Номер провадження: 22-ц/813/2249/24
Справа № 495/2086/23
Головуючий у першій інстанції Заверюха В.О.
Доповідач Заїкін А. П.
21.03.2024 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 495/2086/23
Номер провадження: 22-ц/813/2249/24
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Лупши В.В.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Білгород-Дністровська міська рада Одеської області, як орган опіки та піклування,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Білгород-Дністровська міська рада, як Одеської області орган опіки та піклування, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком та відібрання малолітніх дітей у матері, без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітніх дітей із батьком, за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Заверюхи В.О. 30 березня 2023 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив суд: 1) розірвати шлюб, зареєстрований 07.08.2009 року у Ленінському відділі реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис №410, 2) визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком за адресою - АДРЕСА_1 ; 3) відібрати малолітніх дітей у матері без позбавлення її батьківських прав, у зв'язку із фактом самостійного виховання малолітніх дітей батьком без участі матері. Позивач просить допустити негайне виконання рішення в частині відібрання неповнолітніх дітей.
ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 07.08.2009 року сторони зареєстрували шлюб у Ленінському відділі реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис №410, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 07.08.2009 року.
Від шлюбу мають спільних малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 20.12.2012 року, актовий запис №4303 та - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 06.06.2018 року, актовий запис №490.
Після народження доньок сторони проживали разом, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, спільно брали участь у вихованні та утриманні дітей. Проте, на протязі останніх років сімейне життя між ними поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Кожен має протилежні погляди на шлюб та сім'ю. На даний момент ведення між ними спільного господарства припинено.
За глибоким переконанням позивача подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини не має, подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливі, а тому примирення між ними також неможливе та не є доцільним.
На теперішній час малолітні діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають з позивачем за адресою - АДРЕСА_1 , оскільки дружина залишила малолітніх дітей на позивача та живе за іншою адресою.
Усі обов'язки щодо утримання та виховання дітей позивач взяв на себе, самостійно їх виховує та матеріально утримує. Відповідачка, як мати перестала цікавитись дітьми, неналежним чином виконує свої батьківські обов'язки, самоусунулась від виконання своїх обов'язків з виховання дітей. Для встановлення подальшої опіки над доньками позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки це буде відповідати інтересам дітей (а. с. 1 - 8).
Позиція відповідачки в суді першої інстанції
Відповідач надала заяву про розгляд справи у її відсутність. Позовні вимоги про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей разом з батьком та відібрання дітей без позбавлення її батьківських прав, для проживання дітей із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дітей батьком, визнала у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення (а. с. 29).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 березня 2023 року задоволено вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрований 07.08.2009 року у Ленінському відділі реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис №410, розірвано.
Визначено місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , за адресою - АДРЕСА_1 .
Відібрано малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , за адресою - АДРЕСА_1 , у зв'язку з фактом самостійного виховання малолітніх дітей батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , без участі матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначення місця проживання дітей разом з батьком не суперечитиме інтересам дітей, прихильності дітей до батька. Відповідачка позов визнала та не заперечує проти того, щоб спільні діти проживали разом з батьком.
Відповідачка проживає окремо від позивача та спільних дітей. Безвідповідально ставиться до виховання та догляду своїх дітей. Не усвідомлює у повній мірі свого байдужого ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків. На думку суду, відповідачка зняла з себе обов'язки з виховання та забезпечення дітей, про що свідчить її заява про визнання позовних вимог в частині відібрання дітей без позбавлення її батьківських прав.
Суд дійшов висновку про доцільність відібрання дітей від матері без позбавлення останньої батьківських прав, для проживання малолітніх дітей разом із батьком, у зв'язку з фактом самостійного виховання малолітніх дітей батьком, оскільки це є єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Відповідачка, як мати не позбавлена права спілкування з дітьми та не обмежена у здійсненні своїх батьківських прав та обов'язків (а. с. 31 - 36).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Військова частина НОМЕР_1 як особа, яка не приймала участі у справі, в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем та в частині відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує, на те, що суд першої інстанції не мав повноважень на розгляд вказаної справи, оскільки не було враховано, що відповідач має зареєстроване місце проживання в м. Миколаїв та діти також зареєстровані та проживають у м. Миколаїв. Крім того апелянт вказає на удаваність та штучність порушеного права позивача (а. с. 51 - 54).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.09.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.03.2023 року (а. с. 62 - 63).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.09.2023 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено справу до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 69).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.01.2024 року витребувано з виконкому Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, як органу опіки та піклування, висновок щодо вирішення спору між батьками про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також інші відомості (акт обстеження місця проживання дітей, акт проведення співбесіди з матір'ю та дітьми, а також інші документи, які стосуються розв'язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, за їх наявності) (а. с. 82 - 85).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.01.2024 року витребувано з виконкому Миколаївської міської ради Миколаївської області, як органу опіки та піклування, висновок щодо вирішення спору між батьками про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також інші відомості (акт обстеження місця проживання дітей, акт проведення співбесіди з батьком та дітьми, а також інші документи, які стосуються розв'язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, за їх наявності) (а. с. 86 - 89).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.01.2024 року витребувано з Військової частини НОМЕР_1 відомості щодо проходження військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знаходження останнього у відпустках, тощо (а. с. 90 - 93).
29.01.2024 року на виконання вимог ухвали Військовою частиною НОМЕР_1 було надано витребуванні судом докази.
20.02.2024 року від Виконавчого комітету Миколаївської міської ради надійшов висновок орану опіки та піклування, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає, що доцільно визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - ОСОБА_2 .
04.03.2024 року від Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради надійшов висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає, що доцільно визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - ОСОБА_2 .
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 , підлягає задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
07.08.2009 року сторони зареєстрували шлюбу у Ленінському відділі реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис №410, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 07.08.2009 року (а. с. 17).
Від шлюбу мають спільних малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 20.12.2012 року, актовий запис №4303 (а. с. 19) та - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 06.06.2018 року, актовий запис №490 (а. с. 18).
20.02.2024 року від Виконавчого комітету Миколаївської міської ради надійшов висновок орану опіки та піклування, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає, що доцільно визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - ОСОБА_2 .
04.03.2024 року від Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради надійшов висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає, що доцільно визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом по мобілізації.
Між сторонами виникли правовідносини щодо розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції оскаржується виключно в частині визначення місця проживання дітей та відібрання дітей, а тому підлягає перегляду в апеляційному порядку лише в цій частині.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом з батьком, відібрання дітей від матері.
Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просив суд розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , визначити місце проживання дітей з ним, з відібранням неповнолітніх дітей у матері без позбавлення її батьківських прав, у зв'язку з фактом самостійного виховання дітей батьком без участі матері.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
При вирішенні спорів про визначення місця проживання (фізичну опіку та контроль) підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів тощо; (5) бажання дитини.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).
Колегія суддів звертає увагу, що ухвалюючи рішення у справі про визначення місця проживання спільних дітей сторін з позивачем та відібрання їх від матері, суд першої інстанції керувався виключно фактом визнання позову відповідачкою, не встановив обставин справи, які підлягають урахуванню при вирішенні спору зазначеної категорії, не надав оцінку інтересам дітей, залишив поза увагою мету поданого позову.
Військова частина НОМЕР_1 оскаржуючи рішення суду першої інстанції, як особа, яка не брала участі у розгляді справи, посилається на зловживання позивачем своїми процесуальними правами, штучний характер спору та вирішення питання, яке прямо впливає на права та обов'язки військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби, що під час дії особливого періоду належить до виключних повноважень посадових осіб військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку.
Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує, у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, держави.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц.
Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
ОСОБА_1 як на момент звернення до суду з позовом у цій справі, так і на момент її перегляду в апеляційному порядку є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним на військову службу під час мобілізації, зарахований до списків та призначений на посаду посаду заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту батальйону радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини НОМЕР_1 Сил підтримки Збройних Сил України. Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним у м. Миколаєві, позивач мав на меті встановлення факту самостійного виховання ним дитини, а після ухвалення судом першої інстанції судового рішення про задоволення таких вимог пред'явив до військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі цього рішення.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв судове рішення, яке стосується порядку звільнення військовослужбовця з військової служби, а отже це стосується прав та обов'язків військової частини НОМЕР_1 , у складі якої позивач проходить військову службу.
Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб
Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі №520/1185/16-ц).
Суд першої інстанції при розгляді справи не надав оцінки спроможності/неспроможності кожного з батьків піклуватися про дітей особисто, не встановив рівень емоційних стосунків між дітьми і кожним з батьків, не з'ясував бажання дітей, місце їх проживання, навчання тощо.
Не враховано судом першої інстанції те, що позивач на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04 травня 2022 року № 129 прийнятий на військову службу.
Крім того, додатково суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про роз'яснення рішення суду в частині виконання, а саме чи є рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 березня 2023 року у справі №495/2086/23 підтвердженням факту самостійного виховання батьком ОСОБА_6 неповнолітніх дітей - малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 38 - 40).
Ухвалою Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 17.04.2023 року роз'яснено рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.03.2023 року по справі №495/2086/23, що вказане рішення за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком та відібрання малолітніх дітей у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітніх дітей із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання малолітніх дітей батьком без участі матері, є підтвердженням факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 самостійно займається вихованням малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ..
Таким чином, ОСОБА_1 необхідно було конкретне уточнення, що саме є фактом самостійного виховання батьком дітей, що корелюється із формулюванням підстав для звільнення з військової служби, передбаченими абз. 12, п.п. «г», п. 2, ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що орган опіки та піклування фактично у розгляді справи у суді першої інстанції участі не приймав, висновок щодо сімейної ситуації суду не надав (частини четверта-п'ята статті 19 СК України).
Апеляційним судом було витребувано вказані висновки органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей.
20.02.2024 року від Виконавчого комітету Миколаївської міської ради надійшов висновок орану опіки та піклування, відповідно до якого орган опіки та піклуваннявважає, що доцільно визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - ОСОБА_2 .
04.03.2024 року від Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради надійшов висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого орган опіки та піклуваннявважає, що доцільно визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - ОСОБА_2 .
Крім того, відповідно до вищевказаного висновку Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, було встановлено, що ОСОБА_2 за адресою - АДРЕСА_2 , не проживала та не проживає.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Таким чином, ні позивачем у позовній заяві, ні судом першої інстанції під час розгляду справи не залучено орган опіки і піклування, матеріали справи не містять висновку органу опіки і піклування щодо розв'язання виниклого спору.
Вказане ще раз підтверджує, що позов про визначення місця проживання малолітньої дитини у цій справі фактично пред'явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги є доведеними. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом з батьком у зв'язку з самостійним вихованням дітей батьком без участі матері та відібрання дітей від матері необхідно відмовити.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 , є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи в частині визначення місця проживання дітей з батьком та відібрання дітей від матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітніх дітей із батьком, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову зазначених позовних вимог за вищевказаного обґрунтування.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду міста Одеси від 30 березня 2023 року в частині визначення місця проживання дітей з батьком та відібрання дітей від матері без позбавлення її батьківських прав - скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Білгород-Дністровська міська рада Одеської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком та відібрання малолітніх дітей від матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітніх дітей із батьком, - відмовити.
В решті рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 10 квітня 2024 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе