Справа №761/27344/23
Провадження №2/752/1722/24
09 квітня 2024 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Кордюкової Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних,-
Адвокат Коваленко Сергій Олегович в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінростбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №1/00091, за змістом пункту 1.1. якого банк відкриває позичальнику відзивну поновлювальну мультивалютну кредитну лінію, що надалі іменується «кредит», на споживчі цілі з лімітом кредитування у розмірі 176 750 грн. строком з 20.04.2007 до 18.04.2008.
17.05.2007 між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №1/00091 від 20.05.2007, за змістом пункту 1 якої пункт 1.1. розділу І. «Предмет договору» кредитного договору викладено в наступній редакції: «1.1. Банк відкриває Позичальнику відкличну мультивалютну кредитну лінію (далі по тексту - кредит) у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) доларів США, що на день укладання договору складає 505 000,00 (п'ятсот п'ять тисяч) гривень на споживчі цілі, терміном з 20 квітня 2007 року до 18 квітня 2008 року».
Через невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №1/00091 від 20.04.2007 утворилась значна заборгованість, яку було стягнуто в судовому порядку.
01.11.2010 рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі №2-14840/2010 стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» 482327,55 грн.
Правовідносини, що були предметом судового розгляду витікали з кредитного договору №1/00091 від 20.05.2007.
26.03.2019 між Публічним акціонерним товариством «Фінростбанк» та ОСОБА_1 укладено договір №64 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за змістом якого банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набував у обсязі та на умовах, визначених цим договором, право вимоги банку до ОСОБА_2 за кредитним договором № 1/00091 від 20.05.2007.
ОСОБА_1 сплатив ПАТ «Фінростбанк» кошти в порядку пункту 4.1 договору до моменту набуття чинності договором у розмірі 152265,58 грн., що підтверджується квитанцією про оплату №27021695 від 12.03.2019.
Таким чином, ОСОБА_1 є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» у правовідносинах, що були предметом розгляду у справі №2-14840/2010 за позовом Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором.
20.09.2019 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/28207/19 замінено сторону стягувача у виконавчому листі Шевченківського районного суду м. Києва від 16.02.2011 по цивільній справі №2-14840/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк» на його правонаступника ОСОБА_1 .
З виконавчого листа №2-14840/10 від 12.11.2010, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, боржником за яким є ОСОБА_2 , вбачається, що 17.09.2012 виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа було завершено 04.08.2014. За вищевказаним виконавчим листом було стягнуто 1066,74 грн.
Залишок заборгованості ОСОБА_2 , яка виникла з кредитного договору та підтвердилась рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2010 у справі № 2-4840/2010, після примусових стягнень становить 481260,81 грн.
В добровільному порядку рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2010 у справі № 2-14840/2010 не виконувалось, жодних платежів на адресу стягувача не надходило.
З моменту набрання законної сили судовим рішенням про стягнення боргу відповідач безпідставно користується грошовими коштами в сумі 481260,81 грн., а тому повинен сплатити позивачу інфляційні втрати та 3% річних, а останній, як правонаступник, обґрунтовано вимагає стягнення цих коштів.
За період з 23.02.2019 до 23.02.2022 інфляційні втрати становлять 105234,63 грн., а 3% річних - 43353,03 грн.
Просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 148587,66 грн., яка складається з: 105 234,63 грн. - інфляційних втрат, 43353,03 грн. - 3 % річних за користування коштами, судові витрати.
14.08.2023 справу передано на розгляд за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.
12.09.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11.03.2024 представнику відповідача повернуто без розгляду клопотання про продовження строку для подання відзиву та розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.
14.03.2024 представник відповідача подала повторне клопотання про продовження строку для подання відзиву та розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.
З урахуванням приписів ч.1 ст.127 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні клопотання щодо поновлення строку для подання відзиву, оскільки суду не надано доказів поважності його пропуску. Крім того, в порушення приписів ч. 4 ст.127 ЦПК України одночасно з клопотанням про поновлення строку не була вчинена дія, щодо якої пропущений строк (не поданий відзив).
Вимогу про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін суд також залишає без задоволення, оскільки відповідно до приписів ст.19 ЦПК України справа є малозначною, суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
23.01.2024 відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.
Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.
20.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінростбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №1/00091, за умовами якого банк відкриває позичальнику відзивну поновлювальну мультивалютну кредитну лінію, що надалі іменується «кредит», на споживчі цілі з лімітом кредитування у розмірі 176 750 грн. строком з 20.04.2007 до 18.04.2008.
17.05.2007 між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №1/00091 від 20.05.2007, за змістом пункту 1 якої розмір кредиту був збільшений до 505000 грн., а строк кредитування продовжений до 18.04.2008.
01.11.2010 Шевченківським районним судом м. Києва у справі №2-14840/2010 ухвалено рішення, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» заборгованість за кредитним договором №1/00091 від 20.05.2007 в сумі 482327,55 грн.
26.03.2019 між Публічним акціонерним товариством «Фінростбанк» та ОСОБА_1 укладено договір №64 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за змістом якого банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначених цим договором, право вимоги банку до ОСОБА_2 за кредитним договором № 1/00091 від 20.05.2007.
ОСОБА_1 сплатив ПАТ «Фінростбанк» кошти в порядку пункту 4.1 договору до моменту набуття чинності договором у розмірі 152265,58 грн., що підтверджується квитанцією про оплату №27021695 від 12.03.2019.
Згідно з розрахунком позивача за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 інфляційні втрати складають 105234,63 грн., а 3% річних -43353,03 грн. від суми заборгованості в розмірі 482327,55 грн.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Частиною 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.
В силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч.2 ст. 533 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 частини першої ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24.02.2022 з 5-30 год. в Україні відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено воєнний стан.
Судом встановлено, що відповідач дійсно не виконав зобов'язання за договором кредиту від 20.04.2007, укладеним з банком, та не повернув банку кредит та відсотки за його користування, а тому заборгованість за вказаним договором в повному обсязі, яка була стягнута з відповідача відповідно до рішення суду від 01.11.2007 по справі №2-14840/2010.
Судом також встановлено, що 26.03.2019 між Публічним акціонерним товариством «Фінростбанк» та ОСОБА_1 укладено договір №64 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за змістом якого банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набував у обсязі та на умовах, визначених цим договором, право вимоги банку до ОСОБА_2 за кредитним договором № 1/00091 від 20.05.2007.
Суд відзначає, що позивач результатами відкритих торгів (аукціону) придбав майнове право вимоги виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, яке уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Фінростбанк» продала під час процедури його ліквідації.
Таким чином, предметом №64 від 26.03.2019 є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж), а метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.
Відповідно до договору №64 від 26.03.2019 позивач, як правонаступник прав вимоги банку до відповідача, вимагає стягнення з нього стягнення інфляційних втрат та 3% річних, розрахованих з суми заборгованості, стягнутої судовим рішенням.
Суд зауважує, що нарахування на суму боргу процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
При цьому суд враховує правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18, яка з огляду на підхід, який застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, відступила від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Отже, враховуючи наведене, позивач обґрунтовано вимагає стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, розрахованих з суми заборгованості, стягнутої судовим рішенням.
Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Розрахунок, зроблений позивачем з урахуванням п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Відповідач заявив про застосування до вимог позивача строків позовної давності, щодо яких суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У ч. 1 ст. 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України).
02.04.2020 набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положения» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року. З урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 19 грудня 2020 року до 31 серпня 2021 року на території України установлено карантин згідно з Постановами КМ України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1100 від 11.11.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021.
02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину.
30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню COVID-19, скасований відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023 № 651.
Позивач звернувся з позовом до суду 26.07.2023, вимоги заявлені за період з 23.02.2019 до 23.02.2022. В період з 12.03.2020 по 29.06.2023 тривав карантин, а тому на період строку дії карантину строки позовної давності були продовжені. За таких обставин суд вважає, що трирічний строк позовної давності не пропущений.
Суд враховує, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно із ст. 141 ЦПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовуються судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1485,88 грн., оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355, ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 105234 (сто п'ять тисяч двісті тридцять чотири) грн. 63 коп., 3% річних в сумі 43353 (сорок три тисячі триста п'ятдесят три) грн. 03 коп. та судові витрати в розмірі 1485 (одна тисяча чотириста вісімдесят п'ять) грн. 88 коп.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Рішення в повному обсязі складено 09.04.2024.
Суддя Ж. І. Кордюкова