Єдиний унікальний номер 175/9755/23
Провадження № 2/175/2435/23
01 квітня 2024 року Дніпропетровський районний суд
Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Васюченка О.Г..
за участю секретаря - Кульпіної Л.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
01 квітня 2024 позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину.
В якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку та доходу платника аліментів, але не менш ніж прожитковий мінімум на кожну дитину відповідного віку, щомісячно до досягнення старшою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , та в подальшому у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку та доходу платника аліментів до досягнення другою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку, починаючи з 24.11.2023 року.
Позивач разом із позовною заявою надала клопотання, яким справу просила розглянути без її участі, на задоволенні позовних вимог наполягала, проти заочного рішення не заперечувала.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та дату повідомлявся належним чином за допомогою поштового зв'язку, смс-повісток та оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України», проте про причини своєї неявки не повідомив, відповідних заяв чи клопотань не подавав.
Суд дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що 28.08.2004 року позивач уклала шлюб з відповідачем, шлюб був зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис № 556 від 28.08.2004 року.
ІНФОРМАЦІЯ_5 у подружжя народився син ОСОБА_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видано Відділом реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис № 1530 від 28.11.2006 року.
ІНФОРМАЦІЯ_6 у подружжя народився син ОСОБА_4 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 777 від 24.05.2016 року.
З жовтня 2017 року сімейне життя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин та спільного проживання з 01.01.2018 року.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10.04.2023 року по справі №202/2879/23, провадження №2/202/1204/2023 шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано.
Позивач зазначає, що відповідач у добровільному порядку матеріальну допомогу ну утримання спільних дітей не надає, участі у вихованні та утриманні дітей не приймає, діти проживають та знаходяться виключно на утриманні позивача.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовні моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав: а виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини та ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, культурного, морального і соціального розвитку. Також, згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно зі ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково, суд приймає до уваги часткову згоду відповідача з позовом. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.
Відповідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Згідно ч. 2 ст. 191 СК України суд може присудити аліменти і за минулий час.
Враховуючи вимоги ст. 191 СК України, суд вважає необхідним стягнути аліменти з відповідача на користь позивача на утримання синів з 09.12.2023, тобто з дня направлення позовної заяви до суду.
На підставі п. 7 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.
Разом з тим, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів, який набрав чинності 08 липня 2017 року, до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України внесено зміни, згідно яких розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідач має працездатний вік, інформація щодо непрацездатних членів сім'ї, родичів відсутня, а тому враховуючи матеріальний стан сторін, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача, стягнувши з ОСОБА_2 , аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дітей: неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку та доходу платника аліментів, але не менш ніж прожитковий мінімум на кожну дитину відповідного віку, щомісячно починаючи стягнення з 09.12.2023 року (з дня направлення позовної заяви до суду) та до досягнення старшою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , та в подальшому у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку та доходу платника аліментів до досягнення другою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку.
У відповідності з ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, тобто, з відповідача в дохід держави повинно бути стягнено судовий збір по справі у розмірі 1073,60 грн., оскільки позивач звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду.
Керуючись ст. ст. 180, 181, 182, 184 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76, 130, 141, 223, 263-266 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), аліменти на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 РНОКПП: НОМЕР_4 ) на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку та доходу платника аліментів, але не менш ніж прожитковий мінімум на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 09.12.2023 року (з дня направлення позовної заяви до суду) та до досягнення старшою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , та в подальшому у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку та доходу платника аліментів до досягнення другою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку.
Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Васюченко