Справа № 569/282/24
11 квітня 2024 року м. Рівне
Рівненський міський суд в особі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт по кримінальному провадженні №12023181010003182 від 16.11.2023 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Клевань, Рівненського району, Рівненської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , одруженого, з середньою освітою, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 , -
Згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань на всій території України введено воєнний стан та оголошено мобілізацію.
01 листопада 2023 року військовозобов'язаний ОСОБА_3 пройшов військово-лікарську комісію, та відповідно до довідки військово - лікарської комісії №136/7 від 01.11.2023 був визнаним придатним до військової служби.
У подальшому, 01 листопада 2023 року ОСОБА_3 під особистий підпис отримав повістку, тобто був належним чином повідомленим про необхідність з'явитись о 08:00 год. 03 листопада 2023 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшої відправки на військову службу під час загальної мобілізації до військової частини НОМЕР_1 .
Однак, ОСОБА_3 достовірно володіючи інформацією про час відправки до військової частини для проходження військової служби та місце розташування збірного пункту, всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», Указу Президента України № 758/2022 від 7 листопада 2022 року «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», не маючи поважних причин та правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, не прибув 03 листопада 2023 о 08:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки до військової частини НОМЕР_1 , для проходженням військової служби за загальною мобілізацією, внаслідок чого ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України - як своїми умисними діями, які виразились в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд за клопотанням учасників судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченої та дослідженням характеризуючих її даних.
Судом з'ясовано, що обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин та наслідки їх не оспорювання. Сумнівів у добровільності та істинності їх позиції у суду немає. Крім того суд роз'яснив учасникам судового розгляду, що вони будуть позбавлені права оспорювати у апеляційному порядку ті фактичні обставини справи, які в судовому засіданні не досліджувались, та ніким не оспорюються.
В судовому засіданні ОСОБА_3 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення, щиро покаявся, кваліфікацію правопорушення не оспорював та підтвердив факт того, що дійсно 01 листопада 2023 року пройшов військово-лікарську комісію, відповідно до якої був визнаним придатним до військової служби. Того ж дня під особистий підпис отримав повістку про необхідність з'явитись о 08:00 год. 03 листопада 2023 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшої відправки на військову службу під час загальної мобілізації до військової частини НОМЕР_1 . Однак, без поважних на те причин 03 листопада 2023 о 08:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки до військової частини НОМЕР_1 , для проходженням військової служби за загальною мобілізацією не прибув.
Постановою слідчого Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області майора поліції ОСОБА_6 від 15.12.2023 визнано та приєднано до матеріалів кримінального провадження в якості речових доказів: розписку на ім'я ОСОБА_3 від 01.11.2023, облікову картку ОСОБА_3 , картку обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного ОСОБА_3 №136/7 від 01.11.2023; довідку військово - лікарської комісії №136/7 від 01.11.2023, листок ознайомлення з нормами законодавства підписаний ОСОБА_3 від 31.10.2023 (а.к.п. 36-37).
Згідно з ч. 1 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 22 КПК встановлено, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Таким чином, за результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 мало місце та містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, у вчиненні якого винен останній.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує, що вказане правопорушення, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів.
Що стосується особи обвинуваченого, то суд враховує, що ОСОБА_3 має постійне місце реєстрації, де проживає разом із дружиною та має на своєму утриманні двох малолітніх дітей, по місцю проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, неофіційно займається суспільно-корисною працею, раніше не судимий.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого суд вважає щире каяття.
Обтяжуючих обставин суд не встановив.
Витрати на залучення експертів становлять 3029,12 гривень.
Міра запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 не обиралася.
Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2013 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Як слідує з п. 3 даної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину його обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчиненого групою осіб і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Статтею 17 Закону України від 23.02.2016 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику суду, як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, так і в справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» п. 38 рішення від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно Постанови Верховного Суду від 18.09.2019 - каяттям є негативно забарвлене почуття, що поєднує в собі співчуття або жаль з приводу свого вчинку і почуття провини за його наслідки.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Обвинувачений ОСОБА_3 щиро покаявся з приводу вчиненого, як під час досудового розслідування так і під час судового розгляду, висловив жаль з приводу вчиненого.
Загальні засади призначення покарання, визначених статтею 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування того чи іншого покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, передбачених ст. ст. 66, 67 КК України, визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого правопорушення, обставини його вчинення, особу винного, обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, а обтяжуючих обставин не встановлено, суд прийшов до переконання, що обвинуваченому має бути призначене покарання без ізоляції від суспільства у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком, оскільки саме такий вид покарання є адекватний характеру вчинення обвинуваченим кримінально-караних дій, буде необхідний й достатній для його виправлення, та попередження нових правопорушень. Крім того, призначене покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, та випливає воно з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 100, 370,374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 (два) роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки:
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Речові докази по справі, а саме: розписку на ім'я ОСОБА_3 від 01.11.2023, листок ознайомлення з нормами законодавства підписаний ОСОБА_3 від 31.10.2023 - залишити при матеріалах кримінального провадження;
- облікову картку ОСОБА_3 , картку обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного ОСОБА_3 №136/7 від 01.11.2023; довідку військово - лікарської комісії №136/7 від 01.11.2023 - повернути ІНФОРМАЦІЯ_4 , що за адресою АДРЕСА_3 .
Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави 3029 (три тисячі двадцять дев'ять) гривень 12 копійок - витрати на залучення експерта.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 починається з моменту проголошення вироку.
Вирок може бути оскаржений обвинуваченим, прокурором шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення згідно з положеннями статей 394 і 424 цього Кодексу.
Вирок суду набирає законної сили, якщо інше не передбачене цим Кодексом після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних чи юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.
Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя -