Справа № 161/12015/22
Провадження № 2/161/47/24
02 квітня 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Кихтюка Р.М.,
секретаря - Дмитроци Б.М.,
з участю представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним,
ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.
Свій позов обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_5 , що була зареєстрована та постійно проживала з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті дружини залишилось спадкове майно, зокрема, квартира, у якій вони проживали спільно з 1986 року, тобто він прийняв спадщину.
Разом з тим, 13.09.2021 року на його адресу надійшов лист приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу, з якого слідує, що ним 07.09.2021 року було заведено спадкову справу №28/2021 після смерті його дружини.
Вказує, що 23.09.2021 року звернувся до вказаного нотаріуса та подав заяву про прийняття спадщини і дізнався про наявність заповіту, який залишила дружина на користь ОСОБА_4 .
Зазначає, що у зв'язку з наявними хворобами та необхідним постійним доглядом йому та дружині допомагали племінниця ОСОБА_6 та соціальний працівник ОСОБА_7 . Однак, його померла дружина жодного заповіту не підписувала. При цьому, у березні 2021 року вона перебувала у важкому стані і фізично не могла підписати заповіт, її волевиявлення не могло бути вільним і не відповідало її волі. Крім того, в березні 2021 року у квартирі не було ніякого нотаріуса, а дружина за межі не виходила у зв'язку із хворобами.
У зв'язку з чим, просить визнати заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу 16.03.2021 року за р.н. 298, недійсним.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у заяві та просив їх задовольнити.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши представлені письмові докази у справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом з'ясовано, що ОСОБА_3 являвся чоловіком ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 (а.с. 13).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, згідно з яким все належне їй майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося, вона заповіла ОСОБА_4 . Вказаний заповіт посвідчений 16.03.2021 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Мудрик О.Є. та зареєстрований в реєстрі за №298 ( (а.с. 61).
На підставі заяви ОСОБА_4 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С.В. заведено 07.09.2021 року спадкову справу №28/25021 року до майна померлої ОСОБА_8 (а.с. 54-82)
Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують спадкоємці за законом.
Відповідно до ст.ст.1233, 1234, ч.1 ст.1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Частиною 2статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Вимоги щодо форми та змісту заповіту встановленіст.1247 ЦК України.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 ст. 203 ЦК України.
Як передбачено ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складенні особою, яка не мана на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).
Пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» містять роз'яснення, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Як з'ясовано в судовому засіданні, між ОСОБА_3 та Територіальним центром соціального обслуговування був укладений договір про надання соціальних послуг (а.с. 14-15).
Згідно оспорюваного заповіту, ОСОБА_5 заповіла все своє належне майно ОСОБА_4 , який є сином ОСОБА_7 - працівника Територіального центру соціального обслуговування, яка допомагала хворій. Даний факт сторонами не оспорюється.
З показань допитаної в судовому засідання свідка ОСОБА_9 вбачається, що вона є рідною сестрою ОСОБА_3 . Протягом тривалого часу вона разом з дочкою ОСОБА_6 доглядали за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , однак із завантаженістю було вирішено найняти соціального працівника. Також зазначила, що про смерть ОСОБА_5 їм навіть не повідомили. В подальшому, їм перешкоджали відвідувати її брата - чоловіка померлої та забрати його додому для догляду, внаслідок чого були викликані працівники поліції.
Аналогічні показання в судовому засіданні надала свідок ОСОБА_6 .
При цьому, останні вказали, що ніякої розмови від ОСОБА_5 про складання заповіту не відбувалося і вона фізично в останні місяці перед смертю не в повній мірі розуміла значення своїх дій і не могла підписати заповіт.
Допитаний як свідок позивач ОСОБА_3 в стверджувальній формі категорично заперечив фізичну можливість підписання померлою дружиною заповіту, яка фактично була у безпорадному стані.
Крім того, ухвалою суду від 23.06.2023 року у даній справі призначено судову почерковознавчу експертизу з метою визначення належності підпису померлій ОСОБА_5 на заповіті від 16.03.2021 року (а.с. 153-154) та в подальшому був наданий висновок експерта №СЕ-19/103-23/8523-ПЧ від 25.12.2023 року (а.с. 185 -232).
Однак, зважаючи на викладені у ньому неоднозначні висновки про належність одних зразків почерку на заповіті померлій, а на інших - ні, то суд вказаний висновок не приймає до уваги і у відповідності до ст. 110 ЦПК України оцінює його разом з іншими доказами.
Отже, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності та зробивши системний аналіз, суд приходить до висновку, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн., оскільки позивача як інвалід І-ї групи при подачі позову був звільнений від його сплати.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 142, 247, 259, 263, 264-265, 273, 354 ЦПК України,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним - задовольнити.
Визнати заповіт від імені ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Мудрик О.Є. 16.03.2021 року за р.н. 298 - недійсним.
Стягнути ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасниками справи є:
Позивач - ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Відповідач - ОСОБА_4 , АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 .
Повний текст рішення складений 11 квітня 2024 року
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Р.М. Кихтюк