Номер провадження 22-ц/821/731/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/8330/18 Категорія: 305010000 Шипович В.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
09 квітня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіНовіков О.М., Сіренко Ю.В.
секретар Новицька Н.О.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Ковтуна А.В. на заочне рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27.12.2018 (повний текст складено 02.01.2019, суддя в суді першої інстанції Шипович В.В.) у цивільній справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків,
у листопаді 2018 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, яким просила стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обов'язків, в сумі 137861,96 грн., вказавши, що з 05.10.2017 по 11.06.2018 відповідач працював у неї на посаді заступника керівника служби режиму. Звільнений з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул. При цьому 05.10.2017 між сторонами укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. ОСОБА_2 під час виконання своїх посадових обов'язків відповідно до накладних на внутрішнє переміщення отримав на зберігання товари господарського призначення на склад магазину в АДРЕСА_1 на загальну суму 255392,19 грн. 03.06.2018 відповідач на робочому місці не з'явився та на телефонні дзвінки не відповідав. У зв'язку з його відсутністю та необхідність продовження здійснення торгової діяльності 04.06.2018 було проведено комісійну позапланову інвентаризацію товару в магазині по АДРЕСА_1 , під час якої виявлено нестачу підзвітного відповідачу товару (товарно-матеріальних цінностей) на суму 137 861,96 грн. Отримати від відповідача пояснення, щодо нестачі матеріальних цінностей не вдалося. Відповідач ОСОБА_2 під час виконання трудових обов'язків був матеріально відповідальною особою і саме на нього було покладено обов'язок по забезпеченню збереження матеріальних цінностей на об'єкті, а тому позивач звернулася з даним позовом до суду для відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків,
Заочним рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27.12.2018 позов задоволено з посиланням на обґрунтованість позовних вимог.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, після відхилення заяви про перегляд заочного рішення згідно ухвали від 06.03.2024 представник відповідача подав 14.03.2024 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та новим рішенням відхилити позовні вимоги у справі. В обґрунтування вказано на те, що інвентаризація відсутніх товарів проведена за відсутності відповідача, якого про її проведення не повідомили. У справі відсутні накази про проведення інвентаризації та докази того, що винних осіб притягнуто до відповідальності. Позивач не зверталася до органів правопорядку із повідомленням про викрадення майна. У день звільнення акт недостачі відповідачу не вручався та на його адресу не надсилався, матеріальних претензій працівнику не виставлялося. У справі відсутні відомості про те, що відповідач виконував роботу, пов'язану зі зберіганням матеріальних цінностей, а тому укладений з ним договір про повну матеріальну відповідальність правового значення не має.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як ФОП та здійснює роздрібну торгівлю в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, що підтверджується Витягом з ЄДРПОУ (а.с. 5, 6).
Згідно Наказу №08-к від 02.10.2017 ОСОБА_2 з 05.10.2017 прийнятий на роботу до ФОП Сливи на посаду заступника керівника служби режиму (а.с. 7).
05.10.2017 між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с. 22).
Відповідно до умов п. 1 та п. 1.1. Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність - працівник, що перебуває у трудових відносинах з Підприємством, безпосередньо пов'язану з збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому Підприємством матеріальних цінностей, і у зв'язку з викладеним: зобов'язується забезпечити збереження метою матеріальних цінностей, грошових коштів Підприємства протягом всього часу від їх отримання до передачі, продажу (відпуску), а також вживати заходи до запобігання шкоди (втрати).
Розпискою від 05.10.2017 ОСОБА_2 зобов'язався у разі виявлення нестачі товарно-матеріальних цінностей погасити завдану шкоду за власний рахунок (а.с. 23).
11.06.2018 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) ОСОБА_2 звільнено з роботи у ФОП Сливи, що підтверджено Наказом №05-к від 11.06.2018 (а.с. 8).
