12 лютого 2024 рокуСправа №160/32156/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/32156/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
07.12.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 страхової виплати відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , страхову виплату відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вона є дружиною померлого ОСОБА_2 , який працював на підприємстві ПАТ «Кривбасзалізрудком» та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року внаслідок нещасного випадку. Вказаний факт підтверджується відповідним актом спеціального розслідування. Вказує, що вона 04.08.2023 звернулася із заявою до відповідача про призначення страхових виплат, а саме одноразової допомоги на сім'ю у зв'язку з втратою годувальника, однак у призначенні виплат було відмовлено, оскільки остання зареєстрована за іншою адресою місця проживання, ніж потерпілий, а для отримання одноразової допомоги сім'ї потерпілого необхідно мати однакову адресу реєстрації місця проживання з потерпілим. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними. Зазначає, що місце реєстрації проживання не є єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті. Стверджує, що вона є дружиною покійного, що також підтверджується свідоцтвом про шлюб. Позивач та померлий постійно винаймали квартири та жили разом, а останнім місцем їх проживання була квартира, в якій померлий був зареєстрований. Актом мешканців будинку АДРЕСА_1 від 13.12.2021 року підтверджується, що позивач та померлий у період з 31.03.2021 по ІНФОРМАЦІЯ_3 проживали однією сім'єю та вели спільне господарство. Вказує, що згідно з частиною 6 статті 29 ЦК України, фізична особа може мати кілька місць проживання. Тому, постійне проживання особи не завжди може співпадати з місцем її реєстрації. Отже, позивач вважає, що вона має право на отримання одноразової допомоги як член сім'ї потерпілого відповідно до положень частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/32156/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідачу копію позовної заяви з додатками та ухвалу суду від 11.12.2023 року було направлено в його електронний кабінет та отримано останнім 12.12.2023 року, однак відповідач не скористався свої правом на подання відзиву на позовну заяву та відзиву на позовну заяву не надав.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив та зазначає наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 31.03.2021 року, копія якого міститься у матеріалах справи.
25.06.2021 року у позивача та її чоловіка народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 30.06.2021 року.
ОСОБА_2 працював прохідником дільниці № 24 проходки ш. Октябрська АТ «Кривбасзалізрудком» та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року внаслідок нещасного випадку, який пов'язаний з виробництвом. Вказаний факт засвідчено актом спеціального розслідування нещасного випадку від 26.11.2021, затвердженим в.о. начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області.
06.07.2021 року видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 .
Відповідно акту мешканців будинку АДРЕСА_1 від 13.12.2021 року, складеного ОСББ «Спаська-10» зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 31.03.2021 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року проживали однією сім'єю у квартирі АДРЕСА_2 та вели спільне господарство.
Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області № 215/1526/22 від 02.11.2022 року встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , разом з ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 01.04.2020 року до дня смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.02.2023 року рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, заінтересована особа Криворізьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, залишено без розгляду.
Згідно листа Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції фонду в Дніпропетровській області Фонду соціального страхування України від 20 січня 2022 року №20.1-16/339 вбачається, що ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки реєстрація місця проживання ОСОБА_1 не співпадає з реєстрацією місця проживання потерпілого, у Криворізького відділення відсутні підстави для призначення одноразової виплати на сім'ю
04.08.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення та виплату страхових виплат та одноразової грошової допомоги на сім'ю у зв'язку із втратою годувальника, а саме її чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Листом «Щодо призначення страхових виплат» від 31.08.2023 №41799-33255/А-1/8-0400/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивачу, що розглянути питання про призначення одноразової виплати на сім'ю, у зв'язку з втратою годувальника - загибеллю чоловіка, можливо після надання рішення судового органу про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з її чоловіком ОСОБА_2 .
13.10.2023 позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення страхових виплат як особі, що перебуває на утриманні та знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років та одноразової допомоги на сім'ю у зв'язку із втратою годувальника, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Листом «Про розгляд звернення» від 10.11.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено про те, що з питання призначення одноразової грошової допомоги на сім'ю позивач зверталась до Криворізького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Позивачу було повідомлено, що призначення одноразових виплат на сім'ю можливе після надання рішення судового органу про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , так як адреси реєстрації місця проживання різні. Наразі рішення судового органу про встановлення факту проживання однією сім'єю у позивача відсутнє. Робочим органам Пенсійного органу України законодавством України не надано повноважень встановлювати факт сімейних відносин. Встановлення фактів, що мають юридичне значення, знаходиться у компетенції судових органів. Питання одноразових виплат на сім'ю можливе лише після надання рішення судового органу про встановлення факту проживання однією сім'єю позивача з ОСОБА_2 .
Не погодившись із відмовою відповідача в призначенні та виплаті одноразової допомоги, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно частини 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячної заробітної плати, яку потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Максимальний розмір щомісячної страхової виплати не може перевищувати чотири мінімальні заробітні плати. Максимальний розмір щомісячної страхової виплати після проведеного перерахування відповідно до частини другої статті 31 цього Закону не може перевищувати чотири мінімальні заробітні плати. Мінімальний розмір призначеної щомісячної страхової виплати потерпілому у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути меншим за мінімальну заробітну плату.
Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються: 1) одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату; 2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Статтею 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. За малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або інший законний представник. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
Територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій: 1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами; 2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат; 4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат; 5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; 6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання; 7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання; 8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів; 9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; 10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.
Згідно статті 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Територіальні органи уповноваженого органу управління можуть затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Відповідно до статті 39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо: 1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку; 2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок; 3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.
Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
Відповідно частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Дана редакція статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» була чинною до 01.01.2023 року та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки була чинною на день настання права на страхову виплату.
Відповідно до пункту 4 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 21.09.2022 № 2620-IX встановлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України.
З метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, керуючись статтями 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», правління Фонду соціального страхування України постановило затвердити Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат.
Наведений Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат затверджений Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11 (далі - Порядок №11).
Пунктом 1.2. Порядку №11 встановлено, що у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі управління (відділення) Фонду) зобов'язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи: 1) допомогу по тимчасовій непрацездатності; 2) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; 3) щомісячну страхову виплату втраченого заробітку потерпілого (далі - щомісячна страхова виплата); 4) страхову виплату потерпілому у розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на легшу, нижчеоплачувану роботу; 5) щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого; 6) відшкодування вартості поховання потерпілого та пов'язаних з цим ритуальних послуг.
Зі змісту пунктів 1.3, 1.4 Порядку № 11 випливає, що управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон) та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.
Рішення про страхові виплати приймається начальником управління Фонду або за його письмовим дорученням начальником підпорядкованого відділення Фонду та оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах.
Згідно пункту 5.1 Порядку для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються: заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою; копії паспорта; копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; копії документів, що підтверджують родинні зв'язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого); довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).
Для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
Так судом встановлено, що згідно акту спеціального розслідування нещасного випадку від 25.11.2021, затвердженого 26.11.2021, ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи №3348 від 20.04.2021 року позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Так, дійсно місце реєстрації позивача та її померлого чоловіка ОСОБА_2 не співпадає, проте, суд констатує, що жодної з перелічених у статті 39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» підстав для відмови у страховій виплаті відповідач не вказав. Місце реєстрації проживання не є єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті.
Одним із доказів факту проживання однією сім'єю з потерпілим є акт мешканців будинку АДРЕСА_1 від 13.12.2021 року, складеного ОСББ «Спаська-10» зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 31.03.2021 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року проживали однією сім'єю у квартирі АДРЕСА_2 та вели спільне господарство
Абзацами 1 та 2 частини 2, частиною 4 статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Ужиті в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поняття "чоловік" та "дружина" позначають одного з подружжя.
За частиною 1 статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно зі статтею 36 Сімейного кодексу України саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Також частиною 1 статтею 75 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.
Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 визначено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Відповідно до частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно частини 6 статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Отже, постійне проживання особи не завжди може співпадати з місцем її реєстрації.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 23.09.2021 року по справі №204/6931/20, під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема, щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного.
Крім того, в постанові від 05.02.2020 року в справі №712/7830/16-ц, Верховний Суд зауважив, що факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.
У законодавстві про соціальне забезпечення визначено, що право на призначення одноразової допомоги на сім'ю у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина.
Отже, з огляду на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Сімейного кодексу України, у цьому випадку достатньою умовою для призначення одноразової допомоги на сім'ю є факт перебування позивача в шлюбних відносинах з померлим, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб, копія якого наявна у матеріалах справи.
По суті доводи відповідача про те, що місце реєстрації позивача та її померлого чоловіка не співпадають та є підставою для відмови у призначенні родині такої одноразової допомоги, є проявом так званого "правового пуризму", який виявляється у надмірному прагненні до чистоти та переваги форми над змістом.
Підпунктом 5.2.2 пункту 5.2, підпунктом 5.3.1 пункту 5 розділу V Порядку №11 установлено, що право на отримання страхових виплат у осіб, які мають право на страхові виплати, настає з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на їх виплату. Одноразова допомога сім'ї та особам, які мають на це право, виплачується у місячний строк з дня смерті потерпілого (а також при призначенні страхових виплат за рішенням суду, яке набрало законної сили) за наявності всіх необхідних документів, але не пізніше 30 календарних днів після прийняття управлінням (відділенням) Фонду постанови про призначення страхової виплати.
При цьому право на одноразову допомогу сім'ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві настає з дати визнання комісією з розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком таким, що пов'язаний з виробництвом.
Отже, внаслідок протиправних дій відповідач не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають істотне значення для призначення одноразової допомоги на сім'ю, допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів, як наслідок відмовив у виплаті одноразової допомоги позивачу.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 страхової виплати відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .
За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією від 06.12.2023 року.
Отже, судовий збір у розмірі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 страхової виплати відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська