28 березня 2024 рокуСправа №160/1749/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 047050025175 від 05.01.2024 року Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах на підставі заяви від 01.01.2024 року;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати їй до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого КМУ, період з 22.07.1998 року по 07.07.1990 року, з 01.08.1990 року по 02.08.2021 року за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах в Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат", та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії від 01.01.2024 року з урахуванням висновків суду та висновку, викладеного в рішенні КСУ від 23.01.2020 року у справі № 1-р/2020.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 01.01.2024 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Разом із заявою про призначення пенсії позивачем надавалися (крім трудової книжки) довідки, які уточнюють шкідливі умови праці, зайнятість яких надає право на пенсію за віком на пільгових умовах, наданих архівним управлінням Кам'янської міської ради Дніпропетровської області. Відповідно до яких робочі місця позивача атестовані за Списком №2. Позивач вважає, що записи в її трудовій книжці серії НОМЕР_1 періодів роботи, що дають право для призначення пенсії на пільгових умовах та уточнюючі довідки, які надані разом з заявою про призначення пенсії, підтверджують її пільговий стаж. Однак, рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області №047050025175 від 05.01.2024 року відмовлено у призначенні пенсії, оскільки до стажу роботи за Списком № 2 не враховано періоди позивача роботи із шкідливими і важкими умовами праці на ПАТ «Дніпропетровський металургійний комбінат», оскільки до матеріалів справи не долучено рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах при Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області. Позивач вважає таку відмову відповідача-2 у призначенні пенсії на пільгових умовах протиправною та такою, що порушує її право на пенсійне забезпечення, а тому вона була змушена звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
На виконання вимог ухвали суду - 20.02.2024 року відповідачем-2 надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач звернулася із заявою від 01.01.2024 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Пенсійне забезпечення громадян, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 здійснюється відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV. Відповідно до рішення про відмову в призначенні пенсії, ухваленого Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області 05.01.2024 р. № 047050025175 до стажу роботи за Списком №2 не зараховано період роботи позивача, оскільки нею до заяви про призначення пенсії від 01.01.2024 р. не долучено рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Страховий стаж позивача склав 38 років 1 день, вік на дату звернення становить - 53 роки. Так, підтвердження спірного періоду роботи позивача має відбуватись на підставі заяви саме Комісією, яка створена і діє при Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області, а не рішенням суду. На переконання відповідача-2 при розгляді позову суд не може враховувати пільговий стаж за спірні періоди у зв'язку з тим, що документи, які підтверджують пільговий стаж роботи за дані періоди не були предметом розгляду Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області, а відтак відповідні дії пенсійного органу є правомірними на момент їх вчинення. Враховуючи викладене, відповідач-2 просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідачу-1 позов з додатками та ухвала суду від 23.01.2024 року доставлені до його електронного кабінету 18.01.2024 року та 26.01.2024 року, що підтверджується відповідними довідками наявними матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач-1 до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача-2, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 01.01.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіальності, заяву про призначення пенсії позивача було розглянуто Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області та прийнято рішення №047050025175 від 05.01.2024 року про відмову в призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах.
Вказаним рішенням встановлено, що вік позивача на дату звернення становить - 53 роки 08 місяців 03 дні, страховий стаж становить 38 років 01 день, пільговий стаж за Списком №2 - не розраховано. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу роботи за Списком №2 не враховано періоди роботи із шкідливими і важкими умовами праці на ПАТ «Дніпропетровський металургійний комбінат», оскільки до матеріалів справи не долучено рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах при Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно із ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із даним Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою ст.24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності даним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Частиною першою статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.114 цього Закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається: п.2 працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Згідно із ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 р. №637, також визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до вказаного Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18.11.2005 року, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Пунктом 10 цього Порядку №383, визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Згідно із п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Так судом встановлено, що згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 , позивач у спірні періоди:
- 22.07.1988 року прийнята на роботу на «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.К.Дзержинського» машиністом крану металургійного виробництва з підйому та переміщенню готової продукції доменного цеху 3 розряду;
- 07.07.1990 року звільнена за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП;
- 01.08.1990 року прийнята на роботу на «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.К.Дзержинського» машиністом крану металургійного виробництва сортопрокатного цеху 4 розряду;
- 01.03.2016 року переведена машиністом крану металургійного виробництва прокатного цеху 4 розряду;
- 02.08.2021 року звільнена у зв'язку з переведенням за п.5 ст.36 КЗпП України до ПрАТ «Дніпровський коксохімічний завод»;
- 03.08.2021 року прийнята на роботу за переведенням з ПАТ «ДМК» в ПрАТ «Дніпровський коксохімічний завод» в прокатний цех сортопрокатний стан дільниця обробки та здачі металу пакетування, обробка бунтів, прибирання та здача горячого прокату машиністом крану металургійного виробництва 4 розряду.
У постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі № 550/927/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: 1) за відсутності трудової книжки як такої або 2) необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як вбачається з копії трудової книжки серії НОМЕР_2 , позивач має відповідні записи у ній щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Проте, оскаржуваним рішенням Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області №047050025175 від 05.01.2024 року пільговий стаж за Списком №2 не розраховано, оскільки на думку пенсійного органу позивачем не долучено було рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах при Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області.
Так, пунктом 1 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 року №18-1 передбачено, що цей Порядок визначає процедуру підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи, зокрема й для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремої категорії працівників, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника.
Відповідно до Порядку №18-1 підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років та періодів роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії.
Комісії створюються при головних управліннях Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких обов'язково включаються представники органів соціального захисту населення, органів Пенсійного фонду України, Державної служби України з питань праці. До складу Комісії за згодою включаються представники профспілок та організацій Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні та регіональних організацій роботодавців та їх об'єднань.
Основним завданням Комісії є розгляд заяв про підтвердження стажу роботи та прийняття за результатами їх розгляду рішень про підтвердження (відмову в підтвердженні) стажу роботи (пункт 6 Порядку №18-1).
Тобто, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника підтвердження стажу здійснюється відповідною комісією.
Так позивач вказує, що її професія включена до Списку № 2, що затверджений постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162, від 16.01.2003 року №36, від 24.06.2016 року№461, та відносяться до Списку робіт і професій, що дають право на пенсію на пільгових умовах.
На підтвердження вказаних обставин позивачем надано архівну довідку від 07.11.2023 року №А/21/2-08/295/1, архівну довідку від 07.11.2023 року №А/21/2-08/294, архівну довідку від 07.11.2023 року №А/21/2-08/295, архівну довідку від 07.11.2023 року №А/21/2-08/294, архівну довідку від 07.11.2023 року №А/21/2-08/296, постанову про результати позачергової атестації робочих місць за умовами праці працівників прокатного цеху від 08.09.2020 року №26, постанову про результати позачергової атестації робочих місць за умовами праці працівників прокатного цеху від 05.02.2016 року №42, постанову про результати атестації робочих місць по умовам труда працівників сортопрокатного цеху від 03.09.2012 року №461, постанову про атестацію робочих місць по умовам труда від 20.10.1994 року №813, постанову про атестацію робочих місць по умовам труда від 25.12.2001 року №1269, постанову про атестацію робочих місць по умовам труда від 29.12.2006 року №992, перелік робочих місць прокатного цеха, працівникам яких за результатами позачергової атестації робочих місць за умовами праці підтверджено право на пільги та компенсації за роботу із шкідливими (особливо шкідливими) та важкими (особливо важкими) умовами праці з 01.01.2019 року від 08.09.2020 року №26, від 03.09.2012 року №461.
Відповідно до статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-XII) органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Суд зазначає, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у врахуванні відповідного стажу роботи до страхового стажу при призначенні позивачу пенсії. Враховуючи те, що уточнюючі довідки видано підприємством, яке є зберігачем документів, суд інстанції зробив висновок про те, що відповідач, враховуючи вищезазначені норми, повинен був перевірити достовірність видачі таких довідок та надати їм аналіз щодо можливості зарахування спірних періодів роботи позивача до пільгового стажу для призначення пенсії, а не відмовляти у призначенні пенсії.
За вищевикладених обставин, рішення Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області № 047050025175 від 05.01.2024 року про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас обчислення страхового стажу, визначення розміру пенсії та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями відповідного територіального органу ПФУ, суд не є органом, уповноваженим на призначення пенсії, а лише має компетенцію на здійснення судового контролю за відповідністю чинному законодавству оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта владних повноважень (постанови Верховного Суду від 01.10.2019 р. у справі № 804/3646/18 та від 21.12.2019 р. у справі № 663/574/17).
Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 р. у справі № 348/2160/15-а (провадження №К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов'язок щодо обчислення загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача-1 повторно розглянути позивача заяву про призначення пенсії від 01.01.2024 року з урахуванням висновків суду та висновку, викладеного в рішенні КСУ від 23.01.2020 року у справі № 1-р/2020, суд зазначає наступне.
Верховною Радою України 03.10.2017 року було ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами ст.12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно із пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ загальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Так, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону №1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Судом встановлено, що на час звернення за призначенням пенсії (01.01.2024 р.) позивач досягла віку 53 роки.
Таким чином, позивач на час звернення за призначенням пенсії досягла необхідного віку та мала необхідний загальний страховий стаж, що згідно із рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 р, є обов'язковими умовами для призначення на пільгових умовах пенсії за віком за Списком №2.
В свою чергу як вже зазначалось обрахунок пільгового стажу позивача відноситься до дискреційних повноважень пенсійного органу, а суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку №22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З огляду на приписи розділу ІV Порядку №22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу. В свою чергу Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснило лише направлення позивачу рішення про відмову у призначенні пенсії, яке прийняте відповідачем-2.
Враховуючи, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від №047050025175 від 05.01.2024 року пільговий стаж позивача не було обраховано, а адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, суд вважає за необхідне лише зобов'язати саме Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача від 01.01.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням висновків суду у цій справі.
У задоволенні решти позовних вимог позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм, дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До матеріалів справи представником позивача додано: копію договору про надання правничої допомоги №б/н від 16.01.2024 р.; додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги від 16.01.2024 р.; акт виконаних робіт №1 від 18.01.2024 р. до договору про надання правничої допомогу від 16.01.2024 р.
З акту виконаних робіт №1 встановлено, що адвокатом Плетенко К.Ю. надані наступні послуги: первинна консультація (усна) 500 грн.; вивчення документів та правовий аналіз 1000 грн.; вивчення останніх рішень/судової практики з аналогічних спорів 1 000 грн.; складання позовної заяви 3 500 грн., а всього 6 000 грн.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4);
- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6);
- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9).
Згідно із положеннями ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат входить розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №160/1749/24 в силу частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Крім того, суд зазначає, що спори даної категорії справ є типовими, підготовка таких позовних заяв не потребує значних зусиль та часу. Таким чином, суд вважає, що визначена позивачем сума понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, не є співмірною зі складністю справи та наданих адвокатом обсягом робіт (наданих послуг).
Враховуючи, викладене, суд доходить висновку, що сплачені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в розмірі 1 500 грн.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 605,60 грн. (1 211,20 грн. : 2) та витрати на правову допомогу в розмірі 1 500 грн., що разом складає 2 105,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 047050025175 від 05.01.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.01.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням висновків суду у цій справі.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул.Січових Стрільців, буд.15, м.Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати по справі у розмірі 2 105,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма