грн., а кількість днів вимушеного прогулу складає 1137 днів, то середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з військової частини НОМЕР_1 складає 531 729,42 грн., з урахуванням фактично виплачених сум відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2022 року №400.
У відповідності з п.2 ч.1 ст.371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню, рівно як і рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.
Відповідно до зазначеної норми Закону суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 14 263,75 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 вартості речового майна, що належить до видачі при звільненні у розмірі 19268,16 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII), відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
З вищенаведених законодавчих приписів суд вбачає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 року у справі №803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18), постанові від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19), та постанові від 29.08.2019 року у справі №2040/7697/18.
На час звільнення позивача з військової служби стаття 9-1 Закону № 2011-XII передбачала, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Як зазначив відповідач, що в свою чергу не спростовано позивачем, ОСОБА_1 не звертався до військової частини НОМЕР_1 ані при його звільненні, ані станом на дату розгляду даної справи із заявою (рапортом) щодо виплати вартості речового майна при звільнений. Довідки про вартість речового майна, виданою речовою службою військової частини НОМЕР_1 до позовної заяви позивачем не надано.
Отже всі необхідні умови, передбачені законодавством для отримання грошової компенсації позивач не виконав.
При цьому, як вбачається із доданих до позову документів, позивач суму вартості речового майна у розмірі 19 268,16 грн., що належить до видачі у разі звільнення обрахував самостійно, що суперечить вимогам вищезазначеного Порядку №178. Розрахунок відповідно до чого позивач саме розрахував таку суму у позовній заяві не доведено жодним чином.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги у цій частині є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відносно вимог позивача щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 31.05.2019 року по день ухвалення рішення по справі, суд зазначає наступне.
Зазначену вимогу позивач обґрунтовує тим, що: «…Щодо питання стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 31.05.2019 року (з часу незаконного звільнення) по день ухвалення рішення по справі, позивач зазначає, що ця вимога базується на положеннях Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Внаслідок незаконних дій відповідача, що призвело до незаконного звільнення, наслідком чого стало те, що відповідач не виплатив позивачу у повному обсязі грошове та матеріальне забезпечення, а саме невиплата у повному обсязі грошового забезпечення за період з 14.02.2019 p. по 14.06.2019р., та компенсації вартості речового майна, через те позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення.».
Разом з тим, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивачу було нараховано разом грошове забезпечення у загальному розмірі 34 724,95 грн., що підтверджено довідкою військової частини НОМЕР_1 від 13.01.2023 року №66.
При цьому в межах розгляду даної справи, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 вартості речового майна, що належить до видачі при звільненні у розмірі 19268,16 грн.
Також судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 року у справі № 420/9039/21 судом не було вирішено питання про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому обов'язок щодо виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу до розгляду цієї справи у відповідача був відсутній.
Лише в межах розгляду даної справи судом вирішено питання про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.06.2019 року по 24.07.2022 року.
З огляду на викладене судом не встановлено ані факту затримки виплати позивачу грошового забезпечення, ані факту затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/9039/21, що виключає задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 20 000 грн., суд враховує наступне.
Згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачем не надано суду доказів наявності шкоди, або наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідача та вини останнього в її заподіянні, фактів заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.2 ст.73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/13823/22 не здійснювати.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріального та грошового забезпечення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 14.06.2019 року по 24.07.2022 року у загальному розмірі 531 729 грн. 42 коп. (п'ятсот тридцять одна тисяча сімсот двадцять дев'ять гривень сорок дві копійки), з урахуванням фактично виплачених сум відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2022 року №400.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 14 263 грн. 75 грн. (чотирнадцять тисяч двісті шістдесят три гривні сімдесят п'ять копійок).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя С.О. Cтефанов