Єдиний унікальний номер 722/438/24
Номер провадження 2/722/191/24
05 квітня 2024 року Сокирянський районний суд Чернівецької області в складі:
судді: Ратушенка О.М.
секретаря: Кушнір І.В.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим від його імені адвокатом Поляк Марією Володимирівною до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Сокирянської міської ради про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 звернувся в Сокирянський районний суд із вказаним вище позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав.
Обґрунтовуючи позов вказував на те, що 02 серпня 1997 року між ним та відповідачкою, ОСОБА_2 , укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану Заставнівського районного управління юстиції Чернівецької області 08 листопада 2011 року.
Від вказаного шлюбу у сторін народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .
На початку 2022 року відповідачка перестала цікавитись життям сім'ї, повідомила, що бажає розлучитись. З того часу жодного прояву уваги з її сторони до дитини не було, на телефонні дзвінки дитини не відповідає, ігнорує її.
В лютому 2022 року відповідачка переїхала проживати окремо від сім'ї в м.Сокиряни .З того часу участі у вихованні дитини вона не бере, матеріально не забезпечує та спільно не проживає.
Всі намагання позивача зберегти сім'ю, налагодити спілкування з дружиною та повернути її в сім'ю були марними, ОСОБА_2 не повідомляла своє місце проживання та ігнорувала повідомлення та дзвінки позивача, родини та друзів.
У лютому 2023 року відповідачка повідомила позивачу, що подальше її перебування в зареєстрованому шлюбі суперечить її інтересам, у зв'язку із цим хоче розірвати шлюб.
Після переїзду відповідачка не піклується про доньку, не відвідує та не цікавиться її життям, не виконує обов'язки щодо утримання. Відтак, відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов'язків та не бере участі у вихованні дитини. У зв'язку з чим, починаючи з січня 2022 року по сьогоднішній день обов'язки з виховання та утримання неповнолітньої ОСОБА_3 виконує тільки її батько - ОСОБА_1 .
Додані до позовної заяви докази, на його думку, підтверджують факт самостійного виховання ним доньки, та в свою чергу самоусунення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків.
Із врахуванням викладеного просив розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачкою та позбавити останню батьківських прав щодо їхньої спільної доньки.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, натомість подав до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання також не з'явилась, однак 05.04.2024 року, надіслала до суду заяву, в якій підтвердила викладені в позовній заяві обставини та визнала заявлені позовні вимоги в повному об'ємі.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Сокирянської міської ради Мельник І.Б. 05.04.2024 року подала до суду письмову заяву, згідно якої не заперечувала щодо задоволення позовних вимог, справу просила розглянути без її присутності.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, у відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Так, з наведених у позовній заяві обставин, які згідно ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню, оскільки визнані сторонами, встановлено, що 02.08.1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , укладено шлюб, зареєстрований Виконавчим комітетом Василівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області за актовим записом №05, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 виданого повторно 08.11.2011 року.
Під час шлюбу у сторін народилися донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 .
Згідно ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Частинами 3,4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Судом встановлено, що сторони з січня 2022 року не підтримують між собою шлюбні відносини, не ведуть спільне господарство, разом не проживають, тому розірвання шлюбу дійсно відповідає їхній волі.
Окрім цього судом встановлено, що розірвання шлюбу не буде порушувати права неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , яка з січня 2022 року проживає та перебуває на утриманні батька.
Вказані обставини підтверджуються витягом з реєстру територіальної громади №2022/000662530 від 27.09.2022 року виданої Кіцманською територіальною громадою, згідно якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з реєстру територіальної громади №2024/001958684 від 26.02.2024 року виданої Сокирянською територіальною громадою, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно висновку про стан здоров'я, фізичний і розумовий розвиток дитини виданого 19.02.2024 року «Кіцманською амбулаторією сімейної медицини та спеціалізованої допомоги» за №151, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , практично здорова. З 2022 року станом здоров'я доньки ОСОБА_5 , лікуванням та профілактичним оглядом займається виключно батько ОСОБА_1 . Мати ОСОБА_2 до фізичного та ментального стану здоров'я доньки не проявляє. На виклики сімейного лікаря не відгукується.
Згідно характеристики виданої в.о. директора ВСП «Кіцманський фаховий коледж ЗВО «ПДУ» І.Біляра, ОСОБА_3 у 2023 році вступила на навчання до ВСП «КФК ЗВО «ПДУ» спеціальністю «Облік і оподаткування». За період навчання зарекомендувала себе з позитивної сторони. Батько ОСОБА_1 , бере активну участь у вихованні доньки, цікавиться життям дитини, завжди перебуває на зв'язку, забезпечує високий рівень навчання доньки. Мати ОСОБА_2 , з дитиною не спілкується, вихованням не займається, з класним керівником на зв'язок не виходить. З родиною не проживає.
Згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ВР-002183943, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на 07.02.2024 року до кримінальної відповідальності не притягувався
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1,2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст.18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
Сімейним кодексом України у статті 7 визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Аналіз наведеної норми свідчить, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, ЄСПЛ зауважував, що якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням.
Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Таку правову позицію висловив ВС в справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984 св 21) від 26.04.2022 року.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).
Відсутність побачень з дитиною та навіть спроб їх здійснення, свідчить про відсутність інтересу до дитини з боку відповідача, що відповідно до рішення «Хант проти України» є підставою для позбавлення батьківських прав.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11, встановив відсутність порушень національними судами російської федерації статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), а також зауважив, що, якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією.
Існуючі сімейні зв'язки між дітьми та батьками, які насправді піклуються про них, захищаються Конвенцією.
Позбавлення батьківських прав відповідача в судовому порядку скасувало лише правовий зв'язок між ним та його дітьми, підтвердило відсутність фактичного духовного зв'язку між батьком та дітьми.
Судом встановлено, що з січня 2022 року сторони разом не проживають, фактично припинивши шлюбні відносини.
З досліджених в судовому засіданні письмових доказів також встановлено, що з того ж часу відповідачка не приймає участі в житті неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , не піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. Не забезпечує їй необхідного харчування, медичного догляду, лікування. Не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не створює умов для отримання дитиною освіти.
Вказані обставини визнаються сторонами та ніким не оспорюються.
Таким чином суд вважає, що відповідачкою ОСОБА_2 свідомо обрано такі життєві умови, за якими її участь у вихованні дитини ОСОБА_3 є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків в розумінні статті 164 СК України.
ЄСПЛ неодноразово зауважував, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати, дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Згідно протоколу здійснення сесії практичним психологом-консультантом Гнатюк Альоною - неповнолітньої ОСОБА_5 від 14.02.2024 року, психолог дійшла до висновку, що дівчина проявляє різні емоції, такі як глибокий сумнів, розчарування, образу або відчуття втрати через відмову матері. Ці емоції можуть супроводжуватися внутрішньою болем та стражданням. Окрім того, травматичний досвід інколи впливає на поведінку та настрій дівчини. Вона стає відстороненою, замкнутою або, навпаки, демонструє агресивність чи неврівноваженість.
ОСОБА_5 стикається із труднощами у встановленні довірчих відносин з іншими людьми та відчуває складнощі у відкритті та спілкуванні через пережиту відмову матері. Травматичний досвід суттєво вплинув на самооцінку та самоповагу дівчини, наявне відчуття власної неприйнятності або некомпетентності.
Найважливіше - забезпечити для дівчини безпечне та підтримуюче середовище, де вона може відчути підтримку, розуміння та емоційну підтримку. Так, ситуація, де батько підтримує дочку, від якої відмовилась мати, є дуже складною для всіх сторін, але підтримка з боку батька може виявитися надзвичайно корисною для дитини. Батько може стати важливим джерелом емоційної підтримки для дочки в умовах, коли вона відчуває відмову матері. Його присутність та підтримка можуть допомогти зменшити емоційний стрес та покращити самопочуття дитини.
Зв'язок з батьком може забезпечити дочці відчуття безпеки та захисту в умовах, коли вона відчуває відмову матері. Це може сприяти її психологічному благополуччю та самоповазі. Батько може допомогти дочці зрозуміти та переробити свої емоції стосовно відмови матері, поділитися своїм розумінням та допомогти їй зосередитися на позитивних аспектах життя. Важливо, щоб батько був чутливим до потреб та емоцій дочки та надавав їй підтримку у способі, який був би найкращим для неї.
Враховуючи наведене суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її неповнолітньої дитини ОСОБА_7 із врахуванням наданої нею заяви про визнання позову, слід задовольнити, адже це якнайкраще відповідатиме інтересам дитини.
Відповідно до ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Таким чином, враховуючи стан здоров'я та матеріальне становище відповідачки, вік її дитини, яка потребує необхідного забезпечення, виходячи з розумності та достатності розміру аліментів, необхідних для задоволення потреб дитини, а також з реальної можливості відповідачки сплачувати щомісячно аліменти, не порушуючи прав останньої суд вважає, що з ОСОБА_2 слід щомісячно стягувати аліменти на утримання ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня звернення до суду з позовом і до досягнення дитиною повноліття.
У відповідності до ст.141 ЦПК України, судові витрати слід стягнути з відповідача.
Керуючись ст.ст.150, 157, п.2 ч.1 ст.164, ч.ч. 2, 3 ст.166, ст.ст. 180-184 СК України, ст.13, ст.141, ст.ст. 263, 265, 268, 273, ч.1 ст.280, ст.ст. 282, 284, 287-289, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги задовольнити.
Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований Виконавчим комітетом Василівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області за актовим записом №05 від 02.08.1997 року.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , батьківських прав по відношенню до її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 27.02.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , судовий збір в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 копійок.
Допустити негайне виконання рішення суду, в межах платежу за один місяць.
Копію даного рішення, після набрання ним законної сили, надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Сокирянський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.М.Ратушенко