11 квітня 2024 р. Справа № 120/16350/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За результатами розгляду даної заяви ГУ ПФУ в Полтавській області винесено рішення від 15.08.2023 № 025150006545 яким було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу.
Як зазначає позивач, відповідач під час вирішення питання про призначення пенсії безпідставно не зарахував період її роботи з 05.07.1994 по 10.09.1994 оскільки відсутній наказ про прийняття, а також період роботи з 25.07.1996 по 19.08.1999 оскільки наявне виправлення в даті наказу про звільнення в трудовій книжці, а в наданій архівній довідці від 20.07.2020 №01-21-16/77 прізвище ім'я по батькові зазначено скорочено.
На думку позивача, дані обставини в жодному разі не повинні впливати на підтвердження її стажу за такий період, позаяк є суто формальними недоліками трудової книжки, відповідальність за які працівник не повинен нести. Окрім того, на переконання позивача, необґрунтоване неврахування зазначених вище періодів її трудової діяльності до страхового стажу суперечить нормам пенсійного законодавства та порушує її право на належний соціальний захист.
За таких обставин позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 15.08.2023 № 025150006545 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та зобов'язати відповідачів зарахувати до її загального стажу періоди роботи з 05.07.1994 по 10.09.1994 та з 25.07.1996 по 19.08.1999, які зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 та призначити їй пенсію відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Ухвалою від 01.11.2023 судом відкрито провадження у справі та ухвалено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено відповідачам 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
16.11.2023 та аналогічний за змістом 21.11.2023 від відповідача 2 - ГУ ПФУ в Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, за вимогами якого останній просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, заперечуючи проти позову відповідач 2 зазначив, що позивач 08.08.2023 звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. За принципом екстериторіальності зазначена заява розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та за результатами розгляду якої було винесено рішення про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку від 15.08.2023 № 025150006545. Відповідач 2 вказує, що при прийнятті даного рішення до страхового стажу позивача не зараховано періоди її роботи з 05.07.1994 по 10.09.1994, оскільки відсутній наказ про прийняття а також період роботи з 25.07.1996 по 19.08.1999, оскільки наявне виправлення в даті наказу про звільнення в трудовій книжці, а в наданій архівній довідці від 20.07.2023 №01-21-16/77 ПІБ позивача зазначено скорочено. Також відповідач вказує, що аналіз наданих документів показує, що період проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи" станом на 01.01.1993 рік складає - 06 років 01 місяць 04 дні, загальний період проживання складає 26 років 3 місяці 27 днів. Загальний страховий стаж роботи складає 24 роки 08 місяців 07 днів якого недостатньо для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Відповідач 2 вказує, що враховуючи те, що позивач немає необхідного страхового стажу, ГУ ПФУ в Полтавській області прийняло правомірне рішення про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з чим в позові просить відмовити.
23.11.2023 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву. Свої заперечення відповідач 1 мотивує тим, що на підставі заяви позивача про призначення пенсії та наданих документів, 15.08.2023 органом Пенсійного фонду винесено рішення № 025150006545 про відмову у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. При цьому відповідач 1 фактично повторив визначені у оскаржуваному рішенні підстави, за яких не було зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди її роботи.
Окрім того відповідач 1 повідомив про те, що 22.09.2022 позивач повторно звернулась із заявою про призначення їй пенсії та на момент розгляду вказаної заяви в індивідуальних відомостях про застраховану особу наявні дані про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків по 31.08.2023. Відповідно і страховий стаж зараховано по вказану дату. При цьому, спірні періоди роботи так зараховано і не було. Таким чином, враховуючи все вищезазначене, з 24.08.2023 (з дня наступного після досягнення 55-річного віку) позивачу було призначено пенсію за віком. З огляду на викладене відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позову.
Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 10.12.1992 та, відповідно, має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
08.08.2023 позивач звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", додавши до заяви необхідний пакет документів.
У подальшому, згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (із змінами) (далі - Порядок № 22-1) після реєстрації вказана заява позивача за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Полтавській області.