ОСОБА_2 під час виконання своїх посадових обов'язків отримав на зберігання під звіт товари господарського призначення на склад магазину у АДРЕСА_1 на загальну суму 255 392,19 гривень, що підтверджено накладними на внутрішнє переміщення (а.с. 9-21), а саме :
- накладна № ЯБ-0080 від 23.01.2018 на суму 17310 грн. 00 коп.;
- накладна № ЯБ-0590 від 27.03.2018 на суму 2448 грн. 00 коп.;
- накладна № ЯБ-0185 від 27.03.2018 на суму 261 грн. 00 коп.;
- накладна № ЯБ-0074 від 23.01.2018 на суму 41 080 грн. 00 коп.;
- накладна № ЯБ-0075 від 23.01.2018 на суму 25 540 грн. 00 коп.;
- накладна № ЯБ-0083 від 23.01.2018 на суму 750 грн. 00 коп.;
- накладна № ЯБ-0184 від 27.03.2018 на суму 441 грн. 00 коп.;
- накладна № ЯБ-0008 від 30.03.2018 на суму 86 грн. 30 коп.;
- накладна № СВ-0011 від 31.01.2018 на суму 4 134 грн. 20 коп.;
- накладна № СВ -0010 від 31.01.2018 на суму 2 746 грн. 20 коп.;
- накладна № ЯБ -0104 від 16.02.2018 на суму 160 595 грн. 49 коп.
Згідно Акту недостачі матеріальних цінностей від 08.06.2018, складеного комісією у складі бухгалтера ОСОБА_4 , директора ОСОБА_5 , завідуючого господарством ОСОБА_6 , при проведенні інвентаризації матеріальних цінностей 04.06.2018 у матеріально відповідальної особи ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1 встановлено відсутність матеріальних цінностей на загальну суму 137861,96 гривень (а.с. 24-26).
З урахуванням того, що відповідач є працівником, що несе повну матеріальну відповідальність перед роботодавцем за передані йому під час трудових відносин матеріальні цінності, з огляду на наявну недостачу товарів на встановлену в акт від 08.06.2018 суму, позивач звернувся з цим позовом до суду про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків,
Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.
Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права та законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови що така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю працівника).
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 130 КЗпП України).
Відтак, апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про те, що позивач не зверталася до органів правопорядку із повідомленням про викрадення майна, адже вказане звернення не є необхідною передумовою для вирішення судом питання про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт перший статті 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.
При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Перелік вказаних посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність має бути затверджений в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Проте чинною наразі є постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 № 447/24. Зазначеною постановою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва.
Договір про повну матеріальну відповідальність можна укладати у письмовій форму тільки з працівниками визначених категорій. Договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особами, які не включені до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсним.
Згідно вказаного переліку посад і робіт посада відповідача «заступника керівника служби режиму» не відноситься до тих, що пов'язана з безпосереднім зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих працівнику цінностей, отже відповідач не відноситься до категорії працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
За обставин цієї справи позивачем (роботодавцем) не надано суду, у тому числі на виконання ухвали апеляційного суду від 20.03.2024 про витребування доказів трудового договору, укладеного з відповідачем, чи його посадової інструкції або інших доказів для встановлення того, чи входило до повноважень відповідача безпосередня робота із ввіреними йому роботодавцем матеріальними цінностями.
Відтак позивачем не доведено, що відповідач обіймав посаду, що відносить його до Переліку категорій працівників, з якими можна укладати договір про повну матеріальну відповідальність.
Також у матеріалах справи відсутні докази щодо розміру середньомісячного заробітку відповідача, отже в силу приписів 132 КЗпП України обставин, які б дали суду підстави для покладення на відповідача матеріальну відповідальність у розмірі його середньомісячного заробітку позивачем не доведено.
Отже у задоволенні позовних вимог у цій справі слід відмовити за необґрунтованістю.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже заочне рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27.12.2018 у даній справі слід скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та прийняти постанову про відхилення позовних вимог.
На підставі ст.141 ЦПК України у зв'язку із відхиленням позовних вимог з позивача на користь відповідача слід стягнути 2067,00 грн. судового збору, сплаченого за апеляційний перегляд справи.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити.
Заочне рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27.12.2018 у цивільній справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, - скасувати.
Позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, у даній справі - відхилити.
Стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2067,00 грн. судового збору, сплаченого за апеляційний перегляд справи.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 09.04.2024.
Суддя-доповідач
Судді