09 квітня 2024 року ЛуцькСправа № 140/232/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Димарчук Т.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради (далі відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови у встановленні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчень з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого" на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.12.2023 на комісії по наданню статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни або члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України відповідно до Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.12.2023 Департаментом соціальної політики Луцької міської ради відмовлено позивачу та її сину у встановленні статусу членів сім'ї померлого ветерана війни та видачі відповідного посвідчення, у зв'язку із відсутністю необхідних підтверджуючих документів.
Позивач не погоджується із прийнятим рішенням, оскільки вважає, що на неї поширюється чинність пункту 2 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», так як вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_3 (який за життя був визнаний інвалідом війни II групи; причина інвалідності - захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби; помер внаслідок гострого панкреатиту), та не одружена вдруге, а тому вона і син належать до членів сім'ї військовослужбовця та підпадають під дію вищевказаного Закону України.
За таких обставин, вважає дії відповідача щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_2 статусу членів сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та не видачі посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого» протиправними.
З наведених підстав просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово .
У поданому до суду відзиві від 26.01.2024 представник відповідача позов не визнала та пояснила, що позивачка безпідставно посилається на п.2 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Так, відповідно до п.2 ст. 10 вказаного Закону до членів сімей загиблих (померлих) належать дружина (чоловік) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружина (чоловік) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.
Тобто дана норма передбачає наступні критерії, які визначають приналежність особи до членів сімей загиблих (померлих):
дружина (чоловік) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни,
дружина (чоловік) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.
В даній ситуації, інвалідність чоловіка позивачки не пов'язана із Другою світовою війною та він не є померлим учасником війни чи учасником бойових дій, який визнаний за життя особою з інвалідністю від загального захворювання чи трудового каліцтва, а інвалідність отримана ним при виконанні обов'язків військової служби. Відтак, відсутні правові підстави для надання їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до пункту 2 ст.10 Закону. Також оскільки п.2 ст. 10 Закону не відносить до категорії членів сімей загиблих (померлих) дітей померлих, то для надання статусу сину позивачки відповідно до даної норми Закону відсутні правові підстави.
Абзацом першим пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Відтак, право на отримання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни мають сім'ї лише осіб з інвалідністю внаслідок війни, які: загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва; померли внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Як вбачається з документів, доданих позивачкою до позовної заяви та наявних у відповідача, чоловік позивачки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Документів, які б підтверджували факт смерті ОСОБА_3 , яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів, позивачем не надано ні до суду, ні відповідачу при поданні заяви про надання статусу.
Оскільки, наданими позивачкою доказами не підтверджено, що її чоловік ОСОБА_3 будучи особою з інвалідністю внаслідок війни, помер внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, як це передбачено абз.1 п.1 ст.10 Закону, підстав для надання позивачці та її сину статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни немає.
З наведених підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач 01.12.2023 звернулась до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради із заявою про видачу їй та її сину ОСОБА_2 посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Департаментом соціальної політики Луцької міської ради листом від 12.12.2023 №11477/23 відмовлено у задоволенні заяви позивачки щодо встановлення їй статусу члена сім'ї загиблого ветерана війни, оскільки встановлення такого статусу згідно з пунктом 2 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» можливе, якщо померлий за життя мав статус особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни або статус учасника бойових дій чи учасника війни і був визнаний особою з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин (а.с.22).
Листом від 12.12.2023 №11462/23 Департаментом соціальної політики Луцької міської ради відмовлено у задоволенні заяви позивачки щодо встановлення її сину ОСОБА_2 статусу члена сім'ї загиблого ветерана війни, оскільки для встановлення такого статусу згідно з пунктом 1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу необхідно додатково подати документ, що підтверджує причинний зв'язок смерті її чоловіка з захворюванням одержаним в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Зазначено, що таким документом може бути витяг з протоколу засідання військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх віськовослужбовців (а.с.21).
Не погоджуючись з відмовою Департамента соціальної політики Луцької міської ради у встановленні статусу позивачу та її сину ОСОБА_2 членів сім'ї померлого ветерана війни, позивач звернулася з даним позовом до суду.
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 10 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-ХІІ) чинність цього Закону поширюється на: сім'ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
До членів сім'ї, загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Аналіз вказаних положень Закону № 3551-ХІІ дає підстави дійти висновків, що чинність вказаного поширюється на сім'ї: військовослужбовців; партизанів; підпільників; учасників бойових дій на території інших держав; прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону.
До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема: один з подружжя, який не одружився вдруге; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття.
Крім того, право на отримання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни мають сім'ї лише осіб з інвалідністю внаслідок війни, які:
- загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва; - померли внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Як убачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_3 та у них народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 та копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 (а.с. 12, 19).
ОСОБА_3 (чоловік позивача ОСОБА_1 ) мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, що підтверджується посвідченням серії Є, виданим департаментом соціальної політики Луцької міської ради 24.02.2006. ОСОБА_3 отримав інвалідність у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується копією довідки МСЕ №038163 серії 218 АГ від 01.10.1998 (а.с.18).
З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 16.11.2023 вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.20).
Як уже зазначалось судом, що чинність Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється на членів сім'ї військовослужбовців, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів (пункт 1 ст. 10 вказаного Закону України).
Відповідно до п. 1.1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення №402), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Відповідно до п.2.4.5 Положення №402 ВЛК може приймати постанову про причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), яке призвело до смерті військовослужбовця, і причину смерті приймається в одному з формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 розділу II Положення.
Відповідно до п. 21.5 «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби» або «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини» або "Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення.
Отже, для отримання посвідчення члена сім'ї померлого ветерана війни на її сина ОСОБА_2 позивачу необхідно було надати відповідачу документи, які б підтверджували факт смерті ОСОБА_3 , яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів (пункт 1 ст. 10 вказаного Закону України).
Як вбачається з доданих до матеріалів справи документів, позивачем не подано ні до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, ні до суду жодних доказів, які б підтверджували, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. З огляду на вказане позивач не довела належними та допустимими доказами того, що на її сина ОСОБА_2 поширюється пункт 1 ст. 10 Закону № 3551-ХІІ. Відтак, відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_2 у наданні статусу члена сім'ї загиблого, тому позовні вимоги у цій частині до задоволення не підлягають.
Разом з тим, на переконання суду, на позивача ОСОБА_1 (саме як дружину померлого ОСОБА_3 ) у даному випадку поширюється саме пункт 2 ст. 10 Закону №3551-ХІІ з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону №3551-ХІІ чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.
На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.
Частиною першою статті 18 Закону №3551-XII передбачено, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 12 травня 1994 року /далі Положення №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 4 Положення №302 передбачено, що особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого". Нагрудний знак зазначеним особам не видається.
Абзацом другим пункту 7 Положення №302 визначено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
З аналізу наведених положень слідує, що відповідно до пункту 2 статті 10 Закону №3551-ХІІ чинність цього Закону поширюється на: 1) дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге; а також на 2) дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. Вказаним особам відповідними органами соціального захисту населення видаються "Посвідчення члена сім'ї загиблого".
З матеріалів справи вбачається, що 13.10.2020 ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу та в друге після смерті чоловіка заміж не виходила.
ОСОБА_3 мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, що підтверджується відповідним посвідченням та на нього поширювалась дія статті 7 Закону №3551-ХІІ (вказана обставина визнається відповідачем). Відповідно ОСОБА_3 мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни.
Друга група інвалідності встановлена ОСОБА_3 відповідно до довідки МСЕ №038163 від 01.10.1998, а причиною інвалідності вказано захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби (а.с.18).
З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 16.11.2023 вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.20).
Отже, померлий чоловік позивачки, мав статус ветерана війни - інваліда війни, а також визнаний за життя особою з інвалідністю другої групи, встановленою внаслідок захворювання, отриманого під час виконання військового обов'язку.
Враховуючи, що позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_3 , який відповідно до посвідчення був інвалідом ІІ групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 відповідно до вимог пункту 2 статті 10 Закону № 3551-XII має право на встановлення статусу члена сім'ї померлого ветерана війни та отримання відповідного посвідчення, а тому відповідач протиправно відмовив у задоволенні її заяви про видачу такого посвідчення.
Разом з тим, оскільки п.2 ст.10 Закону №3551-ХІІ не відносить до категорії членів сімей загиблих (померлих) дітей померлих, то для надання статусу сину позивачки відповідно до даної норми Закону відсутні правові підстави.
Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправними дій Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчення члена сім'ї загиблого та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.12.2023 відносно неї та прийняти рішення відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням правової оцінки, наданої судом. У задоволенні решти позовних вимог (що стосуються ОСОБА_2 ) відмовити.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності вчинених дій щодо відмови позивачу ОСОБА_1 у задоволенні її заяви (поданої відносно себе).
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову
Керуючись статтями 243-246, 262 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі посвідчення члена сім'ї загиблого.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Луцької міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.12.2023 про встановлення їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, видачі відповідного посвідчення та прийняти рішення згідно з Законом України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Департамент соціальної політики Луцької міської ради ( 43025, Волинська область, м. Луцьк, пр. Волі, 4а, код ЄДРПОУ 03191963)
Суддя Т.М. Димарчук