ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.04.2024Справа № 910/517/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Пилипіва Владислава Володимировича
до Фізичної особи-підприємця Кизименка Георгія Олександровича
про стягнення 89 240,00 грн.
Фізична особа-підприємець Пилипів Владислав Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Кизименка Георгія Олександровича з вимогою про стягнення безпідставно набутих коштів перерахованих згідно квитанції № Р69Е-30КН-544Р-Н999 у сумі 89 240 грн.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.01.2024 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надав строк для реалізації сторонами процесуальних прав.
05.02.2024 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки між сторонами був укладений усний договір, тому підстави для стягнення грошових коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України відсутні.
Позивач правом на подачу відповіді на відзив не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
03.05.2023 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 03/05 на суму 89 240 грн. за послуги з проектування інтегрованих комп'ютерних систем (аванс).
Згідно пояснень сторін, наявної у матеріалах справи квитанції № Р69Е-30КН-544Р-Н999 від 03.05.2023 стверджується факт перерахування позивачем на рахунок відповідача попередньої оплати згідно вищевказаної рахунку у розмірі 89 240 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним було помилково перераховано на рахунок відповідача 89 240 грн., після одержання вимоги про повернення грошових коштів відповідач їх не повернув, у зв'язку із чим він звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 89 240 грн. безпідставно одержаних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Таким чином, між сторонами по справі виникли відносини з договору про надання послуг, укладеного в усній формі, врегульовані гл. 63 ЦК України.
Посилання позивача на відсутність укладеного між сторонами договору спростовується встановленими вище обставинами.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 906 Цивільного кодексу України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Доказів надання відповідачем позивачу послуг, у т.ч. станом на час розгляду справи судом суду не надано.
21.12.2023 позивач направив відповідачу вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 89 240 грн. протягом 7 днів з моменту отримання даної вимоги. Факт направлення вказаної вимоги підтверджується наявними у матеріалах справи описом документів, що направляються цінним листом та накладною № 0407142301990 від 21.12.2023.
Всупереч ст. 74 ГПК України доказів повернення одержаної суми суду не надано.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 526 ЦК України підлягає стягненню 89 240 грн. боргу.
З приводу посилання відповідача про те, що у зв'язку з укладенням сторонами договору в усній формі, позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав заявивши вимогу про стягнення на підставі ст. 1212 ЦК України безпідставно одержаних коштів, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення саме суд, а не позивач вирішує яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу судів, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.
У пункті 7.43 постанови від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Враховуючи викладене доводи відповідача з цього приводу необгруновані.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вкладене та керуючись ст. 86, 129, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кизименка Георгія Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Пилипіва Владислава Володимировича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 89 240 (вісімдесят дев'ять тисяч двісті сорок) грн. боргу, 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.
Суддя О.М.Ярмак