Справа № 163/2009/22 Головуючий у 1 інстанції: Шеремета С. А.
Провадження № 22-ц/802/309/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.
02 квітня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника відповідачів - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Головненської селищної ради Ковельського району Волинської області, прокурор Ковельської окружної прокуратури Волинської області, про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки над неповнолітніми дітьми, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 , поданою в її інтересах представником ОСОБА_5 , на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2023 року,
У листопаді 2022 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 самоусунулися від виховання, утримання, фізичного розвитку своїх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які є її внучками та на даний час проживають разом із нею на АДРЕСА_1 , і тільки вона доглядає та утримує дітей, піклується про стан їх здоров'я та всебічний розвиток.
ОСОБА_4 зазначає, що відповідачі проживають окремо від дочок, фактично з ними не спілкуються, не цікавляться їх навчанням, не дбають про їх фізичний і духовний розвиток, матеріальної допомоги на їх утримання не надають.
Також позивачка покликається на висновкок органу опіки та піклування Головненської селищної ради від 12.09.2022, яким відповідачці ОСОБА_2 рекомендовано змінити ставлення до виховання та утримання дітей, однак ОСОБА_2 і ОСОБА_1 продовжують ухилятися від виконання батьківських обов'язків, про дітей не піклуються, не дбають про них, повністю усунулися від виховання дітей.
Враховуючи наведене, та уточнивши позовні вимоги, позивачка просила позбавити ОСОБА_2 і ОСОБА_1 батьківських прав відносно їх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і встановити над ними опіку, призначивши її опікуном дітей.
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2023 року в позові відмовлено.
Не погодившись із даним рішенням суду, представник ОСОБА_5 від імені позивачки ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
Постановою Волинського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_4 , подану від її імені представником ОСОБА_5 , було задоволено, рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 і ОСОБА_1 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Встановлено піклування над неповнолітньою ОСОБА_7 , призначивши її піклувальником ОСОБА_4 . Встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_6 , призначивши її опікуном ОСОБА_4 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 24 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено.
Постанову Волинського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
У судове засідання, призначене апеляційним судом на 02 квітня 2024 року після відкладення розгляду справи за клопотанням представника відповідачів, позивачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, про що особисто розписалися в письмовому повідомленні суду від 14.03.2024, наявному в матеріалах справи.
01 квітня 2024 року представник позивача ОСОБА_5 надіслала суду в електронному вигляді клопотання про відкладення судового засідання та надання можливості ознайомлення з відзивом на апеляційну скаргу та доданими документами, надісланими відповідачами апеляційному суду електронною поштою 01.04.2024 року.
Однак, колегія суддів 02 квітня 2024 року в судовому засіданні відмовила у клопотанні про долучення до матеріалів справи відзиву через сплив строку на його подання та повернула відзив без розгляду, враховуючи, що справа апеляційним судом розглядається повторно після скасування судового рішення апеляційної інстанції касаційним судом та за апеляційною скаргою, яка була подана 07 серпня 2023 року. Відповідачам, які скористались правничою допомогою професійного адвоката як їх представника, після відкриття апеляційного провадження було надано відповідний строк, визначений ст. 359 ЦПК України, для подання відзиву на апеляційну скаргу. Як видно з матеріалів справи, відповідачами у цей строк не було подано письмового відзиву на апеляційну скаргу.
Таким чином, позивач та її представник необгрунтовано вважали, що мають право просити суд про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з відзивом на апеляційну скаргу, хоча суд ще не вирішував питання про його прийняття, а тому колегія суддів ухвалила визнати причину неявки позивачки та її представника в судове засідання неповажною і вирішила розглядати справу за їх відсутності, що відповідає нормам ст.372 ЦПК України.
Селищний голова Головненської селищної ради як органу опіки і піклування подав заяву про розгляд справи за відсутності представника, вказав, що третя особа позов не підтримує.
Відповідачі та їх представник апеляційну скаргу заперечили та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши пояснення відповідачів та їх представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з таких підстав.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують належним чином батьківських обов'язків. Суд дійшов висновку, що відповідачі не повністю усунулися від виховання й утримання дітей. У справі не встановлено обставин, які би свідчили, що відповідачі не бажають спілкуватися з дітьми та брати участь в їх вихованні, тобто свідомо, умисно нехтують батьківськими обов'язками, однак убачається, що між сторонами існує конфлікт, який негативно впливає на взаємовідносини з батьками дітей, які проживають з позивачкою - їх бабусею. Небажання дочок спілкуватися з батьками саме по собі не свідчить про ухилення батьками від виконання батьківських обов'язків, оскільки ці обставини зумовлені не їх волею. Судом також розцінено позицію позивачки, що позов про позбавлення батьківських прав має матеріальне підґрунтя. Разом з тим, сам факт активної участі відповідачів у судовому процесі вказує на їх небайдужість до батьківських обов'язків, а тому застосування до них такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, на даний час є передчасним і необгрунтованим.
Із такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на наступне.
Згідно із частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
До такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав щодо дитини вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).
Отже, права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_2 батьківських прав.
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями повторних свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 (а.с.28, 29).
Відповідачі проживають в с.Згорани Ковельського району та мають ще трьох малолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_6 , і ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Усі діти зареєстровані за місцем проживання батьків.
Як видно зі свідоцтва про шлюб, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_11 зареєстрували шлюб між собою 06 липня 2020 року.
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_4 вказувала на те, що діти фактично проживають з нею, відповідачі ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків, не беруть участі у вихованні дочок, не піклуються про їх стан здоров'я та духовний розвиток, не проявляють батьківської турботи.
Діти ОСОБА_12 і ОСОБА_13 проживають разом із бабою - позивачкою ОСОБА_4 , яка згідно з наявними у справі даними є пенсіонеркою, проживає у с. Сильне Ковельського району, в будинку, який винаймає, власного помешкання на території селищної ради не має.
Обставину щодо фактичного проживання разом з позивачкою ОСОБА_4 дітей, щодо яких позивач ставить питання про позбавлення відповідачів батьківських прав, підтверджено актами обстеження умов проживання від 16.08.2022 і від 16.10.2023, а також не заперечують і самі відповідачі та орган опіки і піклування.
Отже, колегія суддів не бере до уваги доводи представника відповідачів, що ОСОБА_4 як бабуся дітей, які з нею проживають, не мала права звертатися з даним позовом, а тому не підлягає задоволенню апеляційним судом клопотання відповідачів про закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду з підстав, передбачених ст. 165 СК України.
Відповідно до наданих суду письмових доказів, усі діти навчалися та менші продовжують навчатись у місцевому Згоранському ліцеї.
За змістом характеристик, наданих директором ліцею та класними керівниками кожного з дітей, батьки приділяють належну увагу навчанню та вихованню дітей, підтримують стосунки з однокласниками, друзями учнів, з учителями, радяться з ними, реалізують поради у відносинах з дітьми, беруть участь у шкільному та особистому житті їх дітей, відвідують батьківські збори. Незважаючи на те, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 проживали в бабусі, батьки не обділяли увагою навчання та виховання доньок, тато вагомо допомагав у ремонті класу, батьки підтримують стосунки зі школою. Натомість, відносно періоду проживання ОСОБА_12 з бабусею зазначено, що під час дистанційного навчання у 2022-2023 н.р. на онлайн-уроки вона виходила рідко, маючи належне забезпечення, відвідування було неконтрольованим (а.с.193-195).
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідачі пояснили, що необхідність у проживанні старших дівчат у бабусі було зумовлене їх навчанням у музичній школі, можливістю та бажанням бабусі надати допомогу у вихованні та навчанні внучок, оскільки в сім'ї зростали ще троє менших дітей, які також потребували батьківського догляду й уваги. Однак, вони не ухилялись від обов'язків з виховання й утримання ОСОБА_12 й ОСОБА_13 , а за кожної можливої нагоди передавали бабусі кошти і продукти харчування для дітей, одяг та інше, цікавились їх успіхами, виявляли увагу, турботу і свою любов. Проте, вважають, що позивачка з метою набуття дітьми статусу таких, котрі позбавлені батьківського піклування, та отримання певних коштів і пільг, що пов'язані з таким статусом, вирішила подати даний позов, що ще більше погіршило відносини між ними.
Позивачем долучено до матералів справи характеристики ОСОБА_12 і ОСОБА_13 з Любомльської дитячої музичної школи, з яких слідує, що вони навчалися в музичній школі по класу бандури: ОСОБА_12 з 2014 року по 2023 рік, а ОСОБА_13 - з 2016 року. Зазначається, що батьки не відвідували коцерти і батьківські збори, усіма питаннями, що виникали в процесі навчання дітей, зокрема й оплатою, придбанням костюмів, займалася бабуся ОСОБА_4 .
Суду також надано документи, що свідчать про навчання ОСОБА_7 у Волинському фаховому коледжі культури і мистецтв ім. І.Ф. Стравінського з 2023 року. З інформації коледжу, поданої позивачкою до матеріалів справи, вбачається, що питаннями вступу до цього навчального закладу, поселенням в гуртожиток та організацією навчання дитини заяймалася бабуся ОСОБА_4 , а не батьки.
Разом з тим, судом встановлено, що не заперечувалось і відповідачами, що за останні роки відносини між старшими дочками і батьками значно погіршились. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вважають, що на це вплинула великою мірою бабуся ОСОБА_4 завдяки своїм переконанням, поглядам на життя в сільській місцевості, відношенню до побуту та праці в умовах багатодітної сім'ї та не надто високих доходів родини.
Проте, як убачається з характеристик сторін з їх місця проживання, відповідачі - батьки п'яти дітей - володіють житловим будинком, земельною ділянкою площею 0,25 га для забудови та 0,20 га для ведення сільського господарства та займаються бджільництвом. Компрометуючих відомостей щодо ОСОБА_1 та членів його сім'ї селищна рада не має, скарг на їх поведінку з боку односельців не надходило. Серед сусідів сім'я характеризується позитивно, є неконфліктна. Відповідачі зарекомендували себе як працелюбні, привітні, виховують своїх дітей на принципах загальноприйнятих норм моралі. ОСОБА_1 за складом характеру справедливий, доброзичливий, відвертий у спілкуванні. Дбайливо ставиться до дітей. ОСОБА_2 належним чином виховує дітей, ввічлива у відносинах з односельцями. Разом з чоловіком бере активну участь у громадському житті школи і селищної ради в цілому.
З характеристики позивачки ОСОБА_4 за місцем її проживання, вбачається, що вона активної участі в житті селищної ради не приймає. На підставі національних інтересів, а саме її проросійських поглядів, неодноразово виникали конфлікти з місцевими жителями. Постійно конфліктує з сім'єю своєї дочки ОСОБА_2 . За період проживання на території селищної ради зарекомендувала себе посередньо. За складом характеру комунікабельна, активна, принципова, легко знаходить спільну мову з людьми, спиртними напоями не зловживає.
Орган опіки та піклування Головненської селищної ради надав висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_7 і ОСОБА_6 (додаток до рішення виконкому від 23.08.2022 № 30). Висновок обґрунтовано тим, що при прийнятті такого рішення було враховано, що діти проживають із бабусею, але не встановлено вагомих підстав для доцільності позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 , оскільки налагодження близьких та довірливих родинних відносин в сім'ї буде лише сприяти позитивному результату для долі дітей. Рекомендовано матері по можливості спілкуватися зі своїми дітьми, а також змінити ставлення до виховання та утримання своїх дітей. Також в інтересах дітей краще зберегти їх родинні зв'язки з матір'ю (а.с.15).
Аналогічний висновок надано органом опіки та піклування Головненської селищної ради (додаток до рішення виконкому від 24.01.2023 № 3) про недоцільність позбавлення батьківських прав обох батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відносно дітей ОСОБА_7 і ОСОБА_6 . При прийнятті рішення було враховано те, що діти проживають із бабусею, але не встановлено вагомих підстав для доцільності позбавлення батьківських прав жодного з батьків (а.с.47).
Крім того, суду при повторному апеляційному розгляді справи позивачкою було надано інформацію з коледжу, де навчається ОСОБА_12 , що у період з 18.10.23 р. по 28.02.2024 р. батьки з'являлись у коледжі 22.02.2024 року з метою ознайомлення дирекції та куратора з постановою Верховного Суду в цій справі та цікавились студентським життям своєї доньки, спілкувались про перебування дитини у коледжі із заступником директора з виховної роботи, куратором та завідувачем денного відділення.
В суді відповідачі пояснили, що на даний час здійснили оплату, пов'язану з навчанням та проживанням у гуртожитку своєї дочки ОСОБА_12 .
Крім того, відповідачами та їх представником надано суду довідку зі Згоранського ліцею про те, що батьки цікавляться станом навчання та виховання ОСОБА_13 , постійно приходять до навчального закладу, спілкуються з учителями, дирекцією ліцею, шукають контакту з дитиною, цікавляться її життям. Батько бере активну участь у поточному ремонті класних кімнат, де навчаються їх діти. Мама заохочує дітей до участі у конкурсах та інших позакласних заходах ліцею. З молодшими братами та сестрою ОСОБА_13 в ліцеї контактує.
З відповіді від 21.03.2024 року на заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до селищного голови повідомлено, що проведено бесіду із ОСОБА_4 щодо надання можливості батькам брати участь у вихованні та утриманні неповнолітніх дітей ОСОБА_12 та ОСОБА_13 та виконанні ними своїх батьківських обов'язків, а також у сприянні в налагодженні відносин між батьками та дітьми.
Аналізуючи наявні в справі письмові документи, пояснення в суді відповідачів, їх представника, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідачів батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Апеляційний суд враховує, що відповідачі не є тими особами, поведінка чи дії яких можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з батьками сімейних відносин не буде відповідати інтересам дітей, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд обґрунтовано не погодився з ними.
У матеріалах справи відсутні докази того, що хтось із відповідачів притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо дітей, вчиняв будь-яке насильство стосовно них або ж що батьки можуть негативно впливати на виховання своїх дітей.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачів від виконання батьківських обов'язків судом не встановлено.
Також судом не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що батьки дітей не бажають спілкуватися з ними та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунулися від виконання своїх обов'язків з їх виховання.
Той факт, що на час розгляду справи ОСОБА_12 та ОСОБА_13 проживає окремо від батьків, а саме з бабусею, не свідчить безумовно про те, що їх батьки не бажають брати участь в їх утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтують батьківськими обов'язками. Такі дії відповідачів, на думку апеляційного суду, свідчать про врахування якнайкращих інтересів дочок, а їх догляд зі сторони бабусі розцінюється як добровільна допомога у вихованні онучок.
Отже, суд першої інстанції, з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, бажання як позивача, так і відповідачів, брати участь у їх вихованні та спілкуванні, з огляду на відсутність свідомого нехтування відповідачами своїми батьківськими обов'язками, дійшов правильного висновку про відмову в позові.
Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у розглядуваній справі не встановлено.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано думку дітей, оскільки така думка не може бути єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22).
Покликання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права щодо недослідження доказів апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки суд належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримав вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.
Отже, враховуючи наведене, доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що відповідачі не виконують своїх батьківських обов'язків з виховання дітей, повністю самоусунулись від участі в їх житті, а також вину відповідачів у невиконанні ними своїх обов'язків, є помилковими, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення першої інстанції - без змін.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при подачі касаційної скарги у цій справі, що була Верховним Судом задоволена, сплатили судовий збір у сумі 3969,60 грн, що підтверджено квитанціями, а тому відповідно до норм ст. 141 ЦПК України ці витрати належить стягнути з позивача в їх користь - по 1984,80 грн кожному.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 , подану в її інтересах представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення.
Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2023 року в даній справі залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 понесені ними судові витрати за подання касаційної скарги в розмірі по 1984 (одній тисячі дев'ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок кожному відповідачу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді