Справа № 210/1749/21
Провадження № 2/211/148/24
11 квітня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ткаченко С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Бірж Д.В.,
у відсутність учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу,
Позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування збитків в порядку регресу до відповідача ОСОБА_2 та просить суд стягнути з відповідача на свою користь завдані збитки в порядку регресу у сумі 2 000,00 грн., посилаючись на вину відповідача в дорожньо-транспортній пригоді. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що між ПрАТ «СК «Вусо» та ТОВ «Охоронне агентство «Барс» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 6713867-02-10-00 від 28.01.2019, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Рено» державний номерний знак НОМЕР_1 , а саме ПрАТ «СК «Вусо» взяло на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування. 30 червня 2019 року о 12-10 годині по вул. Світлогірській, 78 у м. Кривому Розі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів автомобіля «Део» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Рено» державний номерний знак НОМЕР_1 . У результаті ДТП було пошкоджено автомобіль «Рено» державний номерний знак НОМЕР_1 , власник зазнав матеріального збитку. Постановою суду від 15 жовтня 2019 року винним у пригоді визнано ОСОБА_2 . На підставі рахунків № 36 від 16.07.2019 та № 44 від 17.08.2019, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Рено» склала 31 840,00 грн., що були сплачені потерпілій стороні. Таким чином загальний розмір фактично понесених витрат ПрАТ «СК «Вусо» склав 31 840,00 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована за полісом АМ 8003547 в ПрАТ «НАСК «Оранта», то ПрАТ «СК «Вусо» звернулось до вказаного товариства з вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу. ПрАТ «НАСК «Оранта» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «СК «Вусо» в межах ліміту, передбаченого полісом АМ 8003547 з вирахуванням розміру франшизи 2 000,00 грн. згідно умов полісу страхування цивільно-правової відповідальності. Таким чином різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням склала 2 000,00 грн. 20.12.2019 між ПрАТ «СК «Вусо» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір № 20/12/2019 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого він набув право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого відшкодування за договором страхування № 6713867-02-10-00 від 28.01.2019. Тому просить задовольнити вимоги.
Ухвалою суду від 23 липня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 03 березня 2023 року прийнято справу до свого провадження на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2023.
У судове засідання сторони не з'явилися.
До суду надійшла заява позивача про розгляд справи за його відсутності, на вимогах наполягає. Відповідач та його представник ОСОБА_3 про день слухання справи повідомлені належним чином.
Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з відзивом на позов, в обґрунтування якого зазначено, що фізична особа-підприємець не наділена правом мати статус страховика та надавати страхові послуги, оскільки такі послуги надаються лише юридичними особами, які спеціально створені для здійснення страхової діяльності та одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. За договором про відступлення права вимоги № 20/12/2019 від 20.12.2019 відбулася зміна кредитора за укладеними договорами страхування, а саме ПрАТ «СК «Вусо», який є юридичною особою, спеціально створеною для здійснення страхової діяльності та такою, що одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності на фізичну особу підприємця ОСОБА_1 , який в силу закону не є страховиком та не може надавати страхові послуги. Таким чином відступлення права вимоги у даному випадку суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 979 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі договору страхування характерним є спеціальний суб'єкт, а саме страховик - юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Проте стороною позивача не доведено належним чином підстави позову, а саме наявність законних підстав для переходу права регресної вимоги від страхової компанії до позивача, ФОП ОСОБА_1 та набуття ним статусу страховика. Тому просить відмовити у задоволенні вимог.
У відповіді на відзив представником позивача ОСОБА_4 зазначено, що необґрунтованими є твердження відповідача про те, що відступлення права вимоги за договором страхування на користь фізичної особи суперечить положенням статей 512, 984 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі договору страхування є спеціальний суб'єкт - кредитор - страхова компанія або інша УСТАНОВА ЧИ ОСОБА. Таким чином незважаючи на той факт, що дані правовідносини виникли на основі виконання первісним кредитором (ПрАТ «СК «Вусо» своїх зобов'язань по виплаті страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту, саме по собі спірне регресне зобов'язання є по суті новим зобов'язанням та не пов'язане з правовідносинами за договором страхування. Регресні правовідносини жодним чином не можуть бути прирівняні до правовідносин з надання страхових послуг. Відтак оскільки позивачу було відступлено саме право зворотної вимоги (регресу) щодо відшкодування збитків, а не права та обов'язки страховика за наданням послуги страхування, то безпідставним є твердження представника відповідача про те, що таке відступлення суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 984 ЦК України з посиланням на той факт, що позивач не є страховиком, тобто юридичною особою, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності. Крім того, безпідставним є посилання на постанову ВП ВС від 11.09.2019 справі № 909/968/18, оскільки обставини у вказаній справі є іншими ніж ті, що мають місце в даній справі. З посиланням на постанову Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 522/12307/15-ц просить задовольнити вимоги.
У письмових запереченнях на відповідь на відзив представником відповідача ОСОБА_3 зазначено, що застосування правової позиції КЦС ВП від 14.08.2019 у справі № 522/12307/15-ц при розгляді даної справи є недоречним та безпідставним, оскільки у вказаній постанові було зроблено висновок, що анулювання ліцензії страховика у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів лише позбавляє страховика правових підстав для укладення певного роду договорів, проте не є перешкодою для реалізації права на звернення до суду з регрес ним позовом за раніше (до позбавлення ліцензії) укладеними договорами страхування. Одночасно з цим у постанові відсутня правова оцінка правомірності передачі права вимоги від страховика до іншої особи. З урахування правової позиції Верховного Суду у постанові від 24 березня 2021 року у справі № 523/3212/19, кредитор у деліктному зобов'язанні - потерпілий, може бути замінений його страховиком внаслідок виконання ним обов'язку за завдавача шкоди з відшкодування останньої. Таким чином думка позивача та його представника про те, що відповідно до ст. 1191 ЦК України позивач має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи є необґрунтованою, а отже у задоволенні вимог слід відмовити.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Стаття 1188 ЦК України передбачає, що шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується винною особою.
Як встановлено судом підтверджується матеріалами справи, 30 червня 2019 року о 12.10 в м. Кривий Ріг по вул. Світлогірська, 78, водій ОСОБА_5 керуючи транспортним засобом DAEWOO NEXIA з д.н.з. НОМЕР_2 на перехресті вул. Магнітогорська та вул. Шпаківська при виконанні маневру обгону не врахував дорожньої обстановки не впевнився в безпечності для руху та допустив зіткнення з транспортним засобом RENAULT DUSTER з д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6 , який рухався в поточному напрямку та повертав ліворуч на вул. Магнітогорська. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, що спричинило матеріальні збитки.
Указані обставини встановлені постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 жовтня 2019 року у справі № 214/5117/19, якою зроблено висновок про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Частина шоста статті 82 ЦПК України передбачає, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі по адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії ( бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.
Частиною першою статті 25 Закону України «Про страхування» встановлено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
За змістом ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акту (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування (регламентної виплати) до страхової компанії звернувся власник транспортного засобу Renault Duster державний номерний знак НОМЕР_1 ТОВ «Охоронне агентство «Барс», якому на підставі акту огляду транспортного засобу - заяви на виплату, розрахунку страхового відшкодування, страхового акту, тощо, було виплачено страхове відшкодування у сумі 31 840,00 грн.
Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була застрахована за полісом АМ 8003547 в ПрАТ «НАСК «Оранта», на підставі статей 6, 9, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ст. 27 Закону України «Про страхування» ПрАТ «СК «ВУСО» звернулось до ПрАТ «НАСК «Оранта» з вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу.
ПрАТ «НАСК «Оранта» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «СК «ВУСО» в межах ліміту, передбаченого полісом АМ 8003547 з вирахуванням розміру франшизи у сумі 2 000,00 грн. згідно умов полісу страхування цивільно-правової відповідальності».
На підставі договору № 20/12/2019 про відступлення права вимоги від 20 грудня 2019 року, укладеного між позивачем та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (страховиком потерпілої сторони) суб'єкт підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 набув право вимоги до ОСОБА_2 за укладеним полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 6713867-02-10-00.
Судом встановлено, що завдана відповідачем майнова шкода носить безспірний характер, який породжує факт виникнення цивільно-правових обов'язків, виконання яких покладено на відповідача відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства України, які мають загальнообов'язковий характер.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18); пункт 34).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпілий) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Разом з тим, у даних правовідносинах страховик потерпілої сторони, право вимоги якого перейшло до позивача, звертається до суду з позовом до винної сторони про відшкодування суми франшизи у розмірі 2 000,00 грн. за полісом АМ 8003547, що не було сплачено страховиком винної сторони ПрАТ «НАСК «Оранта» при виплаті страхового відшкодування страховику потерпілої особи ПрАТ «СК «Вусо».
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв, ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Ураховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд розглядає справу на підставі наявних у справі доказів.
Щодо посилання сторони на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22), де ВП ВС вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ, суд не приймає до уваги, оскільки вказані правовідносини стосувалися у даній справі відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи, що суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду враховувала, зокрема, інтереси боржників у можливості повернути кредитний борг тій особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним у ньому вимогам.
У цій справі позивачем ФОП ОСОБА_1 фактично було куплено за договором відступлення право вимоги франшизи за полісом, а не право регресу страхового відшкодування, тому суд вважає слушними доводи сторони позивача щодо посилання на правову позицію Верховного Суду у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 522/12307/15-ц (провадження № 61-13310св18), де зазначено, що «оскільки скасування ліцензії ПрАТ «СК «Статус» на здійснення певних видів господарської діяльності лише позбавляє вказане товариство правових підстав для укладення певного роду договорів, проте не є перешкодою для реалізації права на звернення до суду з регресним позовом за раніше (до позбавлення ліцензії) укладеними договорами страхування. При цьому набуття, реалізація чи передача набутих прав вимог не є одним із видів чи частиною його страхової діяльності, а тому юридично значимі дії щодо передачі таких прав іншій особі чи звернення з регресною вимогою не потребують наявності відповідної ліцензії».
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 908,00 грн., сплачений ним при подачі позову, тому оскільки позов підлягає задоволенню повністю, суд з врахуванням вищезазначеного вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати.
Керуючись ст. ст. 979, 1187, 1188, 1191 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 81,89, 141, 263, 265, 280-284,288 ЦПК України, суд
Задовольнити позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу - повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ), на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ) суму збитків у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 коп. та в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору суму 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 коп.
На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: С. В. Ткаченко