05 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 340/4057/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 ( суддя першої інстанції Брегей Р.І.) в адміністративній справі №340/4057/23 за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарської санкції і пені,-
Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарської санкції і пені.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року позов Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задоволено, стягнуто з відповідача 69657,25 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що відповідач у справі повністю виконав відповідний норматив з працевлаштування інвалідів в 2022 році що виключає застосування адміністративно-господарських санкцій що підтверджується письмовими доказами. Крім цього, 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який продовжується до цього часу. Відповідачем до суду подавались письмові докази щодо перебування в першому півріччі, працівників тривалий час у відпустках за власний рахунок та як наслідок роботодавцем фізично та організаційно неможливо було створити робоче місце особи з інвалідністю в період зазначений в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції. Крім цього в мотивувальній частині суд першої інстанції послався на закон який набрав чинності після працевлаштування відповідачем особи з інвалідністю.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до інформації, отриманої відділенням Фонду в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, встановлено факт невиконання ФОП ОСОБА_1 нормативу робочих місць, чим порушено приписи статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Таким чином, за 1 робоче місце, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 18.04.2023 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі: 66670,21 грн.
Ця сума заборгованості по адміністративно господарських санкціях підтверджується Розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (Додаток 1 до Позовної заяви).
Доказом розміщення Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за звітний 2022 рік в електронному кабінеті Відповідача (на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України) є Квитанція від 17.04.2023 (час 13:30:55) {файл 3131504210_2022.pdf), інформацію про дату і час надсилання розрахунків надано Пенсійним фондом України в електронному вигляді (копія Квитанції додається).
У відповідності до частини 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Розмір пені у сумі 2987,04 грн. підтверджується Розрахунком сум пені станом на 12.06.2023 (Додаток 2 до Позовної заяви).
Оскільки вищезазначені суми відповідачем не сплачено, утворилася заборгованість у розмірі: 69657,25 грн. (66670,21 грн. (сума адміністративно- господарських санкцій) + 2987,04 грн. (сума пені).
Наведені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду першої інстанції.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Проте, згідно п.2.1 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №286 від 28.09.2005р. (яка містить основні методологічні положення щодо визначення показників кількості працівників у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації щодо зайнятості працівників та розмірів їхньої оплати праці; далі Інструкція №286) передбачено, що в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
За приписами п.п.2.6.1 п.2.6 Інструкції №286 визначено, що не включаються до облікової кількості штатних працівників такі категорії, зокрема, прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств.
При цьому, згідно п.1.8 Інструкції №286 встановлено, що показник середньооблікової кількості штатних працівників використовується для визначення кількості зайнятих працівників за сферами економічної діяльності та ведення спостереження за змінами мобільності робочої сили. Суть його визначення полягає у тому, що зайнятий працівник враховується тільки один раз (за місцем основної роботи), незалежно від терміну трудового договору та тривалості робочого часу.
Так в апеляційній скарзі зазначено, що відповідачем після відкриття вакансії, на наступний робочий день був укладений трудовий договір за основним робочим місцем з особою з інвалідністю.
На підтвердження факту працевлаштування надано наказ № 04/10/22 від 31.10.2022 про прийняття на роботу (кур'єр) та іншими документами (а.с.39-86).
При цьому, до матеріалів позовної заяви позивачем не надано жодних доказів того, що впродовж 2022 року центром зайнятості видавались направлення для працевлаштування осіб з інвалідністю на вакантну посаду, яким би відповідач відмовив у працевлаштуванні.
Дійсно, приписомп.4 ч.3 ст.50Закону України «про зайнятість» визначено, що роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам зайнятості населення інформацію про попит на робочу силу (вакансії), проте слід зазначити, що вказаний обов'язок роботодавця надання інформації про вакансії передбачений саме задля надання змоги спільними зусиллями вирішувати проблеми добору кадрів і працевлаштування безробітних. У той же час, чинним законодавством взагалі не встановлено відповідальності тільки за неподання, або несвоєчасне подання звіту № 3-ПНчи за неправильне заповнення форми № 3-ПН, що також підтверджується листом Мінсоцполітики від 25.05.2017 № 420/0/126-17/243. Отже, сам по собі факт неподання відповідачем звіту форми № 3-ПН до центру зайнятості при тому, що відповідачем на роботу за 2022 рік було прийнято 1 працівника з інвалідністю не тягне за собою застосування до відповідача фінансово-господарських санкцій.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність застосування у даному спірному випадку до відповідача, який самостійно працевлаштував осіб з інвалідністю відразу після відкриття вакансій, адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а відповідно і про незаконність та необгрунтованність рішення суду першої інстанції, яким задоволено вимоги позивача про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 69657,25 грн, що є підставою для задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування постанови суду першої інстанції.
Враховуючи наведені обставини справи, відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських санкцій, і позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, зробив помилкові висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 в адміністративній справі №340/4057/23 скасувати.
Прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарської санкції і пені.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 05 квітня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 05 квітня 2024 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя А.В. Суховаров