м. Вінниця
10 квітня 2024 р. Справа № 120/10176/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши у письмовому провадженні питання про призначення заяви про встановлення судового контролю у справі за позовом ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.09.2023 позовну заяву задоволено повністю. Зокрема зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року на підставі виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 від 19.05.2023 року № ХЛ65839, з врахуванням при її обчисленні у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням виплачених сум пенсії.
27.03.2024 від ОСОБА_1 надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Свою заяву позивач обгрунтовує тим, що рішення суду виконано в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року на підставі виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 від 19.05.2023 року № ХЛ65839, з врахуванням при її обчисленні у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням виплачених сум пенсії.
Проте, оскільки перерахунок проводився з 01.04.2019, у головного управління виникла заборгованість перед позивачем, яка наразі не виплачена. У зв'язку із цим, позивач просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду від 08.09.2023 у справі №120/10176/23.
Ухвалою від 02.04.2024 вказану заяву позивача про встановлення судового контролю призначено до розгляду в письмовому провадженні. Крім того, цією ухвалою встановлено відповідачу (боржнику) 5-ти денний строк для надання письмових пояснень та доказів на підтвердження виконання судового рішення.
08.04.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшли пояснення, в яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю. Відповідач зазначає, що звернення до суду із заявою у порядку статті 382 КАС України можливе лише за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби.
Визначаючись щодо наявності підстав для встановлення судового контролю, суд виходив із наступного.
Так, за частиною 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Процедура судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульована статтями 382, 383 КАС України.
Зокрема, згідно із частинами 1, 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб'єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення. З набранням чинності нової редакції КАС України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов'язковості судового рішення.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Тобто, встановлення судового контролю не є прямим обов'язком суду за наявності відповідного звернення сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.
Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з'ясувати, чи виконано судове рішення, причини, які призвели до невиконання такого рішення та чи є вони об'єктивними, а також оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.
При цьому вимоги статті 382 КАС України не ставлять в залежність можливість позивача звернутися до суду з заявою про встановлення судового контролю з умовою перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби, адже суд наділений повноваженнями встановити судовий контроль не лише після ухвалення рішення, а й під час прийняття рішення у справі.
Як уже зазначалося судом вище, рішенням суду від 08.09.2023 адміністративний позов задоволено та, окрім іншого, зобов'язано зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року на підставі виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 від 19.05.2023 року № ХЛ65839, з врахуванням при її обчисленні у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням виплачених сум пенсії.
Судом встановлено, що на виконання цього рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснено перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року на підставі виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 від 19.05.2023 року № ХЛ65839.
Крім того, позивачу також нараховано заборгованість з виплати вказаної доплати в сумі 34386,01 грн.
При цьому, обґрунтовуючи причини не виплати позивачу даних коштів, відповідач у листі, адресованому позивачу, вказав, що дана заборгованість буде виплачена позивачу після виділення коштів на фінансування з Державного бюджету України, оскільки нормами статті 8 Закону №2262 встановлено, що виплата пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Окрім того, відповідач зазначив, що нараховані кошти в сумі 34386,01 грн. Головним управлінням включені до Реєстру судових рішень та виплату буде здійснено в порядку черговості.
Так, оцінюючи відповідні доводи боржника щодо виплати заборгованості в розмірі 34386,01 грн. після виділення коштів з Державного бюджету на цю мету, суд насамперед виходить з того, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб'єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій. При цьому визначальним є те, чи є достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.
Статтею 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.
Отже, виплати пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ здійснюються ГУ ПФУ України у Вінницькій області виключно за рахунок коштів державного бюджету. Інших фінансових можливостей, окрім зазначених, для здійснення пенсійних виплат орган Пенсійного фонду не має.
Водночас в силу приписів статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Таким чином встановлені обставини вказують на неможливість виконання відповідачем рішення суду у даній справі, в частині виплати позивачеві донарахованих коштів (заборгованості) в сумі 34386,01 грн. через відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення та коштів з державного бюджету на відповідні цілі, що є необхідними для здійснення виплати цієї заборгованості.
Суд звертає увагу на те, що згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі № 373/436/17, від 15.05.2020 у справі № 812/1813/18, від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а, від 19.02.2020 у справі № 821/1491/17 та інших, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Ба більше, суд враховує, що проблема невиконання рішень національних судів у соціальних спорах має загальнодержавний характер. Така проблема існує протягом багатьох років, а робота над її вирішенням здійснюється регулярно і найвищих рівнях публічної влади. На це, зокрема, вказує той факт, що 09.07.2021 відбувся спільний круглий стіл за участю предстаників Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України, Міністерства юстиції України, органів державної виконавчої служби та суддів України, на якому йшлося про критичний стан із виконанням рішень судів про перерахунок та виплату пенсій через відсутність необхідних для цього бюджетних коштів та обговорювалися шляхи виходу із ситуації, що склалась (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1151152/).
Зрозуміло, що в умовах війни України з РФ проблема з видатками державного бюджету на соціальне забезпечення лише загострилася.
Тобто проблема з виконанням рішення суду у цій справі не є індивідуальною, а охоплюється загальною проблемою належного виконання судових рішень в соціальних спорах, яка потребує системного підходу до її вирішення.
Водночас за цих обставин надані суду законом повноваження щодо здійснення судового контролю за виконанням судового рішення не здатні призвести до фактично виконання в повному обсязі ухваленого на користь позивача рішення у цій справі. Тому встановлення судового контролю у даному випадку жодним чином не вплине на виконання судового рішення та, відповідно, не захищатиме право позивача на отримання бюджетних коштів, позаяк виплати таких є залежною від можливостей держави виконати взяті на себе зобов'язання, а не від власного бажання відповідача у цій справі - органу Пенсійного фонду.
Крім того, суд враховує, що однією з основних засад адміністративного судочинства відповідно до ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відтак, суд зазначає, що позачергове виконання рішення у цій справі, яке ухвалене у 2023 році, порушуватиме справедливий баланс інтересів, адже інші громадяни, на користь яких судові рішення були ухвалені раніше, так само як і позивач у цій справі розраховують на отримання належних їм пенсійних виплат.
Таким чином, оскільки часткове невиконання відповідачем рішення суду у цій справі обумовлене об'єктивними причинами - відсутність бюджетних коштів на відповідні цілі, а належних доказів, які б свідчили про намір суб'єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю в порядку, визначеному статтею 382 КАС України.
З огляду на викладене заяву позивача про встановлення судового контролю належить залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 382 КАС України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення №120/10176/23 від 08.09.2023 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Мультян Марина Бондівна