За результатами розгляду такої заяви та поданих документів ГУ ПФУ в Полтавській області прийняло рішення № 025150006545 від 15.08.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розумінні ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Мотивами прийняття даного рішення слугувало те, що згідно наданих до заяви документів про стаж, страховий стаж заявника на день звернення складає 24 роки 8 місяців 7 днів страхового стажу із мінімально 25 необхідних років.
При цьому, до страхового стажу позивача не зараховано періоди її роботи з 05.07.1994 по 10.09.1994, оскільки відсутній наказ про прийняття, а також період роботи з 25.07.1996 по 19.08.1999, оскільки наявне виправлення в даті наказу про звільнення в трудовій книжці, а в наданій архівній довідці від 20.07.2023 №01-21-16/77 ПІБ позивача зазначено скорочено.
Вважаючи, що орган Пенсійного фонду безпідставно дійшов висновку про не зарахування вказаних вище періодів її трудової діяльності до страхового стажу та, у зв'язку з цим, протиправно відмовив їй у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених, на його думку, прав та інтересів.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-ІV.
Зокрема, частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років ; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-ХІІ прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям проводиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з п.13 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Так, судом встановлено, що позивачу фактично відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з підстав відсутності необхідного страхового стажу, підтвердивши лише 24 років 8 місяців 27 днів із 25 необхідних років.
Інші умови, дотримання яких є необхідним для призначення такого роду пенсій, відповідачами не оспорюються.
Щодо вищевикладеного суд зазначає, що законодавством, яке діяло до прийняття Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, а саме статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII визначено періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу. Зокрема, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі - Порядок № 637) також визначено, що основним документом який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, при цьому потреба у наданні додаткових відомостей або ж уточненні інших відомостей виникає лише тоді, коли у заявника відсутня трудова книжка або відповідні записи у ній, або ж містяться неточні записи про період його роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 242/2536/16-а, від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а, від 01.01.2022 по справі № 620/1178/19 та інших.
Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 15.08.2023 № 025150006545 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, підставою для не зарахування позивачу до страхового стажу періоду її роботи з 05.07.1994 по 10.09.1994 слугувало те, що відсутній наказ про прийняття.
Підставою не зарахування іншого періоду її роботи з 25.07.1996 по 19.08.1999 стало те, що наявне виправлення в даті наказу про звільнення в трудовій книжці, а в наданій архівній довідці від 20.07.2023 №01-21-16/77 ПІБ зазначено скорочено;
Так, на момент заповнення (25.08.1985) та внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 спірних записів у період до 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), а з 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Як зазначено у пункті 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Досліджуючи копію трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_3 , а саме зміст спірних записів, судом встановлено, що позивач у період з 05.07.1994 по 10.09.1994 працювала на посаді бухгалтера в ТОВ «Тверь» (записи 12-13), у період з 25.07.1996 по 19.08.1999 працювала на посаді касира аптечного пункту по м. Тульчин (запис и15-16).
Суд враховує, що вказані записи містять необхідні відомості про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дату звільнення з посади. Крім того суд зазначає, що записи у трудовій книжці позивача є вчиненими у хронологічному порядку та правильній логічній послідовності,
Наведене спростовує сумніви у можливому маніпулюванні з цими записами. Тобто, суд вважає такі записи належними та допустимими доказами для підтвердження трудового стажу позивача.
Крім того суд також враховує те, що для підтвердження спірного періоду її трудової діяльності з 25.07.1996 по 19.08.1999 позивачем була надана уточнююча довідка комунальної установи Теплицьої селищної ради "Трудовий архів" від 20.03.2023 №01-21-16/77 в якій міститься інформація про те, що позивач у період з 25.07.1996 по 19.08.1999 працювала на посаді касира по Тульчинському аптечному кіоску.
Водночас, ще одною підставою для не зарахування позивачу до загального трудового стажу періоду роботи такого періоду роботи слугувало те, що у вищезазначеній архівній довідці прізвище ім'я та по батькові позивача зазначено скорочено. Втім досліджуючи копію архівної довідки судом встановлено, що ПІБ позивача у вказаній довідці зазначається три рази та лише в одному із трьох випадків допущено скорочення, а саме зазначено " ОСОБА_1 ".
Поряд із тим, як уже неодноразово наголошувалось судом, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Трудова книжка позивача містить необхідні відомості про роботу у спірні періоди. При цьому, скорочення прізвище ім'я та по батькові позивача в архівній довідці не може впливати на достовірність зазначених даних, не може спростовувати факт перебування позивача із підприємством у трудових відносинах та як наслідок не може бути законною підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи у її страховий стаж.
Відповідачем не наведено жодних аргументів про те, що відповідна архівна довідка стосується іншої особи, аніж позивача.
Суд наголошує на тому, що неточності на записах в трудовій книжці, виправлення в записах, помилки, інші неточності допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а також іншої документації підприємства, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Також акцентує увагу на те, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів на підприємстві.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Поряд із тим, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тобто, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки або ж іншої документації на підприємстві, може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
Крім того, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Таким чином на позивача не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить трудова книжка, позаяк такі недоліки не пов'язані із виною позивача.
При цьому, належних доказів в підтвердження недостовірності та неправдивості інформації, що міститься в трудовій книжці позивача, матеріали справи не містять, а остання в судовому порядку недійсною не визнавалась.
Відтак, враховуючи вищевикладене суд вважає, що спірний період трудової діяльності позивача підтверджений належним чином, тому не зарахування органом Пенсійного фонду періоду її роботи 05.07.1994 по 10.09.1994 та з 25.07.1996 по 19.08.1999 до страхового стажу з визначених у оскаржуваному рішенні підстав є протиправним.
Окремо суд також звертає увагу на те, відповідачі не надали жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду вони діяли обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
За таких обставин оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Полтавській області № 025150006545 від 15.08.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо наступної позовної вимоги зобов'язального характеру про призначення пенсії, то суд враховує те, що як вбачається із наданого ГУ ПФУ у Вінницькій області протоколу про призначення пенсії від 28.09.2023, ОСОБА_1 з 24.08.2023 було призначено пенсію зі зниженням пенсійного віку, відповідно до положень статті 55 Закону №796-XII. При цьому як наголошував відповідач 1 у своєму відзиві та як вбачається судом з матеріалів справи, спірні періоди трудової діяльності позивача не були зараховані до її страхового стажу.
Отже, виходячи із вищевикладеного суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача в даному випадку буде зобов'язання ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити з 24.08.2023 перерахунок пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до її страхового стажу періоди трудової діяльності з 05.07.1994 по 10.09.1994 та з 25.07.1996 по 19.08.1999.
Відносно органу Пенсійного фонду України, на який слід покласти обов'язок по відновленню порушеного права позивача, то суд враховує, що оскільки звернення позивача із заявою про призначення пенсії відбулось до ГУ ПФУ у Вінницькій області, тому хоч і повноваження щодо розгляду поданих позивачем матеріалів були делеговані ГУ ПФУ в Полтавській області для прийняття відповідного рішення, проте обов'язок із, власне, щодо зарахування стажу, перерахунку та виплати пенсії залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем звернення позивача із заявою, де позивач перебуватиме на обліку, тобто у ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень і дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у визначений судом спосіб.
Вирішуючи питання відносно розподілу судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При цьому згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1073,60 грн.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів в рівних частинах (по 536,80 грн. з кожного).
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірного рішення суб'єкта владних повноважень (тобто задоволена основна вимога немайнового характеру, яка підлягала оплаті судовим збором), тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов'язується зі способом захисту порушених прав позивача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 15.08.2023 № 025150006545 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 24.08.2023 перерахунок пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до її страхового стажу періоди трудової діяльності з 05.07.1994 по 10.09.1994 та з 25.07.1996 по 19.08.1999.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 11.04.24.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403);
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ: 13967927).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович