Справа № 629/834/24
Номер провадження 2/629/434/24
РIШЕННЯ
09.04.2024 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Цендри Н.В., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Заявою-договором №2189743-604 від 19.08.2021 року, суд, -
Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Заявою-договором №2189743-604 від 19.08.2021 року, в обґрунтування якого зазначив, що 19.08.2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено Заяву-договір №2189743-604 про надання споживчого кредиту, згідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 62940,00 грн., зі строком користування 60 місяців, проценти за користування кредитом 0,01% річних, комісія за обслуговування кредиту 4,9% щомісячно. Позивач свої обов'язки за кредитним договором виконав в повному обсязі. Відповідач взяті на себе обов'язки, щодо виконання умов договору, належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 27.12.2023 виникла заборгованість по сплаті кредиту у сумі 108555,52 грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту (в т.ч.прострочена) - 56119,36 грн, заборгованість по процентам (в т.ч.прострочена) - 7,17 грн, заборгованість по комісії (в т.ч.простроченій) - 52429,02 грн. Відповідачу було надіслано повідомлення-вимогу про дострокове повернення кредиту та погашення заборгованості за процентами, пенею тощо в стислі терміни.Однак, станом на день звернення до суду заборгованість відповідачем не погашена. На підставі викладеного представник позивача просить стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також понесені позивачем судові витрати.
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 лютого 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.
20.03.2024 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Крижановським М.В. надано відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги АТ «Таскомбанк» визнав частково. Зазначив, що визначена позивачем сума заборгованості за кредитом 56119,36 грн має бути зменшена на суму сплачених відповідачем коштів 18504,36 грн, що безпідставно віднесені АТ «Тоскомбанк» на погашення комісії. Оскільки положення п.1.4 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту 4,9% суперечить положенням ч.1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним. Таким чином відповідач вважає, що розмір невиконаного основного зобов'язання за Заявою-договором №21943-604 від 19.08.2021 становить 37622,14 грн (108555,52 грн (загальна заборгованість за позовними вимогами)-52429,02 грн (коміся)-18504,35 грн (сплачена комісія)). Крім того просив розподілити понесені судові витрати відповідача на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
22.03.2024 року представником позивача ОСОБА_2 надано заяву на відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості, в якій остання просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що щомісячна комісія за обслуговування кредиту передбачена кредитним договором, який підписано сторонами. Позичальник був ознайомлений з усіма умовами кредитного договору та погодився з ними. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то просила відмовити, оскільки дана вимога є необґрунтованою та передчасною. Представником не надано належних та допустимих документів які б підтверджували оплату правничої допомоги, в тому числі документів, які б підтверджували перерахунок коштів адвокату.
02.04.2024 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Крижановським М.В. надано заперечення на відповідь на відзив, в якому останній просив частково задовольнити позовні вимоги АТ «Таскомбанк» та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по тілу кредиту у розмірі 37622,14 гривень. У задоволені решти позовних вимог відмовити. Розподілити понесені судові витрати відповідача на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.
Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, в наданій заяві на відзив на позовну заяву просила провести розгляд справи без участі представника АТ «Таскомбанк».
Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Крижановський М.В. в судове засідання не з'явилися, останнім надано заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши надані докази, доводи сторони відповідача, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
19.08.2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 підписано Заяву-договір про надання споживчого кредиту № 2189743-604. Відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 62940,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,01% річних, комісії за обслуговування кредиту в розмірі 4,9% щомісячно із терміном користування кредитом на 60 місяців.
Відповідно до умов кредитного договору відповідач акцептував Публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті банку: www.nascombank.kom.ua, на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб і беззастережно приєднався до умов договору.
Підписавши кредитний договір відповідач зобов'язався належним чином виконувати усі умови даного договору та взяті на себе зобов'язання.
АТ «Таскомбанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконало повністю, кредитні кошти ОСОБА_1 надані у розмірі та у спосіб, визначений у договорі.
Відповідно до виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 20.08.2021 року на рахунок НОМЕР_1 зараховано кредитні кошти за договором №2189743-604 від 19.08.2021 у розмірі 62940,00 грн.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №2189743-604 від 19.08.2021 року укладеного з позичальником ОСОБА_1 станом на 27.12.2023 загальна сума боргу становить 108555,52 грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту (в т.ч.прострочена) - 56119,36 грн, заборгованість по процентам (в т.ч.прострочена) - 7,17 грн, заборгованість по комісії (в т.ч.простроченій) - 52429,02 грн.
Відповідно до статті 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна умов договору не допускається.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до статті 610, 611 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною першою статті 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідач взяв на себе зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за їх користування, проте у визначений строк їх не повернув, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення тіла кредиту та процентів підлягає задоволенню.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по комісії (в т.ч. прострочена) у розмірі 52429,02 грн., то суд зазначає наступне.
Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв'язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Як уже зазначалося судом вище, умовами укладеного між сторонами договору встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Ураховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, визначені в п. 1.4 Заяви-Договору №2189743-604 від 19.08.2021 року умови щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту щомісячно в розмірі 4,9%, є нікчемними.
Частиною 4 статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг, як це закріплено вимогами ч. 3 ст. 55 вказаного Закону.
Як унормовано положеннями ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правилами ч. 1, ч. 2 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що послуга з надання споживчого кредиту є діяльністю банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідає змісту кредитних правовідносин.
Виходячи із принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги заборонено нормативно-правовими актами.
З огляду на вказане вище, положення Заяви-Договору №2189743-604 від 19.08.2021 року про сплату позичальником на користь банку комісії за обслуговування кредиту щомісяця в період сплати у розмірі 4,9 % суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.
Суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.
За таких обставин, банком без належних на те правових підстав нарахована комісія за обслуговування кредитної заборгованості на загальну суму 52429,02 грн., а відтак, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.
Відповідно до розрахунку заборгованість за період з 20.08.2021 року по 13.06.2023 року нараховано комісії 70933,38 грн, сплачено 18504,36 грн.
Отже, визначена позивачем сума заборгованості за кредитом 56119,36 грн має бути зменшена на суму сплачених відповідачем коштів 18504,36 грн, що безпідставно віднесені банком на погашення комісії, різниця становить 37615,00 грн. і підлягає стягненню з боржника ОСОБА_1 , також підлягає стягненню заборгованість за процентами у розмірі 7,14 грн, а всього 37622,14 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України та абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1049,42 грн.
Щодо стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч. ч. 1, 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України порядок розподілу судових витрат між сторонами, зокрема, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо в визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Статтею 137 ЦПК України передбачено що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, представник відповідача надав суду договір про надання правової допомоги №08/24, укладений 05.03.2024 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Крижановський та Партнери» в особі Керуючого партнера Крижановського М.В., додаткову угоду №1 до Договору №08/24, укладений 05.03.2024 року про надання правничої допомоги.
Згідно п. 1.1. Додаткової угоди №1 від 05.03.2024 до Договору №08/24 від 05.03.2024 вартість правової допомоги (гонорар) у розмірі 5 000 (п?ять тисяч) гривень сплачується Клієнтом за ознайомлення з матеріалами справи, підготовку відзиву на позовну заяву по цивільній справі №629/834/24 до Лозівського міськрайонного суду Харківської області, у якому розглядається цивільна справа №?629/834/24 за позовною заявою Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та супроводження даної справи в суді першої інстанції.Сума вартості правової допомоги може бути внесена Клієнтом частинами, але не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня прийняття судом першої інстанції остаточного рішення по справі.
Отже, розмір гонорару визначено у фіксованому розмірі та складає 5000 грн.
У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 по справі №640/18402/19 зроблено висновок про те, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованій сумі, не змінюється від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, а отже є визначеним. Тому, у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару, детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги, не потрібен.
З матеріалів справи вбачається, що адвокату Крижановському М.В. було надано доступ до даної справи відповідно до його повідомлення №39702 для ознайомлення з матеріалами справи, подано відзив на позовну заяву. Зазначені обставини свідчать про реальність надання таких послуг та відповідність умов сплати гонорару адвоката фактичним обставинам справи.
З урахуванням викладеного, суд керуючись принципом співмірності та розумності судових витрат, складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Щодо вирішення питання про стягнення гонорару успіху адвоката в розмірі 15% від не задоволеної частини позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Згідно п. 1.2. Додаткової угоди №?1 від 05.03.2024 до Договору №?08/24 від 05.03.2024 вартість правової допомоги (гонорар успіху), сплачується Клієнтом у разі досягнення позитивного результату у справі, а саме відмова у задоволенні або часткове задоволення Лозівським міськрайонним судом Харківської області позовної заяви Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та складає 15 (п?ятнадцять) відсотків від розміру не задоволеної частини позовних вимог Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у цивільній справі
У п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 1 Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі Закон №5076-VI) встановлено, що адвокат фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Тлумачення п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI свідчить, що правова допомога має інтерес для клієнта не сама по собі, а переслідує певну мету і задовольняє потребу у захисті, відновленні і задоволенні його прав. Саме тому ці наслідки бажані клієнтом і сприймаються ним саме як результат надання правової допомоги. Наявність або відсутність бажаного судового рішення, що задовольняє права і інтереси замовника, є для нього чіткою і найбільш переконливою оцінкою якості послуг виконавця і при відсутності інших критеріїв нормальною і законною умовою розміру відповідної винагороди за спільною домовленістю сторін.
Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених від 09 червня 2017 року Звітно-виборним з'їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід, завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).
Також у зазначені постанові Великої Палати Верховного Суду вказано, що гонорар успіху є сумою, обумовленою сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, і тому належить до судових витрат.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (заява №19336/04)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (заява №31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 роз'яснила, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат. У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі Пакдемірлі проти Туреччини (заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (пункт 5.43 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду).
Таким чином, зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару успіху не є обов'язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки у такому випадку суд, застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема, положень ч. ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.
Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2023 року у справі №127/9918/14-ц роз'яснив, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору,що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати,що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
За змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з наведеного вище, суд враховує той факт, що за наслідками розгляду даної справи із позивача на користь відповідача стягнуто витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн., а для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, тому суд вважає, що стягнення із позивача на користь відповідача гонорару успіху в розмірі зазначеному у договорі, не відповідають критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних та їх відшкодування з огляду на обставини цієї справи, ціну позову, та стягнуті витрати за виконану адвокатом роботу, матиме надмірний характер.
З урахуванням наведеного суд не вбачає підстав для стягнення з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 гонорару успіху у даній цивільній справі.
Керуючись ст.ст.7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 526, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,-
Позов Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Заявою-договором №2189743-604 від 19.08.2021 року - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором №2189743-604 про надання споживчого кредиту від 19.08.2021 року у розмірі 37622 гривні 14 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1049 гривень 42 копійки.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - Акціонерне товариство «Таскомбанк», місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул. С.Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 09806443, МФО 339500, IBAN: НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Наталія ЦЕНДРА