Справа № 607/6052/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/817/107/24 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія -
10 квітня 2024 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю - секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
власника майна щодо якого
прийнято процесуальне рішення ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно,
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 поданого в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12024211040000628 від 07.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, а саме про накладення арешту на транспортний засіб “Mercedes-BENZ Vito”, р.н. НОМЕР_1 .
Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, слідчий суддя виходив з того, що стороною обвинувачення у клопотанні не доведено доказів щодо необхідності накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні, а також що існують ризики, передбачені статтею 170 КПК України.
В апеляційній скарзі прокурор Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 , вважає що оскаржувана ним ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою, у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінально процесуального закону та невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що автомобіль“Mersedes Benz Vito”, р.н. НОМЕР_1 , номер кузова/шасі НОМЕР_2 , про арешт якого ставиться питання, є учасником ДТП, був тимчасово вилучений та згідно постанови слідчого СВ РУП ГУНП в Тернопільській області від 14.03.2024 року визнаний речовим доказом.
Звертає увагу на положення ч.1 ст.98 КПК України, відповідно до якої речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Просить врахувати приписи ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Вказує, що клопотання про арешт майна мотивовано необхідністю збереження речових доказів, яким є вказаний вище транспортний засіб.
Зазначає, що до клопотання від 18.03.2024 року про накладення арешту на майно в якості додатків надано постанову слідчого від 14.03.2024 року, проте слідчий суддя не беручи до уваги положення ч.4 ст. 173 КПК України, не дослідивши усі матеріали кримінального провадження без виклику учасників, вийшов за межі розгляду вказаного клопотання та надав оцінку постанові слідчого від 11.03.2024 року, яка була додатком до клопотання про накладення арешту від 12.03.2024 року.
На думку апелянта, це є порушенням ст.93 КПК України, оскільки збирання доказів до компетенції слідчого судді не входить, а слідчий суддя повинен вирішувати лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Просить скасувати ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.03.2024 року про відмову у накладенні арешту на майно та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора ОСОБА_6 про арешт майна від 18.03.2024 року у кримінальному провадженні № 12024211040000628 від 07.03.2024 року.
Одночасно просить поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки при розгляді справи не був присутній, а з повний текст ухвали Тернопільського міськрайонного суду отримав 28.03.2024 року.
Заслухавши доповідача - суддю апеляційного суду; прокурора ОСОБА_6 , який підтримав подану апеляційну скаргу та, навівши аналогічні викладним у ній мотиви, просить скасувати ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2024 року і задоволенні клопотання прокурора про арешт майна; власника майна ОСОБА_7 , який не заперечує щодо накладення арешту на належне йому майно, в межах поданого прокурором клопотання; дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Як вбачається з матеріалів провадження, ухвала слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2024 року, постановлена за відсутності прокурора, який звертався з клопотанням про арешт майна.
За змістом ч. 1 ст. 117 КПК строк виконання процесуальних дій може бути поновлений в тому випадку, якщо його пропущено з поважних причин.
Поважними причинами є ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.
Такими поважними причинами може бути необізнаність заінтересованих осіб про мотиви прийнятого слідчим суддею рішення, що є підставою для поновлення строку апеляційного оскарження за відповідним клопотанням в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК.
В матеріалах провадження відсутні відомості про ознайомлення прокурора, у визначений на апеляційне оскарження строк, із змістом судового рішення, ухваленого 20 березня 2024 року.
Зі змістом судового рішення прокурор ознайомився 28.03.2024 року
Апеляційна скарга подана прокурором Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 29 березня 2024 року.
За таких обставин, колегія судді вважає, що строк на апеляційне оскарження апелянтом пропущено з поважних причин і тому слід його поновити.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Частиною 2 статті 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про арешт майна, у відповідності до частини2 статті 173 КПК України, слідчий суддя, суд повинен врахувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як слідує з ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2024 року мотивом прийняття рішення про відмову у задоволенні клопотання слідчого щодо арешту майна слугувало те, що сторона обвинувачення, обґрунтовуючи своє клопотання у розумінні вимог ст.132 КПК України, не надала достатніх і належних доказів тих обставин, на які посилалась у клопотанні, а в матеріалах провадження відсутні докази того, що вказане у клопотанні майно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.
Колегія суддів вважає, що доводи наведені судом першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна є належним чином мотивовані та обґрунтовані з урахуванням вимог кримінального процесуального закону, що регламентує підстави для арешту майна.
Виходячи зі змісту ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а також існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; правову підставу для арешту майна, можливість використання останнього, як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Такі ж відомості повинні міститися і у клопотанні слідчого про арешт майна.
Як слідує з матеріалів, долучених до клопотання про арешт майна 06.03.2024 року близько 17 год. 30 хв. водій ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , керуючи тролейбусом “Skoda 15 ТР” р.н. НОМЕР_3 , маршрут № НОМЕР_4 із сполученням “Вул.Тролейбусна-Л.Українки-Київська-Лучаківського” рухаючись по вул. Тарнавського, застосував екстрене гальмування в результаті чого в салоні тролейбуса впала кондуктор ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька АДРЕСА_2 . Внаслідок ДТП остання отримала тілесні ушкодження.
Відомості про дану дорожньо-транспортну пригоду 07.03.2024 року внесені до ЄРДР за № 12024211040000628, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
11.03.2024 року в ході проведення розшукових заходів встановлено водія автомобіля “Mersedes Benz Vito” р.н. НОМЕР_1 , яким допустив створення аварійної ситуації, яким виявився ОСОБА_7 .
Постановою слідчого СВ Тернопільського РУП ОСОБА_10 від 14.03.2024 року вказаний транспортний засіб визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Звернувшись з клопотанням про арешт майна, слідчий акцентував увагу на тому, що вищевказаний транспортний засіб є речовим доказом у даному кримінальному упровадженні і саме з метою збереження речового доказу просив накласти арешт на вказане майно.
Розглядаючи клопотання про арешт майна, слідчий суддя виходив з того, що відповідно до ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Проте, відомості, які б давали підстави вважати транспортний засіб речовим доказом у даному кримінальному провадженні, в розумінні ст.98 КПК України, у клопотанні слідчого та долучених до нього матеріалів, відсутні.
Не наведено також у клопотанні про арешт майна належного обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, що є обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у відповідності до ст.132 КПК України.
Апеляційний суд також звертає увагу, що слідчим СВ Тернопільського РУП ОСОБА_10 11.03.2024 року проведено огляд автомобіля “Mersedes Benz Vito” р.н. НОМЕР_1 , про свідчить протокол огляду долучений до клопотання про арешт майна, а також 14.03.2024 року за участю експерта проведено огляд вказаного транспортного засобу щодо його технічного стану, про що зазначає прокурор в апеляційній скарзі.
Окрім того, в суді апеляційної інстанції слідчий СВ Тернопільського РУП ГКНП в Тернопільській області ОСОБА_10 повідомив, що у даному кримінальному провадженні уже проведено експертизу технічного стану транспортного засобу та фототехнічну експертизу.
Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що слідчий суддя вийшов за межі розгляду вказаного клопотання та надав оцінку постанові слідчого від 11.03.2024 року, яка була додатком до клопотання про накладення арешту від 12.03.2024 року.
Як слідує зі змісту ухвали, слідчий суддя, відмовляючи у задоволенні клопотання про арешт майна, поданого 18.03.2024 року, звернув увагу, що прокурор звертався з алогічним клопотанням 12.03.2024 року і долучав постанову про визнання речових доказів від 11.03.2024 року. Про вказану постанову від 11.03.20204 року прокурор зазначає у своєму клопотанні про арешт майна від 18.03.2024 року, яке було предметом розгляду суду першої інстанції.
Тому, стверджувати про те, що суд не дослідив усі матеріали кримінального провадження, вийшов за межі розгляду поданого клопотання про арешт майна і надав оцінку постанові слідчого від 11.03.2024 року, яка була додатком до клопотання про накладення арешту від 12.03.2024 року, колегія суддів підстав не вбачає.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що слідчим суддею місцевого суду правильно, у відповідності до вимог ст.ст.170-173 КПК України вирішено клопотання слідчого про арешт майна, а тому підстав для скасування вищевказаної ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 20 березня 2024 р, про що ставить питання апелянт, не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.132, 170-173, 404, 405,407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити прокурору Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.03.2024 року.
Апеляційну скаргу прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12024211040000628 від 07.03.2024 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді