28 березня 2024 рокуСправа №160/1976/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася через систему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Черкаській області від 18.01.2024 року № 046050007988 про відмову їй в переведенні на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII з урахуванням довідок про заробітну плату від 12.01.2024 року № 7.5-22/14 та від 04.01.2024 року № 7.5-22/7;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області перевести її на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII з 16.01.2024 року, у розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Дніпровською митницею від 12.01.2024 року № 7.5-22/14 та від 04.01.2024 року № 7.5-22/7, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи на посадах в митних органах.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач з 29.07.2020 року перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 16.01.2024 року позивачем подано до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області заяву та документи про перехід на пенсію за віком, згідно із Прикінцевими положеннями Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 цього Закону. За принципом екстериторіальності заяву передано для розгляду до Головного управління ПФУ в Черкаській області, за результатами якого прийнято рішення від 18.01.2024 р. №046050007988, яким позивачу відмовлено в переведенні та виплаті пенсії державного службовця відповідно до Прикінцевих положень Закону № 889-VIII з підстав відсутності у неї стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ. В спірному рішенні зазначено, що періоди роботи в органах митної служби України до стажу державної служби не зараховано з тих мотивів, що позивачу присвоювалися персональні та спеціальні звання. При цьому, йдеться посилання на положення ст.343.1 ПК України, в той час коли позивач займала посади державної служби в митних, а не в податкових органах. З прийнятим рішенням позивач не погоджується та вважає його протиправним, а тому звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання вимог ухвали суду 06.02.2024 року відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що позивач 16.01.2024 року звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про переведення з пенсії за віком, яку призначено до Закону № 1058-ІV на пенсію за віком згідно із Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VIІІ. За принципом екстериторіальності виконавцем визначено Головне управління ПФУ в Черкаській області та за розглядом заяви позивача 11.10.2023 року прийнято рішення про відмову у переведенні на пенсію за віком, відповідно до Закону № 889-VIІІ. З матеріалів пенсійної справи встановлено, що позивач отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону № 1058-ІV, згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 позивач з 30.10.1995 р. до 26.12.2023 р. працювала у Державній митній службі України в Дніпропетровській області. На момент прийняття на роботу їй було присвоєне персональне звання "інспектор митної служби ІІІ рангу" та на момент звільнення було присвоєне спеціальне звання "радник митної служби ІІІ рангу". Згідно із ст.343.1 ПК України присвоюються спеціальні звання, а вразі присвоєння спеціального звання, відповідно до цієї статті, надбавка за ранг державного службовця не виплачується, і відповідно ці посади не належать до посад, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону № 3723-ХІІ. За даними трудової книжки позивача станом на 01.05.2016 р. на посадах державної служби вона не працювала, а тому підстав для переведення на пенсію за віком згідно із Законом № 889-VIII немає, тому й було прийнято рішення від 18.01.2024 р. № 046050007988 про відмову в переведенні позивача на пенсію відповідно до Закону № 889-VІІІ за відсутності необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ.
Крім того відповідач-2 зазначає, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права, ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Зважаючи на викладене, відповідач-2 просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
12.02.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2, в якій остання підтримала вимоги викладені у позовній заяві, просить позов задовольнити та додатково зазначила, що ні пунктом 10, ні пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, не передбачено підставою для призначення пенсії дотримання такої умови як виплата надбавки за ранг державного службовця. Крім цього, такий висновок також суперечить положенням пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, яким визначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Так, при прийнятті відповідачем-2 оскаржуваного рішення ним взагалі залишено поза увагою те, що відповідно до ч.2 ст.9 Закону №3723-ХІІ регулювання правового становища державних службовців, що працюють в органах прокуратури, апаратах судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Частиною першою статті 569 МК України, у редакції Закону №405-VII встановлено, що посадові особи митних органів є державними службовцями. Отже, період її служби в митних органах зараховується до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".
До суду 28.02.2024 року від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що Митним кодексом України було передбачено для працівників митних органів персональні звання, спеціальну форму та відзнаки. Подальшими редакціями - їм присвоювались спеціальні звання. Відповідно до ст.569 МК України посадовим особам митних органів присвоюються спеціальні звання, тому ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону № 3723-ХІІ. Отже, період перебування посадових осіб в органах митної служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Також зазначає, що Законом України "Про державну службу" передбачено, що прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно із рангами, які їм присвоюються. Митний кодекс України визначає правовий статус осіб митної служби та не дає підстави на віднесення до категорій посад державних службовців відповідно до ст.25 Закону, оскільки регулює умови проходження служби посадових осіб митної служби зі спеціальними званнями. Однією із вимог призначення пенсій згідно із Законом України "Про державну службу" є наявність відповідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону № 3723-ХІІ, основною умовою зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Робота на посадах в органах державної митної служби України, зараховується до стажу державної служби особам, яким не присвоювалися спеціальні звання. Згідно із п.17 ст.3 Закону №889-VIII, дія цього закону не поширюється на осіб, яким присвоєно спеціальне звання. Враховуючи той факт, що згідно із записами трудової книжки, позивачу, як працівнику податкової служби та працівнику митної служби присвоювались спеціальні звання, дія Закону України "Про державну службу" не поширюється на спірні правовідносини. На підставі наведеного, відповідач-1 також просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
04.03.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1, в якій зазначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому, період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Отже, період служби позивача в митних органах зараховується до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу". Однак, відзив на позов не містить обґрунтувань та пояснень підстав не застосування відповідачем-2 вказаних норм матеріального права при прийнятті рішення, що свідчить про протиправність та порушення її прав.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену в позовній заяви та у відповідях на відзиви, позицію відповідачів, викладену у відзивах на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
16.01.2024 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VIII.
До заяви позивачем надано довідку Дніпровської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 04.01.2024 року №7.5-22/7 та довідку Дніпровської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 12.01.2024 року №7.5-22/14.
18.01.2024 року Головним управлінням ПФУ в Черкаській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення № 04605007988, яким позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Спірним рішенням зазначено, що за даними трудової книжки позивача, станом на 01.05.2016 року на посадах державної служби позивач не працювала, а тому підстави для переведення на пенсію за віком згідно із Законом № 899-VIII відсутні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.
Пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, якщо особа має стаж на посаді державної служби більше 20 років, то має право на призначення пенсії за віком згідно із ст.37 Закону №3723-XII, а тому, відповідно, наявні правові підстави для переведення з пенсії за віком, призначеної їй відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону №3723-XII.
Спірним рішенням відповідача-2 не зараховано до стажу державної служби періоди роботи позивача у органах митної служби, з підстав присвоєння персонального звання.
Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка позивача серія НОМЕР_1 містить наступні записи.
- запис № 13 - 30.10.1995 року призначена інспектором Криворізької митниці;
- запис № 14 - 30.10.1995 року прийнято присягу державного службовця;
- запис № 15 - 27.05.1996 року присвоєно персональне звання "інспектор митної служби ІІІ рангу";
- запис № 16 - 14.08.1997 року звільнена з займаної посади у зв'язку з ліквідацією митниці;
- запис № 17 - 15.08.1997 року призначена посаду інспектора Криворізької митниці;
- запис № 18 - 18.05.1998 року присвоєно персональне звання "інспектор митної служби ІІ рангу";
- запис № 19 - 23.08.2000 року присвоєно персональне звання "інспектор митної служби І рангу";
- запис № 20 - 18.11.2003 року переведена на посаду інспектора відділу контролю митної вартості та номенклатури;
- запис № 21 - 01.04.2004 року присвоєно спеціальне звання "інспектор митної служби ІV рангу";
- запис № 22 - 08.02.2005 року переведена на посаду старшого інспектора відділу контролю митної вартості та номенклатури;
- запис № 23 - 25.06.2005 року присвоєно спеціальне звання "інспектор митної служби ІІІ рангу";
- запис № 24 - 01.09.2005 року переведена на посаду головного інспектора вантажного відділу;
- запис № 25 - 01.11.2005 року переведена на посаду головного інспектора "Криворіжсталь";
- запис № 26 - 10.07.2006 року присвоєно спеціальне звання "інспектор митної служби ІІ рангу";
- запис № 27 - 23.11.2006 року присвоєно спеціальне звання "інспектор митної служби І рангу";
- запис № 28 - 03.05.2007 року переведена на посаду головного інспектора відділу контролю митної вартості та номенклатури;
- запис № 29 - 18.09.2008 року присвоєно спеціальне звання "Радник митної служби ІІІ рангу";
- запис № 30 - 10.11.2008 року переведена на посаду головного інспектора митного поста "Криворіжсталь";
- запис № 31 - 17.06.2010 року переведена на посаду головного інспектора митного поста "Кривбас";
- запис № 32 - 13.09.2010 року переведена на посаду заступника начальника відділу адміністрування митних платежів-начальника сектору оперативного обліку, звітності, контролю, аналізу та апеляцій;
- запис № 34 - 22.10.2010 року переведена на посаду головного інспектора сектору контролю, апеляцій та походження товарів відділу адміністрування митних платежів;
- запис № 35 - 22.11.2010 року переведена на посаду головного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста "Кривий Ріг";
- запис № 36 - 20.01.2012 року переведена на посаду головного інспектора відділу митного оформлення "Криворіжсталь" митного поста "Кривий Ріг";
- запис № 38 - 01.06.2013 року переведена на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення "Кривбас" митного поста "Кривий Ріг";
- запис № 39 - 01.06.2013 року присвоєно 12 ранг державного службовця;
- запис № 40 - 01.11.2013 року переведена на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення "Кривбас" митного поста "Кривий Ріг";
- запис № 41 - 01.01.2014 року присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІІ рангу;
- запис № 43 - 11.12.2014 року переведена на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення "Криворіжсталь" митного поста "Кривий Ріг";
- запис № 44 - 02.10.2015 року переведена на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення "Криворіжсталь" митного поста "Кривий Ріг";
- запис № 45 - 12.02.2016 року переведена на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Кривий Ріг";
- запис № 46 - 04.12.2019 року звільнена відповідно до п.5 ст.36 КЗпП України;
- запис № 47 - 05.12.2019 року призначена в порядку переведення на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Кривий Ріг";
- запис № 48 - 05.12.2019 року присвоєно 6 ранг державного службовця;
- запис № 49 - 01.07.2020 року присвоєно спеціальне звання "Радник митної служби ІІІ рангу;
- запис № 50 - 30.06.2021 року звільнена відповідно до п.5 ст.36 КЗпП України;
- запис № 51 - 01.07.2021 року призначена в порядку переведення на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Кривий Ріг".
Отже, з 30.10.1995 року позивач працювала на посадах у митних органах України, які змінювали назву з подальшим їх правонаступництвом, де відповідно до займаних посад і стажу роботи, їй присвоювались персональні та спеціальні звання.
Так, пунктом 1 Порядку № 283 регламентовано, що ним визначаються посади і органи, час роботи, в яких зараховуються до стажу державної служби.
Згідно із пунктом 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед іншого, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Пунктом 4 Порядку № 283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Пунктом 5 Порядку № 283 визначено, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.
Відповідно до статті 408 Митного кодексу України (в редакції Закону від 11 липня 2002 року № 92-IV) (далі - МК України) правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, згаданим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".
Згідно із частиною 1 статті 413 МК України у вказаній вище редакції, особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця.
Відповідно до частин 1, 2 статті 569 МК України (у редакції Закону від 13 березня 2012 року № 4495-VI) посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями.
Правове становище посадових осіб митної служби України визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 588 МК України (у редакції Закону від 13.03.2012 року № 4495-VI) пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України "Про державну службу". Час служби зазначених осіб в митних органах зараховується до стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії державного службовця.
Частиною 1 статті 588 МК України (у редакції Закону № 405-VII від 04.07.2013 р.) передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Крім того, частиною сімнадцятою статті 37 Закону № 3723-ХІІ визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", передбачались і у редакціях Митного кодексу України від 11.07.2002 р. (про що зазначено вище) та від 12.12.1991 р. (зокрема, ч.3 ст.154 МК України у редакції Закону № 1970-XII).
Відповідно до ст.573 МК України, посадовим особам митних органів присвоюються такі спеціальні звання: 1) дійсний державний радник податкової та митної справи; 2) державний радник податкової та митної справи I рангу; 3) державний радник податкової та митної справи II рангу; 4) державний радник податкової та митної справи III рангу; 5) радник податкової та митної справи I рангу; 6) радник податкової та митної справи II рангу; 7) радник податкової та митної справи III рангу; 8) інспектор податкової та митної справи I рангу; 9) інспектор податкової та митної справи II рангу; 10) інспектор податкової та митної справи III рангу; 11) інспектор податкової та митної справи IV рангу; 12) молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання посадових осіб митних органів, порядок присвоєння цих звань та їх співвідношення з рангами державних службовців, а також розміри надбавок до посадового окладу за спеціальні звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. Спеціальні звання митної служби присвоюються довічно. Позбавлення спеціальних звань здійснюється виключно за вироком суду у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Поставною Кабінету Міністрів України "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" від 20.04.2016 року № 306 встановлено співвідношення між рангами державних службовців і спеціальними званнями посадових осіб митних органів, відповідно до яких:
- дійсний державний радник митної служби 1 ранг державного службовця;
- державний радник митної служби I рангу 2 ранг державного службовця;
- державний радник митної служби II рангу 2 ранг державного службовця;
- державний радник митної служби III рангу 3 ранг державного службовця;
- радник митної служби I рангу 4 ранг державного службовця;
- радник митної служби II рангу 5 ранг державного службовця;
- радник митної служби III рангу 6 ранг державного службовця;
- інспектор митної служби I рангу - 7 ранг державного службовця;
- інспектор митної служби II рангу - 8 ранг державного службовця;
- інспектор митної служби III рангу 9 ранг державного службовця;
- інспектор митної служби IV рангу 9 ранг державного службовця;
- молодший інспектор митної служби 9 ранг державного службовця.
Таким чином, в органах державної митної служби присвоюються спеціальні звання, які прирівнюються до відповідного рангу державного службовця, які неодноразово були присвоєні позивачу, що підтверджується записами її трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Верховний Суд України раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 08 жовтня 2013 року у справі № 21-275а13 вказано, що аналіз положень ст.37 Закону №3723, Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону № 3723.
Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений і Верховним Судом у постанові від 03.07.2018 року (справа № 586/965/16-а) та від 18.03.2021 року (справа №500/5183/17).
Крім того, матеріали справи містять надані Дніпровською митницею довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 04.01.2024 року №7.5-22/7 та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 12.01.2024 року №7.5-22/14, з якої вбачається, що у позивача наявна надбавка за вислугу років (50%) за стаж державної служби 28 років 01 місяць 27 днів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що посадові особи в митних органах, митній службі, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах України має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону № 3723, а відтак з урахуванням положень пункту 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, позивач має право на пенсію за віком на підставі положень статті 37 Закону №3723-XII.
З огляду на викладене, посилання відповідачів про те, що період роботи в митній службі, під час перебування на якій були присвоєні персональні та спеціальні звання не зараховується до стажу роботи на посадах державної служби з неправомірними, а тому оскаржуване рішення від 18.01.2024 року № 046050007988 підлягає скасуванню.
Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-1 перевести позивача на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII з 16.01.2024 року, у розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Дніпровською митницею від 12.01.2024 року № 7.5-22/14 та від 04.01.2024 року № 7.5-22/7, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.3 ст.45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 19.12.1993 р. №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому, 01 травня 2016 року набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), згідно із ч.2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про державну службу" №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно із ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Тобто, необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В свою чергу спірним рішенням позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", з підстав не зарахування її роботи у митних органах до стажу держаної служби у зв'язку з чим, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача-1 перевести позивача на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII з 16.01.2024 року, у розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Дніпровською митницею від 12.01.2024 року № 7.5-22/14 та від 04.01.2024 року № 7.5-22/7 є передчасними. Так як період роботи ще не зарахований до стажу державної служби позивача, а матеріали справи не містять доказів того, що за даним рішенням суду пенсійний орган здійснить перерахунок пенсії без врахування зазначеного вище.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе лише зобов'язати відповідача-2 зарахувати періоди роботи позивача у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України "Про державну службу" та повторно розглянути заяву від 16.01.2024 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VIII.
У задоволенні решти позовних вимог позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частиною першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною третьою статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, положеннями КАС України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов'язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.
Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.
Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №300/941/19 та від 31.03.2020 року у справі №726/549/19.
Матеріалами справи підтверджується, що з метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатським об'єднанням "ЛЕКС ГРАНД" договір про надання правничої допомоги б/н від 15.01.2024 року.
На підтвердження здійснення судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правової допомоги, матеріали справи містять:
- вказаний вище договір про надання правової допомоги б/н від 15.01.2024 року,
- розрахунок № 1 використаного часу, гонорару та поточних витрат,
- акт № 1 приймання-передачі наданих послуг до вказаного договору від 22.01.2024 року,
- рахунок №1 від 22.01.2024 року на суму 10 000 грн.
Однак, жодних доказів на підтвердження понесених витрат на адвоката у справі позивачем не надано, а матеріали справи не містять, а рахунок № 1 від 22.01.2024 року на суму 10 000 грн. не може бути доказом оплати нею правових послуг адвоката.
Враховуючи, що долучені до матеріалів справи документи не є належними та достатніми доказами понесення позивачем певних витрат, пов'язаних із розглядом справи які підлягають відшкодуванню, відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України, її вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. задоволенню не підлягають.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі у розмірі 484,48 грн. (968,96 грн. : 2) з бюджетних асигнувань відповідача-2.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 18.01.2024 року № 046050007988 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України "Про державну службу" та повторно розглянути заяву від 16.01.2024 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VIII.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул.Смілянська, буд.23, м.Черкаси, Черкаська область, 18002, код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма