Провадження № 22-ц/803/2323/24 Справа № 211/4398/21 Суддя у 1-й інстанції - Середня Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
10 квітня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 211/4398/21 за позовом Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Середньої Н.Г., -
У листопаді 2021 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (далі АТ «Криворізька теплоцентраль») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за комунальні послуги. Мотивуючи свою заяву тим, що позивач є постачальником теплової енергії за адресою проживання відповідачів: АДРЕСА_1 .
Позивачем належним чином виконано свої зобов'язання щодо надання послуг з централізованого опалення за вищевказаною адресою. Відповідачі внаслідок неналежного виконання зобов'язання щодо здійснення оплати за спожиту послугу мають заборгованість за період з 01.12.2015 року по 30.06.2021 року у розмірі 22058,19 грн. Вказану суму заборгованості по оплаті за послуги з централізованого опалення, а також 3% річних у сумі 1229,03 грн. та інфляційні втрати у сумі 3207,03 грн., позивач просить стягнути на свою користь з солідарно з відповідачів, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн.
Заочним рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2023 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення, що виникла за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.12.2015 року по 30.06.2021 року у сумі 22 058 гривень 19 коп., 3% річних в сумі 1 229 гривень 03 коп., інфляційні втрати в сумі 3 207 гривень 03 коп.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору суму 2270 гривень 00 коп., тобто по 454 гривні 00 коп. з кожного.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2023 року в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2023 року у справі № 211/4398/21 відмовлено.
Не погодившись з заочним рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила скасувати рішення суду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що судові повістки відповідачу ОСОБА_2 не були вручені, повідомлення на електрону пошту не надходило.
Вказує, що договір між сторонами відсутній, послуги з гарячого водопостачання у період з 2015-2016 роки позивачем не надавались. Вважає, що борг нараховано необ'єкивно і він не може вважатись реальним. В матеріалах справи відсутні докази щодо сплати за конкретний період послуг, що може слугувати підставою для переривання строків позовної давності.
Відзив на апеляційну скаргу не надано.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-22), та є споживачами послуг з централізованого опалення, які надаються АТ «Криворізька теплоцентраль» за вказаною адресою.
Так, згідно з наданим до суду розрахунком, сума боргу за централізоване опалення квартири АДРЕСА_2 за період з 01.12.2015 року по 30.06.2021 року становить 22 058,19 грн.(а.с. 5).
Задовольняючи позові вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем відповідно до тарифів здійснювалось постачання теплової енергії та гарячого водопостачання, однак відповідачем зобов'язання по оплаті за надані послуги здійснювалось неналежним чином, внаслідок чого у позивача виникло право на стягнення виниклої заборгованості.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду та зазначає наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно достатті 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до статті 25 вищезазначеного Закону, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
В розумінні Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією № 1198, споживачем теплової енергії є фізична особа, яка є власником будівлі (орендодавцем) або суб'єктом підприємницької діяльності або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.
Згідно ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання.
01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов'язки зазначених учасників відносин.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII).
Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг в письмовій формі не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов'язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №176/456/17 (провадження №61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №14-280цс18.
У зв'язку з чим, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності укладеного між сторонами договору.
В апеляційній скарзі відповідач наполягає на тому, що в матеріалах справи відсутні докази щодо сплати за конкретний період послуги, що може слугувати підставою для переривання строків позовної давності.
Колегія суддів дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості, також не приймає довід відповідача, щодо відсутності підтвердження факту переривання строків позовної давності, оскільки відповідачами здійснювалась часткова оплата за послугу з централізованого опалення, зокрема, і в між опалювальні періоди, що є підтвердженням переривання такого строку.
ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.
За нормами ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.
Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.
В частині рішення про задоволення вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Беручи до уваги зазначене, правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов'язанням і, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Отже, вирішуючи спори цієї категорії, судам слід враховувати, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання житлово-комунальних послуг, є грошовими зобов'язаннями, у яких, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК), - вимагати сплату грошей за надані послуги. Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявляв вимоги про стягнення з відповідачів на його користь 3% річних у сумі 1229,03 грн. та інфляційні втрати у сумі 3207,03 грн., нарахованих на суму несплаченої заборгованості.
Оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов'язанням, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини другої статті 625 ЦК України.
Щодо посилання відповідача в апеляційній карзі на те, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що судові повістки відповідачу ОСОБА_2 не були вручені, повідомлення на електрону пошту не надходило, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно повідомлень (а.с.35, 38, 41), виклики судом першої інстанції направлялись відповідачам неодноразово за адресою їх реєстрації. Судові рекомендовані повідомлення повернулись до суду з підстав «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.90).
У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», відповідно до положень п.п.3, 4 ч.8 ст.128 ЦПК України, судова повістка (відправлення) вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки і особа вважається повідомленою.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок допущеного судом першої інстанції процесуального порушення відповідач був позбавлений можливості отримати судові повістки.
У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі №910/1730/22 вказано, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ЦПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 910/8197/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 911/3113/20).
Всупереч доводів апеляційної скарги, відповідач належними доказами не довела, що у неї відсутній обов'язок по оплаті за надані послуги з централізованого опалення.
Доводи скарги зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом обставин справи та невірне застосування ним законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді: