09 квітня 2024 року справа № 580/1720/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області та Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоплаченої суддівської винагороди,
19.02.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовною заявою до територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області (далі відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (відповідач 2), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиплати належної належного розміру суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 31.01.2024;
- стягнути з відповідачів недоплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 включно у сумі 109 008,00 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Черкаській області, коштів для проведення виплати судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 29.02.2024 включно, в сумі 109 008,00 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що є суддею Канівського міськрайонного суду Черкаської області та з 24.02.2022 мобілізований до лав Збройних Сил України. Однак, починаючи з 19.07.2022 суддівська винагорода позивачу не виплачується у зв'язку з набранням чинності з 19.07.2022 Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”.
Вважаючи невиплату суддівської винагороди протиправною, позивач зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, який є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди.
Рішенням Ради суддів України №24 від 05.08.2022 затверджені окремі рекомендації організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, в якому зазначено, що суддівська винагорода виплачується якщо суддя увільнений від виконання обов'язків з відправленням правосуддя у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період або не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин.
Щодо визначення розміру суддівської винагороди позивач зазначає, що відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків. За розрахунком позивача, належна йому за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 включно суддівська винагорода складає 109 008,00 грн ( (90 840,00 грн + 18 168,00 грн доплата за вислугу років 20%).
Відповідач 1 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області проти позову заперечив. 06.03.2024 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що проходження суддею військової служби в Збройних Силах України до випадків, за наявності яких за суддею, який не здійснює правосуддя, зберігаються доплати до посадового окладу, не віднесено. Канівський міськрайонний суд Черкаської області не припиняв свою роботу зі здійснення правосуддя з початку повномасштабної агресії РФ. Збереження роботодавцем заробітної плати працівникам, які були прийняті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ слід припинити, із збереженням лише місця роботи (посади). Позивач, не здійснюючи правосуддя, не має права на отримання саме суддівської винагороди, оскільки отримує грошове забезпечення як військовослужбовець ЗСУ. Крім того, за ним зберігається посада судді, що і є дотриманням конституційних гарантій незалежності судді, у зв'язку із чим дії Територіального управління щодо позивача є правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України. З вказаних підстав просив у задоволенні позову відмовити.
01.04.2024 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій, заперечуючи проти викладених у відзиві тверджень відповідача, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
02.04.2024 відповідач 1 подав відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому посилається на позицію, висловлену Третім апеляційним адміністративним судом в постанові від 07.03.2024 по справі № 160/25036/23, в якій суд апеляційної інстанції зазначив, що неприпустимо існування ситуації, при якій всі військовослужбовці, які виконують одні обов'язки пов'язані з захистом країни, позбавлені права отримувати середній заробіток за основним місцем роботи, крім тих військовослужбовців, які виконують ті ж обов'язки, але мають статус судді. Вказує, що під час проходження військової служби, у тому числі під час мобілізації, військовослужбовцям щомісячно виплачується грошове забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України, у зв'язку з чим виплата позивачу суддівської винагороди поряд із грошовим забезпеченням військовослужбовця буде свідчити про подвійну оплату, а саме оплату за виконання безпосередніх обов'язків військової служби та суддівської винагороди судді, який не здійснює судочинства, що чинним законодавством не передбачено.
Ухвалою від 26.02.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
Відповідач 2 Державна судова адміністрація України відзив на позов не надала. Копію ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі від 26.02.2024 відповідач 2 отримав 26.02.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.
Указом Президента України 265/2020 від 02.07.2020 позивач ОСОБА_1 призначений на посаду судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
Наказом Канівського міськрайонного суду від 13.07.2020 № 61-о встановлено ОСОБА_1 з 09.07.2020 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до вимог Указу Президента України “Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022 № 69/2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації.
Наказом Канівського міськрайонного суду від 25.02.2022 №2-а увільнено суддю Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 від роботи з 25.02.2022 у зв'язку з зарахуванням до складу Сил територіальної оборони Збройних Сил України та добровольчих формувань територіальних громад із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня звільнення з військової служби.
19.07.2022 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 р. №2352-ІХ, яким у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова “зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток” замінено словами “зберігаються місце роботи і посада”.
У вересні 2022 року позивач звернувся із заявами до відповідачів, в яких просив повідомити причини невиплати суддівської винагороди та здійснити виплату суддівської винагороди у відповідності до вимог Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та рішення Ради суддів України від 05.08.2022 №24.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області листом від 11.10.2022 № 04-1460/22 повідомило позивача, що Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих акті України щодо оптимізації трудових відносин” внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, якими передбачається виключення положення щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі укладення нового контракту на проходження військової служби, особливого періоду на строк до його закінчення або до дня звільнення. Збереження роботодавцем заробітної плати працівникам, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ слід припинити, із збереженням лише місця роботи (посади). Зазначено, що відповідно до статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддівська винагорода виплачується суддям які здійснюють правосуддя. Відповідно до наказу голови Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25.02.2022 № 2-а “Про увільнення судді ОСОБА_1 від роботи у зв'язку зі зарахуванням до складу Сил територіальної оборони ЗСУ та добровольчих формувань територіальних громад” позивача увільнено від роботи з 25.02.2022 із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку. Отже, в період з 25.02.2022 по 18.07.2022 включно, позивачу не виплачувалася суддівська винагорода, але зберігалася середня заробітна плата. Повідомлено також, що з 19.07.2022 призупинено збереження середнього заробітку в період проходження військової служби.
Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо не виплати належного розміру суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 протиправною, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
У преамбулі Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин 4, 5, 7, 8 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1, 2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
З аналізу ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII судом встановлено, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України Про судоустрій і статус суддів, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, яким у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток замінено словами зберігаються місце роботи і посада.
Тобто, в статтю 119 КЗпП України внесено зміни у частині виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
Отже, середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків перестав існувати в національному законодавстві.
Проте, суд враховує, що у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Конституційний Суд України у рішенні від 04.12.2018 р. №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) також вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У рішенні від 11.03.2020 р.№4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Суд наголошує на тому, що Закон №1402-VIII передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком.
Частина 10 статті 135 Закону №1402-VIII встановлює, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 у справі №990/4/22 (провадження №11-105заі22) сформулювала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв'язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв'язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
Невід'ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов'язує цю особу з її статусом судді.
У рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 вказано, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Таким чином, питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 р. №2352-ІХ
Зважаючи на те, що суддя Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби під час мобілізації у Збройних Силах України, разом з тим виконує конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів” над іншими нормами законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає виплата суддівської винагороди у повному обсязі.
Таким чином, відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2024 по 31.01.2024, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо способу захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (надалі - Положення №141/0/15-19).
Статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Отже, з наведених норм вище, вбачається, що в цьому випадку ТУ ДСА у Черкаській області є територіальним органом ДСА України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов'язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.
Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин ТУ ДСА у Черкаській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини 1 статті 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (ч. 2 ст. 23 БК України).
У спірному періоді позивачу суддівська винагорода не була нарахована ТУ ДСА у Черкаській області у визначених цим Законом розмірах. При цьому ТУ ДСА у Черкаській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2021 рік.
Оскільки за умови того, що відповідачем суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди наділене саме ТУ ДСА у Черкаській області, то суд прийшов до висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов'язання ТУ ДСА у Черкаській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду у відповідності до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 135 Закону за період з 01.01.2024 по 31.01.2024.
Позовні вимоги в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області та Державної судової адміністрації України недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 в сумі 109 008 грн 00 коп, є передчасними, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені, натомість відповідач не здійснював нарахування суддівської винагороди позивачеві за спірний період, вважаючи, що позивач не має права на суддівську винагороду, оскільки не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби під час мобілізації у Збройних Силах України, як і не вирішував питання яку розрахункову величину, слід застосувати для нарахування суддівської винагороди позивача. Тому, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо посилання відповідача 1 у відзиві на те, що листом Територіального управління від 12.08.2022 №02-1133/22 позивача було повідомлено про приведення у відповідність до норм чинного законодавства наказу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25.02.2022 №2-а «Про увільнення судді ОСОБА_1 від роботи у зв'язку з зарахуванням до складу Сил територіальної оборони ЗСУ та добровольчих формувань територіальних громад», суд зазначає, що відповідно до листа Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області від 12.08.2022 №02-1133/22 у зв'язку з тим, що 19.07.2022 набрав чинності Закон № 2352-ІХ, яким у ч. 3 ст. 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада», Територіальне управління просить привести у відповідність до норм чинного законодавства наказ Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25.02.2022 №2-а «Про увільнення судді ОСОБА_1 від роботи у зв'язку з зарахуванням до складу Сил територіальної оборони ЗСУ та добровольчих формувань територіальних громад».
Проте доказів на підтвердження внесення таких змін відповідач не надав.
Таким чином, відповідно до зазначеного наказу від 25.02.2022 №2-а за позивачем до дня звільнення з військової служби зберігається суддівська винагорода. Тому, за Територіальним управлінням зберігається обов'язок здійснювати нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за спірний період.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Черкаській області, коштів для проведення виплати судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 29.02.2024 включно в сумі 109 008,00 грн, суд зазначає наступне.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача (Державної судової адміністрації України), зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Суд також врахував, що відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу, регулюються Бюджетним кодексом України
Частиною 1 статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що: 1) бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду; 4) бюджетна програма - сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій; 6) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; 8) бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.
Статтею 3 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Згідно з частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники коштів поділяються на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України.
Частиною 5 вказаної статті визначені повноваження головного розпорядника бюджетних коштів. Зокрема, головний розпорядник 3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; 4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно частини 7 вказаної статті у межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету, а також в розрізі класифікації кредитування бюджету - щодо надання кредитів з бюджету.
Частиною 12 вказаної статті передбачено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, затвердженого наказом ДСА України від 10.05.2023 №229, останнє є розпорядником бюджетних коштів.
Отже, за змістом вказаних приписів перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в тому числі й на виплату суддівської винагороди, здійснює Міністерство фінансів України за поданням Державної судової адміністрації як головного розпорядника бюджетних коштів, призначених на виплату суддівської винагороди.
Враховуючи, що виплата суддівської винагороди позивачу на підставі рішення суду відповідач не здійснював, то позовні вимоги про здійснення фінансування задоволенню не підлягають, оскільки на момент прийняття рішення відсутні докази про відмову Державної судової адміністрації України у фінансуванні Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області для виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди.
У зв'язку із зазначеним відсутні підстави для задоволення зазначеної позовної вимоги.
Щодо заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення у адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд зазначає, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є диспозитивним правом суду, що може використовуватись залежно від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що рішення суду в даній справі буде відповідачем тривалий час не виконано, у зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права, а тому суд доходить висновку, що підстави для встановлення контролю за виконанням рішення суду відсутні.
Щодо заяви позивача про допуск рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.
Оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись статями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 29.02.2024.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (18015, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316, код ЄДРПОУ 26261092) нарахувати та виплатити судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду з 01.02.2024 по 29.02.2024 включно з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Алла РУДЕНКО